Справа № 2-346/12

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2012 р. Герцаївський районний суд Чернівецької області

в складі:

головуючого-суддіЄфтемій С. М.

секретарОнофрей І.К.

з участю представника позивача Мешак М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Герца цивільну справу за позовом виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України до ОСОБА_4 про стягнення в порядку регресу витрат на відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Виконавча дирекція Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що за вироком Герцаївського районного суду від 30 листопада 2011 р. ОСОБА_4 було визнано винним та засуджено за ст. 128 КК України, за обставин заподіяння ним ОСОБА_5 20 серпня 2011 року тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Унаслідок цього злочину, ОСОБА_5 з 20 вересня 2011 року до 31 березня 2012 року знаходився на лікування. Як застрахована особа ОСОБА_5 отримала від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 10707 грн. 84 коп. Оскільки Фондом було сплачено ОСОБА_5 кошти в якості втраченої ним на час його тимчасової непрацездатності заробітної плати, то в порядку регресу таке відшкодування має бути стягнуто з відповідача.

Представник позивача в судове засідання позові вимоги виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності підтримав посилаючись на обставини викладенні у позовній заяві та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 будучи належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, в судове засідання двічі не з'явився без поважних причин, оскільки про їх існування наявність суду не повідомлено на момент розгляду справи, в зв'язку з чим, суд в силу ст. 224 ЦПК України, з урахуванням думки представника позивача вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній даних та постановити заочне рішення.

Суд, дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості внаслідок його побиття 20 серпня 2011 року ОСОБА_4

Вироком Герцаївського районного суду від 30 листопада 2011 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 128 КК України за обставин зазначених вище (а.с.4 )

Потерпілий ОСОБА_5 з 20 вересня 2011 року до 31 березня 2012 року знаходився на лікуванні, що підтверджується лікарняними листками. (а.с.5-11).

Виконавча дирекція Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності виплатило ОСОБА_5 як застрахованій особі втрачену за час перебування на лікуванні заробітну плату в розмірі 10707 грн. 84 коп. (а.с.12).

На підтвердження правових підстав щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності суми виплаченої ОСОБА_6 страхового відшкодування, позивач послався на ст. 1191 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.

Зазначений висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм ст. ст. 512, 993, 999 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року (далі - Основи) та Закону України від 18 січня 2001 року N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (далі - Закон).

Зазначені закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Основами також передбачено право страховика припинити виплати і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням застрахованій особі з підстав, зазначених у ст. 27 Основ, та право неналежного страховика, яким здійснено виплати застрахованій особі, звернутися до належного страховика з вимогою про відшкодування понесених ним витрат.

Преамбулою Закону передбачено, що страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Статтею 5 Закону визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.

Згідно з п. 1 ст. 2 Закону суб'єктами страхування є: страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; страхувальник - роботодавець; застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Об'єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.

Таким чином, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є обов'язковим особистим страхуванням.

Ні Основи, ні Закон, ні норми глави 67 ЦК України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.

Оскільки сфера дії Закону поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховика з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоров'ю застрахованої особи, то до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення ЦК України щодо страхування.

З урахуванням викладеного та з огляду на положення ст. ст. 993, 999 ЦК України, Закону та Основ Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховик за обов'язковим особистим страхуванням не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, а тому позовні вимоги Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заявлені безпідставно, отже задоволенню не підлягають.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 12 вересня 2011 року у справі за заявою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Львові про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2011 року через неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Керуючись, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України до ОСОБА_4 про стягнення в порядку регресу витрат на відшкодування шкоди відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Герцаївський районний суд шляхом подачі в 10-и денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя :