Справа №2-4430/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Катрич

Номер провадження 22-ц/1890/2286/12 Суддя-доповідач - Маслов

Категорія - 21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Маслова В. О.,

суддів - Гагіна М. В., Дубровної В. В.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 жовтня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Друга Сумська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання недійсним договору довічного утримання, відновлення втраченого права власності на частину будинку,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 жовтня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому вказує, що судом не було належним чином оцінено пояснення свідків, та не взято до уваги ту обставину, що при укладанні договору дарування частини жилого будинку, існувала домовленість про утримання її в подальшому сином, а він навпаки всіляко перешкоджає їй користуватися житлом.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1, її представника ОСОБА_5, які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача ОСОБА_6, який вважав рішення місцевого суду правильним, а апеляційну скаргу обгрунтованою, розглянувши матеріали справи в межах заявленого позову і доводів апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення місцевого суду - залишенню без змін, на підставі ч.1 ст.308 ЦПК України.

У даній справі розглядається спір за угоду щодо власності на будинок АДРЕСА_1, який станом на 1979 рік належав ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і у якому постійно проживав її син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 1982 року між ОСОБА_1 та її сином ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого позивачка подарувала відповідачу 44/100 частин жилого будинку в АДРЕСА_1, належні їй згідно свідоцтва про право на спадщину №2-1434 від 29 червня 1979 року. Копія цього договору є на а.с.7.

20 вересня 1996 року за договором дарування, засвідченим приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_7, копія якого є на а.с.8, ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар 44/100 часток жилого будинку з відповідною частиною надвірних, господарських та побутових будівель, розташованого в АДРЕСА_1, належні їй згідно свідоцтва про право власності, виданого Другою Сумською державною нотконоторою 29 червня 1979 року за №2-1432.

Згідно довідки комунального підприємства «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» від 17 травня 2012 року, будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 (44/100 - за договором дарування №2-115 від 02 січня 1982 року та 44/100 - за договором дарування №7793 від 20 вересня 1996 року) та за ОСОБА_8- 12/100 за договором дарування №2-113 від 02 січня 1982 року ( а.с.49 ).

Позивачка в уточненій позовній заяві просила визнати договір дарування 44/100 частин будинку, укладеного 12 вересня 1996 року удаваним правочином, вказуючи, що укладаючи вказаний договір, вона домовлялась із сином про те, що він буде утримувати її та доглядати в старості, тобто по суті домовленість між сторонами була спрямована на укладення договору довічного утримання, але для полегшення оформлення договірних відносин, син умовив її укласти саме договір дарування.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтями 243, 244, 227 ЦК України 1963 року передбачено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Відповідно до ст.58 цього Кодексу, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Позивачка ОСОБА_1 не довела у суді своїх тверджень про удаваність договору дарування, про прикриття цим договором договору довічного утримання, а тому суд першої інстанції постановив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пояснення свідка ОСОБА_9 є недостатніми доказами для того, щоб вважати укладений договір дарування договором довічного утримання, оскільки наявність обіцянки сина допомагати і піклуватися про матір не свідчить про те, що у позивачки не було мети укладати саме договір дарування. ОСОБА_1, усвідомлюючи значення своїх дій, виражала свою волю на укладання саме договору дарування. Договір дарування сторонами було укладено відповідно до вимог закону, та оформлено належним чином.

Будь-які інші домовленості, які існували між сторонами не можуть свідчити про наміри позивачки укласти якийсь інший договір, оскільки уклавши з відповідачем 01 лютого 1982 року один договір дарування 44/100 частин будинку, вже через 14 років 20 вересня 1996 року ОСОБА_1 знову подарувала сину ще 44/100 будинку. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2010 року було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів дарування частин домоволодіння внаслідок помилки. До цього часу жодна зі сторін ці договори не оспорювала та протягом всього цього часу не вказувала, того, що мала інші наміри при їх укладенні.

Для даного спору мають значення і заперечення відповідача ОСОБА_2, який пояснив, що мати добровільно і в 1982 році, і в 1996 році подарувала йому частки будинку, у якому вони разом проживають і по даний час. Про договір довічного утримання мова не йшла. Будинок складається з двох відокремлених квартир. В одній він проживає з дружиною, а в іншій проживала мати з ОСОБА_8 Він ніколи не ставив питання про виселенні матері і не перешкоджає у її проживанні у спірному будинку.

Суттєвими є і пояснення самої позивачки щодо того, що у 1993 році досягла пенсійного віку, отримувала пенсію, однак ще 15 років до досягнення 70 річного віку продовжувала працювати кранівницею у підприємстві, отримувала також зарплату і всі ці роки надавала сину ОСОБА_2 значну матеріальну допомогу.

Суд першої інстанції дав оцінку зібраним у справі доказам, така оцінка відповідає вимогам ст.212 ЦПК України. Колегія суддів знаходить рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову таким, що відповідає вимогам закону і зібраним у справі доказам.

Позивачка також пояснила, що нещодавно помер її чоловік ОСОБА_11, якому належало 12/100 частин будинку і вона, як дружина, є спадкоємцем і на це майно.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 жовтня 2012 року в даній справі залишити без змін.

Рішення місцевого суду і ухвала апеляційного суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -