КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2012 р. Справа№ 16/196-40/152-40/173-66/197-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Коваленко В.С.

за участю представників:

позивача - Васильківська В.Є.;

відповідача-1 - Зонтов Ю.В.;

відповідача-2 - не з`явилися;

третьої особи-1 - Матюха О.Ю.;

третьої особи-2 - не з'явилися;

третьої особи-3 - Лозовський О.М.;

третьої особи-4 - Кравчук А.С.;

прокуратури - Тєлічко І.В.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва

на рішення господарського суду м. Києва від 20.06.2012

у справі № 16/196-40/152-40/173-66/197-2012 (суддя - Гончаров С.А.)

за позовом Фонду державного майна України

до 1. Публічного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Укртранслізинг»;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Л. І. Т. Груп»

треті особи 1. Державна адміністрація залізничного транспорту України «Укрзалізниця»;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології та інвестиції»;

3. Міністерство інфраструктури України;

4. Кабінет Міністрів України.

за участю Генеральної прокуратури України

про визнання недійсним рішення та визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

У березні 2005 Фонд державного майна України (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства лізингова компанія «Укртранслізинг» (далі - відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. Груп» (далі - відповідача-2) про визнання недійсним рішення наглядової ради Відкритого акціонерного товариства лізингова компанія «Укртранслізинг» від 26.08.2004 щодо надання згоди на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, договорів купівлі-продажу нежилих приміщень № № 52, 54 (в літ. Б), 54, 19 (в літ. В), нежилого будинку (літ. А) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладених 29.11.2004 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.04.2005 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2005 рішення господарського суду м. Києва скасовано, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду від 05.10.2005 постанову Київського апеляційного господарського від 01.07.2005 скасовано, рішення господарського суду м. Києва від 19.04.2005 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 24.01.2006 постанову Вищого господарського суду від 05.10.2005, постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2005 та рішення господарського суду м. Києва від 19.04.2005 скасовано, а справу передано до господарського суду м. Києва на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.02.2006 справі присвоєно номер 16/196-40/152.

В подальшому позивач змінив предмет позову та просив визнати недійсним рішення, прийняте на засіданні наглядової ради відповідача-1 від 26.08.2004, визнати недійсними договори купівлі-продажу нежилих приміщень № № 52, 54 (в літ. Б), 54, 19 (в літ В), нежитлового будинку по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладені 29.11.2004, а також зобов'язати сторони повернути другій стороні все отримане за оспорюваними договорами.

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.05.2006 у справі № 16/196-40/152 у позові було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.08.2008 рішення господарського суду м. Києва від 29.05.2006 скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду м. Києва суду від 18.09.2008 справі було присвоєно номер 16/196-40/152-40/173.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.06.2011 у справі № 16/196-40/152-40/173 позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення наглядової ради ВАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» від 26.08.2004, оформлене протоколом № 7, щодо надання згоди на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 вказане рішення змінено, позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення наглядової ради ВАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» від 26.08.2004, оформлене протоколом № 7, щодо надання згоди на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № № 52, 54 (в літ. Б) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладеного 29.11.2004 ВАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» та ТОВ «Л.І.Т.Груп». Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № № 54, 19 (в літ. В) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладеного 29.11.2004 ВАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» та ТОВ «Л.І.Т.Груп». Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (літ. А) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладеного 29.11.2004 ВАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» та ТОВ «Л.І.Т.Груп». Зобов'язано сторони повернути одна одній в натурі все, що вони одержали на виконання цих договорів.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2012 у справі № 16/196-40/152-40/173 рішення господарського суду м. Києва від 06.06.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 у справі № 16/196-40/152-40/173 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

У постанові Вищого господарського суду України від 25.04.2012 у справі № 16/196-40/152-40/173 зазначено, що, встановивши факти відсутності на засіданні наглядової ради представників ФДМУ та Укрзалізниці, суди не з'ясували причин їх відсутності та факту ненадання цими членами наглядової ради своїх письмових думок щодо попереднього надання згоди голові правління на продаж спірних приміщень.

Постановою також визначено, що в ході нового розгляду суду належить врахувати наведене, з'ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна зі сторін у своїх поясненнях по справі та на підставі поданих, а за необхідності і додатково витребуваних доказів встановити обставини справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.05.2012 справі присвоєно номер 16/196-40/152-40/173-66/197-2012.

Рішенням господарського суду м. Києва 20.06.2012 у справі № 16/196-40/152-40/173-66/197-2012 винесено рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 20.06.2012 Прокуратура м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2012 порушено апеляційне провадження у справі № 16/196-40/152-40/173-66/197-2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2012 розгляд справи було відкладено на 23.10.2012 та залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство інфраструктури України та Кабінет Міністрів України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2012 розгляд справи було відкладено на 15.11.2012.

В засідання суду, призначене на 15.11.2012, представники відповідача-2 та третьої особи-2 не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду, поважних причин відсутності суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, третіх осіб, прокурора, суд встановив:

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 «Про утворення лізингової компанії «Укртранслізинг»» були визначені основні заходи, які мають бути реалізовані для створення лізингової компанії «Укртранслізинг».

Кабінетом Міністрів України 11.07.2001 було прийнято постанову № 788 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840», якою було вирішено доповнити постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 року № 840 «Про утворення лізингової компанії «Укртранслізинг»» пунктом 7 наступного змісту: «7. Міністерству транспорту разом з Фондом державного майна забезпечити відповідно до законодавства збільшення державної частки статутного фонду Компанії не менш як на 200 млн. гривень за рахунок власних коштів і майна залізниць та розміщення на договірних засадах замовлення на виготовлення літаків Ан-140, Ан-74ТК Харківським державним авіаційним виробничим підприємством».

Кабінетом Міністрів України постановою № 351 від 17.03.2003 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840», було вирішено внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 «Про утворення лізингової компанії «Укртранслізинг»» шляхом викладення п. 7 зазначеної постанови у наступній редакції: «7. Міністерству транспорту разом з Фондом державного майна забезпечити відповідно до законодавства збільшення державної частки статутного фонду Компанії за рахунок власних коштів та рухомого складу залізниць до 630 млн. гривень, у тому числі за рахунок рухомого складу залізниць на суму не менш як 230 млн. гривень, для розміщення на договірних засадах замовлення на виготовлення літаків Харківським державним авіаційним виробничим підприємством та оновлення рухомого складу залізниць на умовах лізингу».

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 «Про утворення лізингової компанії «Укртранслізинг» в подальшому була змінена у зв'язку з винесенням постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 611 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 та скасування постанов Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 788 і від 17.03.2003 № 351», якою було вирішено:

- Доповнити постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 «Про утворення лізингової компанії «Укртранслізинг» пунктом 8 наступного змісту: «8. Міністерству транспорту та зв'язку разом з Фондом державного майна забезпечити відповідно до законодавства розміщення через лізингову компанію «Укртранслізинг» на договірних засадах замовлення на виготовлення літаків»;

- Скасувати постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 788 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840» і від 17.03.2003 № 351 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840»;

- Фонду державного майна України, Міністерству транспорту та зв'язку України, Міністерству юстиції України, Міністерству економіки України, Міністерству фінансів України і Міністерству промислової політики України вжити невідкладних заходів до повернення залізницям України коштів, майна та рухомого складу, переданих лізинговій компанії «Укртранслізинг».

Оцінюючи законодавство, яким обґрунтовано позовні вимоги, колегія суддів вважає за необхідно зазначити наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 611 скасовано постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 788 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840» і від 17.03.2003 № 351 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840».

Відповідно до абз. 3 п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 № 02-5/35 нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27.12.2001 № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Таким чином, скасовані постанови Кабінету Міністрів України є ненормативними актами, а станом на 21.07.2005 були реалізовані шляхом їх виконання.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19). За змістом абзацу другого пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата Конституція України передбачено «гарантію стабільності суспільних відносин» між органами державної влади і особами, яка полягає у породженні в осіб впевненості у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Таким чином, органи державної влади не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9 визначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що ненормативні правові акти органу державної влади є актами одноразового застосування, які вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом державної влади після їх виконання. Аналогічні висновки містяться в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частини першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, постановою господарського суду м. Києва від 06.12.2006 у справі № 41/689-А визнано недійсними (нечинними) абзаци перший та другий пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 611 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 та скасування постанов Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 788 і від 17.03.2003 № 351».

Таким чином, пункт другий постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 611 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 та скасування постанов Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 788 і від 17.03.2003 № 351» суперечить положенням законодавства України, а тому не породжує правових наслідків та згідно ст. 4 ГПК України не підлягає застосуванню судом.

Остаточні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 «Про утворення лізингової компанії «Укртранслізинг» були внесені шляхом прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.2007 № 686 «Про відновлення дії постанов Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 788 та від 17.03.2003 № 351 і внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840». Зазначеною постановою були внесені наступні зміни:

- Відновлено дію постанов Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 788 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840» і від 17.03.2003 № 351 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840»;

- Скасовано пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 611 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 та скасування постанов Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 788 і від 17.03.2003 № 351»;

- Виключено п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 «Про утворення лізингової компанії «Укртранслізинг».

Фонд державного майна України, що діяв в інтересах Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», 01.04.2004 здійснив передачу до статутного фонду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», як оплату придбаних акцій, нежитлові приміщення № 52, 54 (в літ. Б) № 54, 19 (літ. В.) та нежитловий будинок по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві.

В зв'язку зі здійсненням вищезазначеної передачі, право власності на нежитлові приміщення № 52, 54 (в літ. Б) № 54, 19 (літ. В.) та нежитловий будинок по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві перейшло до ВАТ «ЛК «Укртранслізинг». Зазначене підтверджується свідоцтвом про право власності від 26.05.2004.

Статтею 13 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що вкладами учасників та засновників товариства можуть бути, зокрема, будинки та споруди, при цьому вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.

Згідно ст. 8 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу, вартість акції виражається у гривнях.

Статтею 155 ЦК України встановлено, що статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Згідно статей 12, 13 Закону України «Про господарські товариства» акціонерне товариство вважається власником вкладів, що внесені акціонерами.

Рішенням загальних зборів ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» від 30.01.2004 затверджено наступний склад наглядової ради: Гончаров М.М. - від корпорації «Міжрегіональний Промисловий Союз», Мартинюк О.М. - від корпорації «Міжрегіональний Промисловий Союз», Ігнатов А.П. - від корпорації «Міжрегіональний Промисловий Союз», Горілей С.В. - від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», Лазаренко С.Ж. - від Фонду державного майна України.

Про час проведення чергового засідання наглядової ради 26.08.2004 року члени наглядової ради були повідомлені цінним листом № 19/1 від 30.04.2004 року на ім'я члена наглядової ради від Фонду державного майна України та цінним листом № 19/2 від 30.04.2004 року на ім'я члена наглядової ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», з наступним порядком денним: Звіт голови правління, надання голові правління згоди на укладення договорів.

Зазначені цінні листи були направлені вказаним особам у термін до 5 днів, що передували проведенню засідання наглядової ради, за адресою відповідних органів та установ (ФДМ України і ДАЗТ України «Укрзалізниця»), що підтверджується доданими до матеріалів справи фіскальними чеками та описами вкладення у цінні листи, тобто члени наглядової ради від ФДМ України і ДАЗТ України «Укрзалізниця» були належним чином повідомлені про дату відповідного засідання наглядової ради та були (повинні були) ознайомлені із порядком денним.

26.08.2004 відбулося чергове засідання наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», оформлене протоколом № 7, на якому були присутні 3 члени наглядової ради. Лазаренко С.Ж. - від ФДМ України та Горілей С.В. - від ДАЗТ України «Укрзалізниця» були відсутні на засіданні наглядової ради та не надали наглядовій раді своїх однозначних письмових пояснень щодо попереднього надання згоди голові правління на продаж спірних приміщень, як це передбачено п. 8.15 Статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг». Причини своєї відсутності не повідомили.

Присутні члени наглядової ради на засіданні одностайно вирішили по питанню 2 надати згоду голові правління ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» на укладення договору купівлі-продажу нерухомості, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9, а саме: нежитлові приміщення № 52, 54 (в літ. Б) площею 241,60 кв. м, № 54, 19 (літ. В.) площею 120,70 кв. м та нежитловий будинок адміністративна будівля площею 2928 кв. м.

Між ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Л.І.Т. Груп» 29.11.2004 були укладені договори купівлі-продажу нежилих приміщень № 52, 54 (в літ. Б), № 54, 19 (в літ. В), нежилого будинку (літ. А) по вул. Щорса, 7/9 у місті Києві (далі - договори купівлі-продажу). Загальна вартість майна склала 13167000 грн. Договори купівлі-продажу посвідчені нотаріально та зареєстровані в реєстрі за № 3981, 3982, 3983, а також зареєстровані в Державному реєстрі правочинів за № 311977, 312057, 312157.

Відповідно до п. 12.2 статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» в редакції станом на дату укладання спірних договорів (зареєстрованого 12.02.2004) із змінами від 16.08.2004 статутний капітал товариства становив 1321601000,00 грн., тобто вартість спірного майна є меншою від 50 % розміру статутного капіталу, а, отже, надання згоди на укладання таких договорів відноситься до компетенції наглядової ради і не потребує затвердження загальними зборами ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» (згідно із експертним висновком ТОВ «Консалтінг-центр», що є у матеріалах справи, ринкова вартість спірного майна станом на 29.02.2004 р. складала 11041400,00 грн.), а тому, в цій частині, колегія суддів погоджується з тими обставинами, які були встановлені судом першої інстанції.

Правовий статус наглядової ради, на момент прийняття оспорюваного рішення наглядової ради та укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, регулювався ЦК України та Законом України «Про господарські товариства».

Відповідно до ст. 160 ЦК України наглядова рада здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу товариства та захист прав акціонерів; компетенція наглядової ради встановлюється виключно статутом акціонерного товариства та законом; наглядова рада визначає форми контролю за діяльністю виконавчого органу акціонерного товариства.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Учасники господарського товариства зобов'язані додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів (п. 1 ч. 1 ст. 117 ЦК України).

Наглядова рада акціонерного товариства є органом, який представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу (ч. 1 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства»).

Цивільний кодекс України надає учасникам господарського товариства право одержувати інформацію про діяльність товариства, а також зобов'язує учасників господарського товариства додержуватися установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства (п. а ч. 1 ст. 11 Закону України «Про господарські товариства»).

Правовий статус та діяльність наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» також врегульовані Статутом ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» та Положенням про наглядову раду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг».

Правовідносини, відносно діяльності наглядової ради, є об'єктами корпоративного права, а тому вони, як інститут цивільного права, також регулюються загальними положеннями цивільного законодавства. Зазначені правовідносини підлягають регулюванню п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, якою закріплено, що справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства. Саме ці основоположні принципи, а конкретніше - добросовісність та розумність - дають підстави вважати, що вони були порушені особами, які не були присутніми на засіданні наглядової ради 26.08.2004 року, що виражається у наступному:

Принцип «розумності»: у випадку якщо особі було повідомлено про дату засідання наглядової ради та ніяким чином не спростовано цю інформацію - особа має можливість з'явитися на засідання наглядової ради;

Принцип «добросовісності»: у випадку якщо особі було повідомлено про дату проведення засідання наглядової ради, але не надано конкретної інформації, вона має повне право та повноваження (згідно вже зазначених положень чинного законодавства України про право учасника на отримання інформації про діяльність товариства) на отримання такої інформації, на контроль стосовно організації засідання наглядової ради та на можливість бути присутньою на ньому.

Члени наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», які були відсутні на засіданні наглядової ради 26.08.2004 року, були особи від суб'єктів, які також є учасниками ВАТ «ЛК «Укртранслізинг». Відповідно до положень ЦК України та Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства, з одного боку - мають право отримувати інформацію про діяльність товариства, з іншого - вони зобов'язані дотримуватися положень установчих документів товариства. Члени наглядової ради, які були відсутні під час засідання наглядової ради 26.08.2004 року, та які були представниками від учасників товариства, мали повне право та повноваження на отримання додаткової інформації про діяльність товариства, яка також виражається у проведенні засідань наглядової ради, та були зобов'язані, відповідно до положень Статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», бути присутніми на засіданні наглядової ради. Проте, зазначені особи не були присутніми на засіданні наглядової ради.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що маючи можливість вчинити дії для присутності на засіданні наглядової ради, відсутні на засіданні наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» особи їх не вчинили, чим безпосередньо порушили положення п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 215 ЦК України передбачено підстави визнання правочину недійсним та коло осіб, за ініціативою яких дійсність правочину може бути оскаржено.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа оскаржує його дійсність з підстав, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Закон обмежує коло осіб, якими дійсність правочину може бути оскаржено: сторони такого правочину та інші зацікавлені особи, у зв'язку з чим подання позову про визнання недійсним правочину можливе лише за наявності в особи, що подає такий позов, зацікавленості відносно такого правочину.

Колегія вважає, що Фонд державного майна України не має жодної зацікавленості відносно предмету позову у даній справі з огляду на наступне.

Майно, що є об'єктом спірних договорів купівлі-продажу (нежилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9), до моменту його відчуження, належало ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» на праві власності відповідно до свідоцтв про право власності від 26.05.2004, які були видані Головним управлінням комунальної власності м. Києва, згідно наказу від 24.05.2004 № 574-В.

Спірне майно було набуте ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» як внесок до статутного фонду в рахунок оплати акцій, належних акціонеру - Фонду державного майна України.

Передачу майна у власність ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» було здійснено на підставі договору № 3-А/560 про купівлю-продаж акцій від 21.07.2003 та відповідно до Акту приймання-передавання нерухомого майна до статутного фонду від 01.04.2004.

Після отримання ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» за актом приймання-передавання майна, переданого Фондом державного майна України до статутного капіталу ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», таке майно перейшло у власність ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», тобто, Фонд державного майна України втратив будь-які права щодо володіння та/або розпорядження спірним майном, які в повному обсязі перейшли до власника майна.

Права учасників господарського товариства (в даному випадку - права акціонера), визначені ст. 116 ЦК України та ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», серед яких визначені право учасника товариства приймати участь в управлінні товариством, приймати участь в розподілі прибутку та отримувати його частину, вийти у встановленому порядку з товариства, отримувати інформацію про діяльність товариства та мати інші права, визначені установчими документами товариства.

Пунктом 5.2 статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» визначено також права акціонера щодо права обирати та бути обраним до керівних органів товариства, здійснити відчуження належних їм акцій, користуватись переважним правом на придбання додатково випущених акцій товариства, делегувати свої повноваження представникам.

Законом України «Про господарські товариства» та статутом ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» не передбачено, серед прав акціонера, можливість втручання в господарську діяльність товариства, в тому числі - в частині вільного розпорядження належним товариству на праві власності майном.

Пунктом 4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» визначено, що якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК України.

Позивач, як акціонер ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», не є особою, що може бути зацікавленою в оскарженні правочину, здійсненого ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», тобто, не є особою, за позовом якої спірні правочини можуть бути визнані недійсними.

Пунктом 38 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» зазначено, що учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення. Це відповідає також нормі статті 55 Конституції України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем у позовній заяві не зазначено як саме оскаржуване рішення наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» порушує його права та законні інтереси.

Відповідно до пункту 39 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.

Вищий господарський суд України в п. 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 № 02-5/35 зазначив, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98 «Справа за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю (справа про тлумачення терміну «законодавство»)» надано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Даним рішенням встановлено, що до терміну «законодавство» потрібно відносити закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Чинне законодавство України містить офіційне тлумачення терміну «законний інтерес». Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 «Справа за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)», поняття «охоронюваний законом інтерес», слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Пунктом 2 резолютивної частини рішення визначено, що в аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Позивач у своїй позовній заяві вимогу про визнання рішення наглядової ради недійсним обґрунтовує порушенням норм положення про наглядову раду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що таке порушення не може вважатися порушенням законодавства України, оскільки такий акт, як положення товариства, не входить до переліку законодавства. В контексті зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України дане порушення не може бути підставою для визнання відповідного рішення наглядової ради недійсним. Позивачем у позовній заяві не зазначено як саме оскаржуване рішення наглядової ради порушує його законні інтереси в контексті офіційного тлумачення терміну «законний інтерес».

Пунктом 2.19 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 № 04-5/14 зазначено, що підставами визнання недійсними рішень наглядової ради можуть бути такі порушення порядку скликання та проведення засідання ради, які мали наслідком неправомочність засідання наглядової ради.

Відповідно до п. 4.10 Положення про наглядову раду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» наглядова рада має право приймати рішення, якщо на засіданні чисельність присутніх та відсутніх з поважних причин, які надали свою однозначну думку у письмовій формі згідно з цим положенням, складає більшість членів наглядової ради.

Встановлено, що на засіданні наглядової ради були присутні 3 з 5 членів наглядової ради, тобто більшість.

Положенням про Наглядову Раду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», а саме п. 4.18, передбачено, що рішення наглядової ради можуть бути відкликані або змінені тільки шляхом окремого рішення наглядової ради, що приймається відповідно до цього положення. Тобто, Фонд державного майна України, як член наглядової ради, мав повне право ініціювати проведення позачергового засідання наглядової ради з порядком денним, зокрема, відкликанням або зміною оспорюваного рішення наглядової ради, проте цим правом не скористався, а звернувся до суду.

Відповідно до п. 6.1 Положення про Наглядову Раду усі спори, що виникають у діяльності наглядової ради, як між її членами, так і між наглядовою радою та третіми особами, якщо не досягнуто згоди шляхом переговорів, виноситься на розгляд зборів та вирішуються ними. Проте, ні переговори, ні винесення спірного питання на розгляд зборів, як встановлено судом, Фондом державного майна України не проводилися.

Повідомленням № 19/2 від 30.04.2004, яке було відправлене всім членам наглядової ради, містить перелік чергових засідань наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», час та місце проведення чергових засідань, а також перелік питань, які будуть вирішуватися на даних засіданнях. Дане повідомлення містило всю суттєву інформацію, яка необхідна для можливості бути присутнім на засіданні наглядової ради. В матеріалах цієї справи наявні докази про те, що ці повідомлення були відправлені членам наглядової ради, які у подальшому були відсутні на засіданні наглядової ради.

Наглядовою радою ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» повторно схвалено укладення оспорюваних договорів на черговому засіданні 28.03.2005, про проведення якого було повідомлено усіх членів наглядової ради повідомленням № 36/1 від 10.02.2005. Проте, і на цьому засіданні члени наглядової ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» та Фонду державного майна України також були відсутні, хоча в матеріалах справи наявні докази, що ці повідомлення були їм направлені.

У протоколі № 11 засідання наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» від 28.03.2005, по четвертому питанню зазначено наступне: Правління ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», одержавши у статутний капітал вищевказані нежитлові приміщення й будинок, на своєму засіданні розглянуло питання про можливість їхнього подальшого використання та прийняло обґрунтоване рішення - продати нежитлові приміщення й будинок, тому що вони не будуть використовуватися в основній діяльності ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», а витрати по їхньому утриманню є значними. Правління ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» направило наглядовій раді проект договорів на продаж об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9 для одержання попередньої згоди на укладення договорів.

Відповідно до пункту 5.3.4 статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» акціонери ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» зобов'язані сприяти роботі ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» у здійсненні його задач і функцій.

Дії Фонду державного майна України щодо подання позову про визнання, зокрема, договорів купівлі-продажу недійсними, як встановлено судом, суперечать п. 5.3.4 статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», з огляду на те, з яких мотивів дані приміщення були продані.

Згідно ст. 160 ЦК України в акціонерному товаристві може бути створено наглядову раду акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства та законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради.

Згідно п. п. 8.6.11, 8.6.14 Статуту та п. п. 3.3.11, 3.3.14 Положення про наглядову раду, затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» згідно Протоколу від 30.01.2004, до компетенції наглядової ради належить, в тому числі, попереднє надання згоди Голові Правління товариства на укладання договорів (угод) на суму, що перевищує 1 мільйон гривень, але не більше 50% розміру статутного капіталу товариства; попереднє надання згоди Голові правління на укладання, незалежно від суми, договорів лізингу (оренди, найму) та договорів відчуження майна, яке знаходиться в лізингу (оренді, найму), або яке внесено до статутного капіталу.

Відповідно до вимог закону та статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» укладання угод щодо відчуження майна, внесеного до статутного капіталу товариства, потребує попереднього відповідного рішення Наглядової ради, порядок діяльності якої передбачено Положенням.

Пунктом 8.12 статуту та п. 4.1 положення встановлено, що Наглядова рада, як правило, вирішує питання, віднесені до її компетенції, на своїх засіданнях.

Пунктом 8.13 статуту та п. 4.2 положення зазначено, що засідання Наглядової ради можуть бути черговими та позачерговими. Чергові засідання Наглядової ради скликаються не менш одного разу на квартал.

До компетенції голови Наглядової ради відноситься, в тому числі, скликання та організація ведення засідань Наглядової ради (п. 3.4 положення).

Відповідно до п. 4.9 Положення член Наглядової ради може брати участь у засіданнях особисто або, за наявності поважних причин, надавати Наглядовій раді свою однозначну думку у письмовій формі по всім питанням порядку денного.

Наглядова рада має право приймати рішення, якщо на засіданні чисельність присутніх та відсутніх з поважних причин, які надали свою однозначну думку у письмовій формі, складає більшість членів Наглядової Ради (п. 4.10 положення).

Пунктом 8.15 Статуту та п. 4.14 Положення визначено, що рішення з усіх питань приймаються простою більшістю голосів членів Наглядової ради присутніх та відсутніх з поважних причин, які надали свою однозначну думку у письмовій формі по всім питанням порядку денного.

Кількісний та персональний склад Наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» встановлено протоколом загальних зборів акціонерів від 30.01.2004, яким визначено склад Наглядової ради у кількості 5 (п'яти) осіб. Право прийняття Наглядовою радою рішень надано за умови, якщо кількість присутніх та відсутніх з поважних причин членів Наглядової ради становить не менш як 3 особи.

Ні статут, ні положення про Наглядову раду не містять будь-яких обмежень щодо повноважності прийняття Наглядовою радою рішень в частині персонального складу присутніх на засіданнях ради. Більшість голосів членів Наглядової ради забезпечується присутністю трьох членів Наглядової ради, оскільки загальна кількість її складу - 5 (п'ять) осіб.

Вбачається, що засідання Наглядової ради 26.08.2004, яке відповідно до Протоколу № 7 було другим черговим засіданням, відбулося за присутності саме трьох її членів.

Скликання цього засідання у відповідності до вимог статуту та положення здійснено головою Наглядової ради шляхом направлення на адресу членів Наглядової ради повідомлення про графік проведення чергових засідань Наглядової Ради ВАТ «ЛК «Укртранслізннг» у 2004 році листами № 19/1 від 30.04.2004 та № 19/2 від 30.04.2004, якими передбачено проведення засідань Наглядової ради 24.05.2004, 26.08.2004 та 26.11.2004.

Вказані повідомлення направлені на адресу членів Наглядової Ради, в тому числі: Горілею С.В. як члену Наглядової Ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»; Лазаренко С.Ж. як члену Наглядової Ради від Фонду Державного майна України, вказаними вище цінними листами від 30.04.2004, про що свідчать фіскальні чеки та описи вкладення до цінних листів від 30.04.2004.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що представники Фонду державного майна України та Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» були належним чином повідомлені про дату проведення чергового засідання Наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг».

Ні членом Наглядової Ради від Фонду державного майна України, ні членом Наглядової Ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» не було повідомлено ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» про причини відсутності членів Наглядової ради від цих акціонерів на черговому засіданні Наглядової ради, що відбулося 26.08.2004.

Вбачається, що ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» не мав інформації щодо підтвердження відсутності вказаних членів Наглядової ради з поважних причин. ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» не мав будь-яких підстав вимагати надання відсутніми членами Наглядової ради їх однозначної думки щодо питань порядку денного. За відсутності членів Наглядової ради без підтвердження поважності причин їх відсутності засідання Наглядової ради було уповноважено приймати рішення за умови присутності інших членів Наглядової ради, що складає більшість її складу.

Колегія суддів вважає чергове засідання Наглядової ради 26.08.2004 таким, що було проведене за присутності більшості членів Наглядової ради, а рішення, прийняте на цьому засіданні - правомірним та таким, що відповідає вимогам Статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» та вимогам чинного законодавства.

Розділ 4 Положення про Наглядову раду містить положення щодо врегулювання роботи Наглядової ради, в тому числі - щодо порядку скликання її засідань.

Пунктами 4.1 - 4.4 положення визначено, що засідання Наглядової ради можуть бути як черговими, так і позачерговими, а також передбачено порядок повідомлення головою Наглядової ради її членів про засідання Наглядової ради та формування порядку денного головою Наглядової ради.

Пункти 4.5 - 4.6 містять положення про порядок надання членами Наглядової ради та іншими особами пропозицій щодо порядку денного засідань Наглядової ради, та відповідно уточнення головою Наглядової ради порядку денного з урахуванням пропозицій, що надійшли від інших осіб.

Пункт 4.7 Положення містить вимогу про надсилання повідомлення про остаточний порядок денний у випадку, якщо перелік питань такого порядку денного було змінено відповідно до п. п. 4.4 - 4.6.

Засідання Наглядової ради 26.08.2004 було другим черговим засіданням, що проводилося за порядком денним, сформованим головою Наглядової ради та доведеним до відома всіх учасників персонально, за відсутності будь-яких змін у такому порядку денному за пропозицією членів Наглядової ради або інших осіб.

У голови Наглядової ради були відсутні підстави додатково надсилати повідомлення про остаточний порядок денний засідання, оскільки такий порядок денний не змінювався.

З матеріалів справи вбачається, що за 2004 рік було проведено 9 засідань Наглядової ради, про які представники акціонерів Фонду державного майна України та Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» повідомлялися заздалегіть належним чином.

Як встановлено судом, з 9 засідань представники Фонду державного майна України були присутніми лише на 3 засіданнях (24 травня, 02 вересня та 26 листопада), а представники Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» - лише на двох засіданнях (24 травня та 02 вересня). Члени Наглядової ради від акціонерів Фонду державного майна України та Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» систематично не виконували свої обов'язки щодо участі в роботі Наглядової ради. Повноваження голови правління на укладення угод обмежено положеннями статуту сумою в 1000000,00 грн., в той час як ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» зазвичай укладає договори на суму, що перевищують ці обмеження, а тому надання згоди на укладення господарських договорів голові правління є необхідною умовою належної роботи компанії та звичайно потребує оперативного вирішення.

Підставами визнання недійсним правочину про відчуження спірного майна Фонд державного майна України зазначає невідповідність укладеного правочину вимогам п. 2 ст. 203 ЦК України, а саме, як зазначає Фонд державного майна України, відсутність належного обсягу цивільних прав та обов'язків у голови правління ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» під час укладення спірного правочину.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (п. 2 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до п. п. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, та здійснює їх через свої органи, що діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, які відповідно до установчих документів юридичної особи або закону виступають від її імені, зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно та розумно, та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно п. 4. ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (п. 4 ст. 87 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про господарські товариства» товариство набуває прав юридичної особи з моменту її державної реєстрації.

Згідно ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюється через його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників та виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 6.1 статуту, органами товариства є: загальні збори акціонерів, наглядова рада, правління.

Виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління (п. 9.1 Статуту).

Згідно п. 9.5 статуту голова правління керує роботою правління, голова правління вправі без доручення здійснювати дії від імені товариства.

У спірному правочині однією із сторін є не фізична особа - голова правління, а саме юридична особа - ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», яка, як юридична особа, набула необхідний обсяг цивільних прав та обов'язків (тобто необхідний обсяг цивільної дієздатності) з моменту державної реєстрації.

Фонд державного майна України неправомірно посилається на відсутність належного обсягу цивільної дієздатності у сторони правочину - ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» на момент вчинення спірного правочину.

Колегія вважає, що посилання Фонду державного майна України на те, що голова правління не був наділений цивільними правами і обов'язками щодо відчуження спірного майна, є безпідставними та не можуть розглядатися як належна підстава визнання правочинів недійсними.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Стаття 1 ГПК України передбачає можливість звернення до господарського суду виключно за захистом своїх порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно з частинами 1, 3 статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (аналогічна позиція викладена в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

Пункт 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» зазначає, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Пунктом 51 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» більш вужче роз'яснено вищезазначений пункт та встановлено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

У пункті 2.2.1 рекомендацій Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» також зазначено, що законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства; отже, суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважений акціонер на представництво інтересів акціонерного товариства; відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

В пункті 4.2 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 «Справа за конституційними поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)» зазначено, що законодавство України (статті 110, 112, 113 ЦПК України, стаття 28 ГПК України та інші) не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.

Крім того, Конституційний Суд України у тому ж пункті вищезазначеного рішення зазначив, що у більшості випадків легітимні інтереси акціонерного товариства (стаття 41 Закону України «Про господарські товариства») формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього (статті 1, 23, 41, 46, 48 та інші Закону України «Про господарські товариства», статті 1, 21, 28 ГПК України, стаття 110 ЦПК України).

Представництво акціонером інтересів товариства можливе лише на засадах уповноваження акціонера цим товариством на вчинення такого представництва. Питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії, у даному випадку звернення позивача до суду з даним позовом фактично в інтересах відповідача, акціонером якого він є, має вирішуватися шляхом дослідження факту уповноваження позивача відповідачем на представництво його інтересів по даному питанню.

Встановлено, що Фонд державного майна України мав право звернутися з позовною заявою про визнання договорів недійсними тільки або як представник ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», або як учасник ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» з зазначенням в позовній заяві про те, як саме оскаржувані договори порушили його корпоративні права. Проте, Фонд державного майна України звернувся до суду як учасник ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», не зазначивши в позовній заяві як саме оскаржувані договори порушили його корпоративні права.

Також колегія суддів звертає увагу на положення статей 207, 237, 239 та 241 ЦК України, якими встановлено наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правові наслідки вчинення правочинів представником встановлені ст. 239 ЦК України: правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. В той час як правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).

Згідно з п. 9.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні та ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Оскільки об'єкт купівлі-продажу перейшов у власність не тільки до ТОВ «Л.І.Т. Груп», а і в подальшому до ТОВ «Сучасні технології та інвестиції», колегія вважає, що сторонами оспорюваних договорів купівлі-продажу, окрім самого підписання договорів купівлі-продажу, вчинювалися додаткові дії для виконання договорів купівлі-продажу. Тобто, відповідно до ст. 241 ЦК України, були вчинені дії, що свідчать про прийняття до виконання зазначених правочинів, що свідчить про їх схвалення.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Крім того, на вищезазначене положення ЦК України було звернуто увагу в пункті 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», яким зазначено наступне: при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 ЦК. Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 09.03.1968.

Якщо від імені юридичної особи діяла посадова особа - орган юридичної особи - діє презумпція наявності повноважень у такої особи, за виключенням випадків, коли особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. При цьому, третя особа визнається такою, що знала про такі обмеження, якщо вони встановлені безпосередньо законом або якщо відомості про такі обмеження внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи не вбачається, що ТОВ «Л.І.Т. Груп» (як третій особі в контексті вищезазначеної норми ЦК України) було відомо про відсутність у голови правління ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» відповідних повноважень на укладення спірних договорів купівлі-продажу; що такі обмеження встановлені безпосередньо законом; що такі обмеження внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у встановленому законом порядку. Тобто, навіть, якби позивачем була доведена обставина наявності певних обмежень для голови правління ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» в укладенні договорів купівлі-продажу згідно положень абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України дане обмеження не могло бути підставою для визнання відповідних договорів купівлі-продажу недійсними.

Спірні договори купівлі-продажу були посвідчені нотаріально, як того вимагає чинне законодавство, при цьому нотаріусом під час укладення договорів, у відповідності до вимог п. п. 41, 42, 43 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5, перевірено дієздатність юридичної особи - продавця та наявність належних повноважень на укладення договорів купівлі-продажу, в тому числі - в частині відчуження майна, що є колективною власністю.

Таким чином, колегія суддів вважає, що уклавши договори купівлі-продажу нежилих приміщень у відповідності до вимог цивільного законодавства України, відповідач-2 (ТОВ «Л.І.Т. Груп»), у відповідності до ст. 328, п. 3 ст. 334 ЦК України набув право власності на придбане майно, тобто є добросовісним набувачем цього майна.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 20.06.2012.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 20.06.2012 у справі № 16/196-40/152-40/173-66/197-2012 - без змін.

2. Матеріали справи № 16/196-40/152-40/173-66/197-2012 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам, третім особам та прокуратурі.

Головуючий суддя Буравльов С.І.

Судді Андрієнко В.В.

Пономаренко Є.Ю.