Справа № 2а/2570/3185/2012
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2012 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Падій В.В.,
при секретарі Кондратенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1815 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
06.04.2011 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частина А 0870 про визнання дій військової частини А 0870 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за речове майно, що передбачена пунктом 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" - неправомірними та зобов'язання військової частини А 0870 здійснити позивачу виплату грошової компенсації за речове майно в сумі 6165,59 грн. Свої вимоги мотивує тим, що він проходив військову службу та перебував на речовому забезпеченні у військовій частині А 0870. На підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.06.2010 № 305 позивач звільнений був з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Наказом командира військової частини А 0870 від 04.10.2010 №201 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Також, зазначив, що за час перебування на службі не в повному обсязі отримував речове майно із-за відсутності деяких найменувань речового майна чи їх розмірів на речовому складі військової частини А0870, в зв'язку з чим був вимушений купувати деякі речі за власні кошти. Згідно довідки від 11.10.2010 року №32 сума компенсації за не отримане речове майно за період проходження позивачем служби становить 6165,59 грн. Дії військової частини А 0870 щодо невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно, вважає неправомірними та такими, які суперечать нормам чинного законодавства України
Під час судового розгляду ухвалою суду від 13.11.2012 було допущено процесуальне правонаступництво та в порядку, передбаченому положеннями статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, замість військової частини А 0870 допущено військову частину А 1815.
Вказана заміна відбулась в зв'язку з розформуванням військової частини А 0870, на підставі директиви Міністра оборони України від 27.02.2012 №Д-01 та з визначенням правонаступником зазначеної військової частини, військову частину А 1815 (а.с.69).
19.11.2012 позивачем до суду подана заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої останній просив визнати неправомірними дії військової частини А 0870 щодо невиплати йому грошової компенсації за не отримане речове майно та зобов'язати військову частину А 1815 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсації за не отримане речове майно, передбачену пунктом 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки вважає, що на даний час відсутні законодавчі норми, які передбачають виплату позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А0870, що підтверджується копією послужного списку ОСОБА_1, наявною в матеріалах справи (а.с.87-92).
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 21.06.2010 №305 позивача звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с.60) та наказом командира військової частини А 0870 від 04.10.2010 №201 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення (а.с.59).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на речовому забезпеченні у військовій частині А 0870. Згідно довідки-розрахунку командира військової частини А 0870 від 11.10.2010 №32 вартість речового майна, що підлягало видачі позивачу до моменту виключення його із списків особового складу частини та зняття з речового забезпечення складала 6165,59 грн.(а.с.58).
14.03.2011 позивач звернувся до командира військової частини А 0870, полковника Черня І. П. з заявою про виплату йому грошової компенсації вартості речового майна, що підлягало видачі при проходженні військової служби-, згідно довідки -розрахунку від 11.10.2010 №32 (а.с. 11).
Листом від 21.03.2011 військова частина А 0870 відмовила позивачу у виплаті грошової компенсації за не отримане речове майно у зв'язку з тим, що чинне законодавства України не передбачає можливості отримання грошової компенсації за не отримане речове майно (а.с.12-13).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 5 статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону №2011-XII, згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Так, відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Частиною 4 статті 9 цього Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Статтею 2 Закону України від 17.02.2000 року "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11.03.2000 року.
Законом України від 03.11.2006 року №328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" (який набрав чинності з 01.01.2007 року) статтю 9 Закону №2011-XII викладено в новій редакції, якою взагалі не передбачено виплату компенсації за не отримане речове майно, та доповнено закон статтею 9-1.
Частиною 2 статті 9-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Законом України від 19.12.2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію пункту 2 статті 9-1 Закону №2011-XII зупинено на 2007 рік.
Підпунктом 3 пункту 67 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" пункт 2 статті 9-1 Закону №2011-XII виключено.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 Закону від 28.12.2007 року "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на те, що приписи статті 9-1 Закону №2011-XII, до 11.03.2000 та з 22.05.2008 року по момент виключення позивача зі списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення, тобто по 04.10.2010 року, гарантували право військовослужбовців на отримання грошової компенсації замість речового майна, яке їм не було видано, суд дійшов висновку, що позивач мав право на отримання грошової компенсації за зазначений період.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що військова частина А 0870 зобов'язана була виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане ним речове майно за період служби до 11.03.2000 та з 22.05.2008 по момент виключення позивача зі списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення, тобто по 04.10.2010 року, а тому позовна вимога щодо визнання протиправними дій військової частини А 0870 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно підлягає задоволенню.
Також, суд зазначає, що оскільки з 31.10.2012 правонаступником розформованої військової частини А 0870 являється військова частина А 1815, тому вона в свою чергу і несе відповідальність за зобов'язанням військової частини А 0870 щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно за період служби до 11.03.2000 та з 22.05.2008 по момент виключення позивача зі списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення, тобто по 04.10.2010 року, передбаченої пунктом 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
При вирішені даного спору суд також керується положеннями частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень частково не довів правомірність своїх дій.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А 1815 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, необхідно задовольнити частково.
Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати дії військової частина А 0870 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно, передбаченої пунктом 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" - протиправними.
Зобов'язати військову частину А 1815 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно, передбачену пунктом 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за період до 11.03.2000 та з 22.05.2008 по 04.10.2010.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Порядок апеляційного оскарження постанови суду, передбачений статтями 185-186 КАС України.
Суддя: Падій В.В.