У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді - Оніпко О.В.,

суддів Боймиструка С.В., Рожина Ю.М.

секретар Коробчук А.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 18 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 18.10.2012 р.позов ОСОБА_2 задоволено частково: визнано ідеальні частки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у 34/100 частинах житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що складаються з однієї жилої кімнати „1-2" площею 13,7 кв.м., кухні „1-1", веранди „І", сараю „В", сараю „в", та огорожі „№ 1", та у земельній ділянці площею 0,0628 га, що знаходиться в АДРЕСА_2 по Ѕ частині за кожним.

Визнано ідеальні частки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у автомобілі марки „TOYOTA AVENSIS" 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 по Ѕ частині за кожним.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 34/100 частинах житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що складаються з однієї жилої кімнати „1-2" площею 13,7 кв.м., кухні „1-1", веранди „І", сараю „В", сараю „в", та огорожі „№ 1", та у земельній ділянці площею 0,0628 га, що знаходиться в АДРЕСА_2 по Ѕ частині за кожним.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної часткової власності на автомобіль марки „TOYOTA AVENSIS" 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, по Ѕ частині за кожним.

В решті вимог відмовлено за недоведеністю та безпідставністю.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що воно є необґрунтованим в частині визнання за ОСОБА_2 та за нею права спільної часткової власності на 34/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 по Ѕ частині за кожним та визнання за ОСОБА_2 та за нею ідеальних часток по Ѕ частині за кожним. Договір купівлі-продажу частини будинку та земельної ділянки від 24.05.2001р. укладений за заявою ОСОБА_3 про його відмову від права привілейованої купівлі цього майна на її користь, що свідчить про набуття лише нею майна у особисту приватну власність. Крім того ОСОБА_2 подав позов про поділ спільного сумісного майна подружжя, а не про визнання частини будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю. Вказує, що ОСОБА_2 пропустив строк позовної _______________________________________________________________________

Справа № 1715/2222/12 Головуючий суддя 1 інстанції: Куцоконь Ю.П. Провадження № 22-ц1790/2037/2012 Суддя-доповідач : Оніпко О.В.

давності передбачений ст. 71 ЦК УРСР. Наданий суду висновок про оцінку майна не відповідає його дійсній вартості. Судом не враховано, що при поділі спільного сумісного майна подружжя до нього не включено золотовалютний депозит ОСОБА_2 Просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не наведено мотивів щодо відмови йому у позові в частині відступу від рівності часток в спільному сумісному майні подружжя. Крім того, факт будівництва сторонами приміщення магазину по АДРЕСА_2 за спільні кошти подружжя доведено наявною в матеріалах справи відповіддю ТОВ „Аналог", а тому вказане майно підлягає поділу. Суд безпідставно відмовив у визнанні спільною сумісною власністю та у поділі ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_1, вартістю 90 000 грн., що стверджується доказом - відповіддю ТОВ „Епіцентр К" про придбання та доставку будівельних матеріалів.

Також неправомірно відмовлено судом у визнанні квартири АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя, визначивши її особистою приватною власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в рівних частках в порушення ст. 5 ЦК України, ст. 22 КпШС.

Судом не враховано доказів щодо належності гаража подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а саме показань свідка ОСОБА_5, а також належності їм торгівельного обладнання, яким користується ОСОБА_1 під час здійснення підприємницької діяльності. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді 1-ї інстанції, колегія суддів приходить до

висновку про їх відхилення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.03.1998 р., який було розірвано на підставі рішення Рівненського міського суду від 28.01.2011 р.

Судом встановлено, що під час шлюбу сторонами набуто у власність таке майно:

1) 34/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що складаються з однієї жилої кімнати „1-2" площею 13,7 кв.м., кухні „1-1", веранди „І", сараю „В", сараю „в", та огорожі „№ 1", та у земельній ділянці площею 0,0628 га, що знаходиться в АДРЕСА_2, відповідно до договору купівлі продажу від 24.05.2001 р., укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, (а.с. 26), державний акт про право власності на землю РВ 01865 від 27.06.2001 р. (а.с. 27)

2) автомобіль марки „TOYOTA AVENSIS" 05.10.2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_2 (а.с. 10, 44), договір купівлі-продажу від 26.09.2007 р. (а.с. 107)

Квартира АДРЕСА_3 належить сторонам на праві спільної часткової власності , кожному -по Ѕ частині на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21.11.2001 р. (а.с. 13).

Таким чином, предметом поділу між сторонами є майно, набуте ними як подружжям у 2001 р. та у 2007 р. , а саме : 34/100 будинку АДРЕСА_2 , земельна ділянка, на якій він розташований та автомобіль „TOYOTA AVENSIS" 2007 р. випуску, спір щодо поділу якого виник між ними у 2012 р.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 1 ст. 63 цього Кодексу передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У відповідності до ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Також, як у відповідності до ч. 2 ст. 29 КпШС України , так і згідно з вимогами ст. 72 СК України для вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, встановлено трирічний строк позовної давності .

Таким чином доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незастосування судом згідно зі ст. 71 ЦК України 1963 р. трирічного строку позовної давності, який на її думку пропущено ОСОБА_2, є безпідставними.

Як встановлено п. 4 Прикінцевих та перехідних положень, ЦК України (2004р.) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов"язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Сімейний Кодекс України набрав чинності одночасно із набранням чинності ЦК України ( з 1.01. 2004 р.)

Враховуючи, що шлюб між сторонами був розірваний у 2011 р. і спір між ними щодо поділу майна виник 10.02.2012 р., місцевий суд обґрунтовано застосував норми матеріального права ЦК України та СК України , які набрали чинності з 1.01.2004 р.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що договір купівлі-продажу частини будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 від 24.05.2001р. було укладено за заявою ОСОБА_3 про його відмову від права привілейованої купівлі цього майна на користь ОСОБА_1, що свідчить про набуття лише нею вказаного майна у особисту приватну власність, не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначено вище, ст. 22 КпШС встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Таким чином висновок суду першої інстанції про те, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя є правильним.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позову ОСОБА_2 лише в частині визначення належних кожному з подружжя ідеальних часток у майні , що є об"єктом права їх спільної сумісної власності ( 34/100 будинку АДРЕСА_2 , земельної ділянки, на якій він розташований та автомобіля „TOYOTA AVENSIS" 2007 р. випуску), реальний поділ якого не є можливим та у зв"язку із відсутністю згоди кожного з них на отримання грошової компенсації за належну йому частку у цьому майні.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про невирішення судом питання щодо поділу між сторонами, як спільного майна подружжя золотовалютного депозиту, оформленого на ім "я позивача, оскільки з такими позовними вимогами сторони до суду не звертались.

Посилання ОСОБА_2 на те, що до об'єктів спільної сумісної власності належать металевий гараж розміром 6*4, по АДРЕСА_1 також є безпідставними, оскільки позивачем не надано і судом не здобуто доказів щодо наявності такого майна та щодо його належності на праві власності будь-кому з подружжя, а пояснення свідка ОСОБА_5 відповідно до вимог ст.ст. 58, 59 ЦПК України, не є належним і допустимим доказом.

Не заслуговують на увагу і доводи позивача про поділ приміщення магазину, що знаходиться в АДРЕСА_2 , оскільки як вірно зазначено судом у рішенні та стверджується матеріалами справи, вказане майно -павільон-магазин є тимчасовою спорудою, реєстрація права власності на який відсутня, крім того, він використовується відповідачкою з 1994 р. для здійснення підприємницької діяльності і у відповідності до вимог закону не відноситься до об"єкту спільної сумісної власності подружжя та поділу не підлягає (а.с. 22 -24, 78).

У зв"язку з наведеним є безпідставними і вимоги ОСОБА_2 щодо поділу обладнання вказаного магазину, яке , крім того, як встановлено судом, перебуває в оренді відповідачки на підставі договорів.

Є також правильним висновок місцевого суду щодо безпідставності та недоведеності вимог ОСОБА_2 про поділ „ ремонтних робіт" на суму 90 000 грн. у квартирі АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачці, у зв"язку із ненаданням позивачем суду жодних доказів в обґрунтування вказаних обставин в порядку вимог ст. 60 ЦПК України.

Оскільки місцевим судом рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційних скарг висновків, наведених у ньому, не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 18 жовтня 2012 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Судді