Номер провадження № 22-ц/1590/9792/12

Головуючий у першій інстанції Ільченко

Доповідач Луняченко А. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2012 м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Луняченко А.В.

суддів Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.

при секретарі Добряк Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 552 грн. 30 коп., який розраховано виходячи з залишку нестягнутих коштів в розмірі 300 грн. за виконавчим листом № 2-596/97 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_3, 1983 року народження, починаючи з 20.03.1997 року по 01.11.1997 року, виданого на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 28 травня 1997 року, виходячи з суми його інфляційного збільшення за період з 02 жовтня 2007 року по 01 травня 2012 року.

Ухвалою суду від 02 липня 2012 року провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Головного управління Державної Казначейської Служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 300 грн., заподіяної невиконанням згаданого виконавчого листа № 2-596/97 закрите.

04 липня 2012 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву, в якій просила відшкодувати їй за рахунок коштів державного бюджету України матеріальну шкоду виходячи з розміру суми інфляційного збільшення залишку нестягнутих коштів за виконавчим листом № 2-596/97 в розмірі 300 грн. за період з травня 1997 року по липень 2012 року, що складає 1 358 грн.10 коп., посилаючись на те, що понад 14 років посадовими особами державної виконавчої служби не виконується рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 28 травня 1997 року, згідно з яким ОСОБА_2 зобов'язаний до сплати на користь ОСОБА_1 щомісячно додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_3, 1983 року народження, починаючи з 20.03.1997 року по 01.11.21997 року.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Представник Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції позов не визнала.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області до суду не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2012 року позов ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної шкоди задоволений частково.

Стягнуто з Держави в особі Головного управління Державної Казначейської Служби України в Одеській області з коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 379 грн. 20 коп.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

На рішення суду Другий Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, доводи апеляційних скарг та заперечень на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 28 травня 1997 року ОСОБА_2 зобов'язаний сплатити на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_3, 1983 року народження в розмірі 50 грн. щомісячно, починаючи з 20 березня 1997 року по 01 листопада 1997 року.

Своєчасне стягнення по виконавчому листу № 2-596/97, виданому 19.12.1997 року на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 28 травня 1997 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно додаткових витрат на утримання сина ОСОБА_3, 1983 року народження, було проведено лише за один місяць, а тому в червні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом, за яким рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 жовтня 2007 року стягнуто з держави в особі Державного Казначейства України з коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, заподіяні невиконанням виконавчих листів, зокрема виконавчого листа, виданого на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 28 травня 1997 року в загальному розмірі 7972 грн. 50 коп., завдані невиконанням виконавчого листа № 2-596/97, виданого на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 28 травня 1997 року, розмір яких розраховано, виходячи з залишку суми нестягнутих додаткових витрат на утримання дитини в розмірі 50 грн. за період з 20 березня 1997 року по 01 листопада 1997 року.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, про те що підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди за період з травня 1997 року по травень 2004 року немає, оскільки рішенням апеляційного суду Одеської області було встановлено, що підстави для задоволення вимог про відшкодування шкоди за період з 1997 року по травень 2001 року та за період з травня 2001 року по травень 2004 року відсутні, тому, що не була встановлена неправомірність дій посадових осіб виконавчої служби.

Також судовим рішенням встановлено, що рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 28 травня 1997 року не виконане в повному обсязі, не стягнутими в частині 300 гривен.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист № 2-596/97, виданий на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 28 травня 1997 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно додаткових витрат на утримання сина ОСОБА_3, 1983 року народження, був виконаний Другим Приморським ВДВС Одеського міського управління юстиції лише 08 серпня 2012 року, що призвело до спричинення матеріальної шкоди, яка виникла в знецінення належних позивачу за цим рішенням коштів, та позивач була позбавлена можливості володіти цими коштами, чим їй завдано збитків, оскільки судове рішення упродовж тривалого часу не виконувалося державною виконавчою службою.

У відповідності до ч.2 ст. 86 Закону України „Про виконавче провадження" в редакції, що діяла з 1 січня 200 року, та ч.2 ст. 87 цього Закону в редакції, що діє станом на цей час, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, матеріальна шкода від несвоєчасного виконання вказаного судового рішення за період з червня 2004 року по липень 2012 року, вважаючи, що розмір матеріальної шкоди, встановлюється виходячи з суми інфляційного збільшення належних позивачу коштів за цим рішенням суду за вказаний період часу, складає 379 грн. 20 грн., а тому підлягає стягуванню на користь ОСОБА_1

На підставі вищевказаних обставин справи, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, з яким погоджується колегія апеляційного суду, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про те, що позивачем не було надано доказів спричинення їй шкоди, не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме тим, що дійсно на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 28 травня 1997 року виконавчий лист № 2-596/97, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно додаткових витрат на утримання сина ОСОБА_3, 1983 року народження був виконаний Другим Приморським ВДВС Одеського міського управління юстиції лише 08 серпня 2012 року, що призвело до знецінення належних позивачу за цим рішенням коштів, та позивачка була позбавлена можливості володіти цими коштами, чим їй завдано збитків, які підлягають стягуванню у відповідності до ст. 1174 ЦК України, оскільки судове рішення упродовж тривалого часу не виконувалося державною виконавчою службою.

Що стосується доводів апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про те, що суд першої інстанції розглядаючи справу порушив права і обов'язки Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, оскільки Головне управління є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, ніяких порушень прав та інтересів позивача не допускало, не приймаються до уваги, оскільки також спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи апеляційних скарг також не приймаються до уваги, оскільки вони також спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційних скарг до суду надано не було.

Колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, вважає, що рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Враховуючи, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність у відповідності до ст. 3 ЦК України, звертаючи увагу на ту обставину, що рішення суду не виконувалась, уповноваженими на це органами понад 15 років, а також, судовою колегією приймається до уваги, що виконавчий лист був виданий на підставі рішення суду про стягнення аліментів на дитину-інваліда, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на увагу не заслуговують, та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області -відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий А.В.Луняченко

Судді Н.В. Ісаєва

О.С.Комлева