Справа № 0907/11990/2012 року

Провадження № 2/0907/5880/2012 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2012 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Дзюбак Х.Б.,

з участю представника Позивача ОСОБА_2, представника Відповідача Жолобчук П.І., представника Відповідача Стадник І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 (надалі - також «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції (надалі - також «Відповідач 1»), Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (надалі - також «Відповідач 2»), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з держави на користь ОСОБА_5 22 895,77 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн. у відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок службової недбалості працівника ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції Позивач не отримав відшкодування у розмірі 20 825,25 грн. згідно виконавчого листа суду.

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, не перевіривши належним чином факт отримання органом нотаріату постанови про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_6, державний виконавець неправомірно та передчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення, тоді, коли постанова про арешт майна боржника фактично виконана не була.

Представник Відповідача 1 - ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції, - в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просив відмовити в їх задоволенні.

Додатково представник Відповідача 1 зазначив про те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку державного виконавця перевіряти факт отримання, зокрема, органом нотаріату, постанови про арешт майна боржника, а тому в діях державного виконавця відсутні ознаки протиправності.

Представник Відповідача 2 - Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, - в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що Головним управлінням Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області не було порушено прав Позивача, а тому підстави стягувати кошти з Відповідача 2, на думку його представника, відсутні. Крім того, представник Відповідача 2 посилалася на те, що у випадку завдання державним виконавцем шкоди особі, така шкода повинна стягуватися саме з органу державної виконавчої служби.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника Позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 березня 2008 року у справі ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення коштів накладено арешт на майно в сумі, еквівалентній 40 000 грн., яке належить ОСОБА_6.

На виконання даної ухвали Постановою державного виконавця ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції від 14 квітня 2008 року про накладення арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_6.

Копії вищевказаної постанови було направлено на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, сторонам.

Як зазначив в судовому засіданні представник Відповідача 1, копії Постанови державного виконавця ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції від 14 квітня 2008 року про накладення арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження направлялися вищезазначеним органам та установам простою кореспонденцією.

В той же час, Суд звертає увагу на те, що доказів на підтвердження факту відправлення даних постанов суду надано не було, в обґрунтування чого представник Відповідача посилався на знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання.

В подальшому, як випливає з матеріалів справи, виконавче провадження було закінчено на підставі статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з повним фактичним виконанням судової ухвали, а виконавче провадження знищено за строками зберігання (а.с. 52).

Копії постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження Суду надано не було, в обґрунтування чого представник Відповідача 1 посилався на знищення матеріалів даного виконавчого провадження.

За результатами судового розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення коштів 19 серпня 2009 року Чортківським районним судом Тернопільської області видано виконавчі листи № 2-61 про стягнення з ОСОБА_6 16 725 грн. матеріальної шкоди та 500 грн. моральної шкоди, а також 3 627,25 грн. судових витрат.

Постановами державного виконавця ВДВС Чортківського районного управління юстиції ВП № 14418135 та ВП № 14417872 від 28 лютого 2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві повернуто Виконавчий лист Чортківського районного суду Тернопільської області № 2-61 від 19 серпня 2009 року стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Підставою повернення виконавчого документу стягувачеві державним виконавцем зазначено той факт, що в господарстві боржника майна та цінних речей, на які можна звернути стягнення, не виявлено.

Так, як встановлено Судом, згідно листа приватного нотаріуса Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області ОСОБА_7 від 27 липня 2011 року (а.с. 82) копія постанови про арешт майна боржника та супровідний року лист № 10-17/4200 від 14 квітня 2008 з ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції про накладення заборони на відчуження майна, належного громадянину ОСОБА_6 нотаріусом не отримувалася, а тому ним не вчинялося відповідних дій щодо накладення заборони на майно, належне ОСОБА_6

Враховуючи зазначене, 11 червня 2009 року між ОСОБА_6 (Дарувальник) та ОСОБА_8 (Обдаровуваний) було укладено Договір дарування, посвідчений 11 червня 2009 року приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу ОСОБА_9

Відповідно до даного договору, дарувальник передав у власність (подарував), а Обдаровуваний в особі представника прийняв у власність як дарунок належний Дарувальну на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1

Враховуючи вищевикладене, Позивач, посилаючись на те, що виконання Виконавчих листів Чортківського районного суду Тернопільської області № 2-61 від 19 серпня 2009 року стало неможливим у зв'язку з недбалістю державного виконавця (який не перевірив належним чином факт виконання постанови про накладення арешту та передчасно закінчив виконавче провадження), звернувся з даним позовом про стягнення з держави шкоди, завданої органом державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною 3 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14 при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 202/98-ВР, ст. 86 Закону N 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини 5 статті 124 і частини 3 статті 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.

Обов'язковість судових рішень гарантується згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до цього принципу постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин, яких у той чи інший спосіб стосується судове рішення.

Як встановлено Судом, в спірних правовідносинах невиконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, відбулося у зв'язку з відсутністю у боржника майна та інших цінних речей, на які можна звернути стягнення.

В той же час, Суд звертає увагу на те, що станом на час судового розгляду позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення коштів та станом на час винесення ухвали про забезпечення позову в цій цивільній справі у боржника ОСОБА_6 у власності перебувало майно (житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, яке він відчужив (подарував) 11 червня 2009 року, тобто вже після винесення Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області Ухвали від 26 березня 2008 року про забезпечення позову.

Факт відчуження даного майна став можливим у зв'язку з неналежним виконанням Ухвали Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 березня 2008 року про забезпечення позову, а саме у зв'язку з невнесенням до відповідного державного реєстру відомостей про заборону відчуження майна ОСОБА_6

Водночас, повноваження щодо виконання Ухвали Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 березня 2008 року про забезпечення позову чинне законодавство покладає на відповідний орган державної виконавчої служби (у спірних правовідносинах - на ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції).

При цьому, Суд звертає увагу на те, що стаття 1174 Цивільного кодексу України не визначає вину посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, як підставу відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі її незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Таким чином, посилання представника Відповідача 1 на відсутність вини державного виконавця в неналежному виконанні ухвали суду про забезпечення позову є безпідставними.

Стосовно посилання представника Відповідача на те, що чинне законодавство не зобов'язує державного виконавця направляти постанову про арешт майна боржника рекомендованим відправленням, як і перевіряти факт отримання постанови про накладення арешту іншими органами та установами, яким ці постанови направляються, Суд звертає увагу на наступне.

Закон України «Про виконавче провадження» не містить положення, відповідно до якого постанова державного виконавця про накладення арешту на майно боржника повинна надсилатися рекомендованим листом.

В той же час, закінчуючи виконавче провадження на підставі статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка була чинною станом на час винесення державним виконавцем цієї постанови), державний виконавець в кожному випадку повинен пересвідчитися в тому, що рішення суду виконано в повному обсязі.

В спірних правовідносинах, перш, ніж закінчувати виконавче провадження, державний виконавець повинен був пересвідчитися в тому, що у відповідному реєстрі внесено відомості про обтяження майна боржника.

Вищевказаний факт кореспондується зі змістом принципу юридичної визначеності, який закріплений в практиці Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

У спірних правовідносинах зміст принципу юридичної визначеності знаходить свій прояв в тому, що, пред'явивши виконавчий документ за належним місцем виконання, ОСОБА_5, будучи обізнаним про факт закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним та фактичним виконанням ухвали суду про забезпечення позову, мав обґрунтовані очікування щодо перебування майна боржника під арештом та щодо можливості подальшого задоволення своїх вимог (задоволених судом) за рахунок даного майна.

Іншими словами, ОСОБА_5 мав обґрунтовані очікування щодо належного виконання органом державної виконавчої служби покладених на нього законом повноважень.

Крім того, відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - також «Конвенція») кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Суд також акцентує увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі «Stretch v. United Kingdom» («Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії») (www.echr.coe.int/echr), виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Так, як зазначено в пунктах 32-34 вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, «майно» розглядають як «існуюче майно» або активи, включаючи вимоги, стосовно яких заявник може заявити, що він має, принаймні, «законні очікування» отримання ефективної реалізації права власності.

Крім того, в пункті 47 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Деркач та Палек проти України» від 21 грудня 2004 року Суд нагадав свою прецедентну практику, згідно з якою відсутність у заявника можливості домогтися виконання рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване першим реченням частини першої статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших рішень, рішення у справах «Бурдов проти Росії», заява N 569498/00, п. 40 та «Ясіуньєне проти Латвії» від 06.03.2003, заява N 41510/98, п. 45).

Відтак, в розумінні прецедентної практики Європейського суду з прав людини законні очікування ОСОБА_5 щодо можливості задоволення своїх вимог до боржника ОСОБА_6 за рахунок арештованого майна є власністю ОСОБА_5, яка захищається відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та якої він не може бути позбавлений інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Необґрунтованими також є посилання представника Відповідача 1 на те, що майно, яке ОСОБА_6 відчужив, знаходиться в Тернопільській області, а тому на ВДВС Надвірнянського РУЮ не може бути покладено обов'язок щодо відповідальності за його відчуження, - оскільки в даному випадку територіальне знаходження майна не вплинуло б на можливість боржника його відчужити у випадку наявності у відповідному реєстрі (який є загальнодержавним) відомостей про заборону відчуження цього майна.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, проаналізувавши обставини справи та вимоги чинного законодавства України, Суд дійшов висновку про те, що факт завдання Позивачу шкоди в сумі 22895,77 грн. (сума стягнення за виконавчими листами та інфляційні витрати) підтверджується встановленими в ході судового рішення обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами, а тому вимога Позивача про стягнення з держави 22 895,77 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами, які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.

Відповідно до підпункту 2 пункту 41 вищевказаного Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, шкода в розмірі 22 895,77 грн. підлягає стягненню з держави на користь ОСОБА_5 шляхом списання коштів зі спеціально визначеного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, Суд звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» «відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством».

Суду не було надано доказів на підтвердження того, в чому проявилася моральна шкода, завдана Позивачу, як і не надано доказів на обґрунтування йо її розміру у 5000 грн.

Крім того, представником Позивача не доведено причинного зв'язку між діями державного виконавця та результатом у вигляді моральної шкоди, завданої Позивачу.

Таким чином, вимога про стягнення з держави на користь Позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн. є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Зважаючи на викладене, дослідивши обставини справи, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 є частково обґрунтованими та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, стягненню на користь Позивача підлягає сума витрат на правову допомогу в розмірі 410,00 грн.(згідно з квитанцією № 05/07 від 05 липня 2012 року (а.с. 18).

На підставі ст. 56 Конституції України, ст. 1174 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 41 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, керуючись ст. ст. 209, 213, 214, 215 ЦПК України, Суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_5 до ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про відшкодування шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з держави на користь ОСОБА_5 22 895,77 грн. у відшкодування матеріальної шкоди шляхом списання коштів зі спеціально визначеного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з держави на користь ОСОБА_5 410,00 грн. витрат на правову допомогу шляхом списання коштів зі спеціально визначеного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Домбровська Г.В.