У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Фединяка В.Д., Ясеновенко Л.В.
секретаря Бобика Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Черніївської сільської ради, Тисменицької РДА, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним рішення виконкому районної ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння, визнання права власності на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Черніївської сільської ради, Тисменицької РДА про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння, визнання права власності на 1/3 частину будинковолодіння за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 08 жовтня 2012 року,-
в с т а н о в и л а:
В червні 2011 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Черніївської сільської ради, Тисменицької РДА, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним рішення виконкому районної ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння, визнання права власності на майно.
В жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернулась в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Черніївської сільської ради, Тисменицької РДА про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння, визнання права власності на 1/3 частину будинковолодіння.
Ухвалою Тисменицького районного суду від 31 жовтня 2011 року вказані позовні заяви об'єднано в одне провадження.
Рішенням Тисменицького районного суду від 08.10. 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради від 09.11.1988 року № 216 в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння, видане 10.04.1989 року виконкомом Черніївської сільської ради Тисменицького району на ім'я ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_1 право власності на це будинковолодіння з підстав належності 1/2 частини на праві спільної сумісної власності та 1/2 частини в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 06.12.1999 року секретарем Березівської сільської ради Тисменицького району, після смерті ОСОБА_3
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Зазначає, що рішення постановлено при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, зокрема, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Відмовляючи в задоволенні її зустрічного позову суд безпідставно вважав, що вона з сім'єю вибула із господарства ще в 1988 році, тобто до оформлення за батьком права власності на спірне будинковолодіння. При цьому не врахував, що записи в погосподарських книгах за 1988 рік є неточними та суперечливими. Ці обставини спростовуються рішенням виконкому Березівської сільської ради від 25.07.1991 року, на підставі якого їй було видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, довідкою сільської ради № 388 від 26.07.2011року, поясненнями свідків ОСОБА_4,ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Вказаним доказам, які підтверджують її проживання в спірному будинковолодінні на момент оформлення батьком права власності, суд не дав правильної юридичної оцінки, а натомість прийшов до висновку, який ґрунтується на припущеннях, що є недопустимим.
За наведених обставин просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, визнавши за нею право власності на 2/3, а за ОСОБА_2 - на 1/3 частину спірного будинковолодіння. Також в зв'язку із сплатою зайвої суми судового збору просила ці кошти їй повернути.
В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_1 та її представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції виходив з того, що прийняттям та видачею оскаржуваних рішення та свідоцтва про право власності в цілому на спірне будинковолодіння на ім'я ОСОБА_3 порушено право ОСОБА_1 як члена колгоспного двору на 1/2 частки в цьому майні та що така є єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину за заповітом після смерті батька, що відкрилась на іншу 1/2 частину цього будинковолодіння. Натомість, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що ОСОБА_2 після вибуття з колгоспного двору в 1988 році втратила право на частку в цьому дворі, а отже оскаржувані рішення ради та свідоцтво про право власності будь-яких її прав не порушують.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановлене судом рішення відповідає обставинам справи та нормам матеріального права виходячи з наступного.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що спірне майно, яке складається з домоволодіння АДРЕСА_1 належало колгоспному двору, головою якого був батько сторін ОСОБА_3 Зокрема, як вбачається із свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконкомом Черніївської сільської ради 10.04.1989 року на підставі рішення Тисменицької районної ради № 216 від 09.11.1988 року та зареєстрованого у встановленому порядку 15.04.1989 року за реєстровим № 296 (реєстрова книга № 2) вказане домоволодіння в цілому належить колгоспному двору , головою якого є ОСОБА_3 (а.с. 11).
Відповідно до ст.126 ЦК (в ред.1963р.), що діяла на час виникнення спірних правовідносин, право на майно, що належало колгоспному двору і збереглося на час його припинення (15.04.1991р.), мають члени двору, які на цю дату не втратили права на частку в майні двору.
В судовому засіданні з'ясовано, що на час припинення колгоспного двору (15.04.1991 року), його членом була також і позивач ОСОБА_1
Наведені обставини підтверджуються записами погосподарської книги № 5 Березівської сільської ради за 1991-1995 рр.(особовий рахунок № 403), поясненнями позивача та частково поясненнями відповідача за первісним позовом.
Тому суд прийшов до правильного переконання, що ОСОБА_7 та її батько ОСОБА_3 проживаючи однією сім'ю в колгоспному дворі мали право власності на майно цього двору, на день введення в дію Закону України «Про власність» свого права на частку в зазначеному майні не втратили, а отже стали співвласниками по 1/2 частині спірного домоволодіння.
З матеріалів справи також вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року батько сторін помер, в зв'язку із чим відкрилась спадщина на належну йому половину спірного будинковолодіння. Єдиним спадкоємцем майна померлого за заповітом є ОСОБА_1, яка проживала з ним на момент смерті, тому вважається такою, що прийняла спадщину. Відповідач спадщини не приймала і на неї не претендує.
З врахуванням наведених обставин місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що прийняттям рішення виконкому Тисменицької районної ради від 09.11.1988 р. № 216 та видачею на його підставі ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 порушено право позивача - ОСОБА_1 на її частку в майні колгоспного двору, в зв'язку із чим таке підлягає судовому захисту, та що внаслідок смерті батька - голови двору відкрилась спадщина на його 1/2 частку в майні цього двору, і позивач цю спадщину у встановленому законом порядку прийняла.
Що стосується зустрічного позову, то суд прийшов до правильного висновку про безпідставність вимог ОСОБА_2 виходячи з наступного.
Як і вказані вище обставини, так і інші письмові докази, яким суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку, спростовують доводи ОСОБА_2 щодо її частки в майні колгоспного двору станом на час його припинення.
Зокрема, даними погосподарської книги № 4 Березівської сільської ради за 1985-1990 рр. підтверджено, що в спірному будинковолодінні ( особовий рахунок господарства № НОМЕР_2) станом на 1986 р. проживали також мати сторін, яка померла в 1990 р., та сім'я ОСОБА_2 в складі трьох чоловік , а всього - 6 чоловік (а.с.54).
Судом встановлено, що у 1988 році сім'я ОСОБА_2 (вона, чоловік та старша дочка) із спірного господарства вибули в інше під № НОМЕР_3. Вказана обставина підтверджується довідкою сільської ради та даними погосподарської книги (а.с. 91). Той факт, що станом на 15.04.1991 р. апелянт проживала в іншому господарстві - АДРЕСА_2 (особовий рахунок № НОМЕР_1) також підтверджено записами в погосподарській книзі.
Відповідно до п.п.9, 10,15 «Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів» окремий особовий рахунок відкривається на кожне господарство, яким вважається спільно проживаючі особи (сім'я), які ведуть загальне домашнє господарство; нумерація особових рахунків господарств провадиться по закінченні суцільного обходу дворів та запису всіх господарств в погосподарські книги. При цьому при розділенні одного господарства на два з особового рахунку виключаються особи, які виділились зі складу старого, а на утворене господарство відкривається новий особовий рахунок.
В зв'язку із цим судом правильно не прийнято до уваги посилання апелянта на рішення ради від 25.07.1991 року, яким їй надано дозвіл на будівництво житлового будинку, що спростовує факт вибуття її в 1988 р. з колгоспного двору, а звідси право на 1/3 його частку. Ці твердження ОСОБА_2 повністю спростовуються наведеними вище обставинами, даними щодо реєстрації ОСОБА_2 за вказаною адресою та поясненнями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, допитаних в судовому засіданні 25.06. та 21.08.2012 року. Аналогічно цими обставинами також спростовуються і пояснення свідків з боку апелянта - ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, тому суд обґрунтовано критично оцінив їх.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 внаслідок вибуття в 1988 році з колгоспного двору втратила право на витребування частки частку в ньому, а отже оскаржувані рішення ради та свідоцтво будь-яких її прав не порушують. Тому обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у випадку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду.
За таких обставин ОСОБА_2 слід повернути зайво сплачену суму судового збору в розмірі 112 грн. 00 коп. згідно квитанції №15987.499.2 від 16.10.2012 року .
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Тисменицького районного суду від 08 жовтня 2012 року залишити без змін.
Зобов'язати Головне Управління Державної Казначейської служби України в Івано-Франківській області повернути ОСОБА_2 зайво сплачену суму судового збору в розмірі 112 грн. 00 коп. згідно квитанції №15987.499.2 від 16.10.2012 року .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Г.П. Мелінишин
Судді В.Д. Фединяк
Л.В. Ясеновенко
____________________________________________________________________________________________________________________
Справа №0915/2-853/2012 Головуючий у 1 інстанції Хоминець М.М.
Провадження № 22ц/0990/2154/2012 Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
Категорія 5