ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

21 червня 2006 р.

№ 19/227

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.–головуючого,

Костенко Т.Ф., Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Приватного підприємства “Прометей-2000”

на постанову

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.03.2006р.

у справі

господарського суду Полтавської області

за позовом

Приватного підприємства “Прометей-2000”

до	1.          товариства з обмеженою відповідальністю “Савенці” 2.          відділу земельних ресурсів Миргородської районної державної адміністрації

про	стягнення 325 792, 17 грн.

за участю  представників:

позивача: Сергеєва О.В. –дов. від 20.06.2006р. №20-06

відповідача: не з’явися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.12.2005р. у справі №19/227 у позові ПП “Прометей-2000” до ТОВ “Савенці” та Відділу земельних ресурсів Миргородської районної державної адміністрації про стягнення 325792,17 грн. збитків відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.03.2006р. рішення господарського суду Полтавської області від 29.12.2005р. залишено без змін.

           Судові рішення мотивовані ст.ст.173, 174, 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 43 Земельного  кодексу України  та постановою Кабінету Міністрів України N284 від 19.04.1993 р. на підставі  чого  господарські  суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість вимог позивача в силу їх недоведеності.

 Не погоджуючись із постановою Київського міжобласного апеляційного  господарського суду від 15.03.2006р., ПП “Прометей-2000”  звернулось з касаційною скаргою та додатковими поясненнями до Вищого господарського суду України в якій просить її скасувати, а справу  направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу тим, що судом  порушені норми матеріального і процесуального права, а саме ст. 56 Конституції України, п.1 ст. 157 Земельного кодексу України,  ч. 2 ст. 22 , 38 ГПК України. В касаційній скарзі позивач стверджує, що апеляційний господарський суд, не дослідивши в повному обсязі докази, що є у справі, зробив помилкові висновки, що призвело до прийняття незаконного рішення по справі.

Відповідач  не скористався  своїм процесуальним правом  на  участь  у  судовому  засіданні суду касаційної  інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, вважає, що  скарга  підлягає   задоволенню.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що в 2004 році в адмінмежах Савинцівської сільської ради Миргородського району ТОВ “Савинці” було здійснено самовільне зайняття земельних ділянок ПП “Прометей-2000” на площі 723 га., що підтверджується довідкою №32 від 22.03.2005р., виданої виконавчим комітетом Савинцівської сільської ради та довідки Миргородського районного відділу земельних ресурсів №01-21-01-29-10/500 від 21.03.2005р.

  За розрахунком позивача розмір спричинених йому вищезазначеною дією ТОВ “Савинці” та бездіяльністю відділу земельних ресурсів Миргородської районної державної адміністрації  збитків становить 325792,17 грн., з яких: сплаченого фіксованого сільськогосподарського податку - 4124.93 грн., орендної плати - 95502,10 грн. та не одержаного прибутку - 226165,14 грн.

  Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

    Оскаржувана постанова апеляційного господарського суду та  рішення  місцевого  господарського суду  вказаним вимогам не відповідають,  оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та винесені не у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

    Так, постанова апеляційного господарського суду, містить норму  матеріального права, яка застосуванню в даних правовідносинах не підлягає, зокрема ст. 43 Земельного кодексу України (землі природно-заповідного фонду) текст якої судом змінено.

    Також, застосувавши при винесенні постанови ст.173, 174, 224, 225 ГК України, суд апеляційної інстанції не з’ясував підстави виникнення  господарських зобов’язань між  позивачем та відповідачами, як суб’єктами господарювання, та не врахував приписів ст. 8 ГК України, згідно якої  органи державної влади та органи місцевого самоврядування суб’єктами господарювання не являються.

  Що ж до рішення місцевого господарського суду, то в його  мотивувальній частині взагалі відсутні посилання на закон чи інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах, та на підставі яких у задоволенні  позовних вимог ПП “Прометей-2000”  відмовлено.

 Відповідно до ст.157  Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки з підстав зазначених в ст. 156 цього кодексу та у відповідності до Порядку визначення та відшкодування  таких збитків встановленого Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст. 157 ЗК України).

 Такий Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджено постановою Кабінету Міністрів України N284 від 19.04.1993 р. згідно якого  власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у, непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

    Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад, результати роботи яких оформляються відповідними актами та затверджуються органами, які створили ці комісії.

 Відмовляючи в позові, апеляційний господарський суд зазначив про відсутність у матеріалах справи та про ненадання позивачем актів відповідних комісій, які б підтверджували розміри збитків, з огляду на що суд погодився з  висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог позивача.

 З цим судова колегія не погоджується, оскільки факт створення та діяльності зазначених комісій за змістом постанови Кабінету Міністрів України N284 від 19.04.1993 р. не пов’язаний із позивачем та не залежить від  його волевиявлення, однак господарський суд попередньої інстанції до уваги цього не взяв та в порушення вимог ст. 38 ГПК України  додаткових доказів не витребував, що призвело до прийняття  неправильного  висновку в цій  частині.

 За таких обставин, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарськими судами  порушено вимоги ст. 43 ГПК України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія  вважає рішення та постанову господарських судів такими, що підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

  Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України   

                                                                       

ПОСТАНОВИВ:

           Касаційну  скаргу  задовольнити.  

                    Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.03.2006р. та рішення господарського суду Полтавської  області від 29.12.2005р. у справі №19/227 скасувати.

           Справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської  області.

Головуючий                                                                                 В.С. Божок

Судді:                                                                                            Т.Ф. Костенко

                                                                                                          Г.П. Коробенко