ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2006 р. | № 10/585 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Глос О.І., |
суддів : | Бакуліної С.В., Рогач Л.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги | Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Сєвєродонецького Центру електрозв’язку |
на постанову | від 11.04.2006 року Луганського апеляційного господарського суду |
у справі | № 10/585 |
господарського суду | Луганської області |
за позовом | ВАТ “Укртелеком” в особі Сєвєродонецького Центру електрозв’язку № 7 Луганської філії |
до | Відкритого акціонерного товариства “Сєвєродонецький приладобудівний завод”, м. Сєвєродонецьк |
про | стягнення 94 996,00 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | Флященко О.М. (довіреність від 05.08.2005р. №1190) |
від відповідача: | Ковтун Н.В. (довіреність від 31.05.2006р.) |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Луганської області (головуючий суддя Мінська Т.М., судді Зюбанова Н.М., Седляр О.О.) від 03.02.2006 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Семендяєва І.В., судді –Єжова С.С., Парамонова Т.Ф.) від 11.04.2006 року, у справі № 10/585 позов задоволено частково; стягнуто з ВАТ “Сєвєродонецький приладобудівний завод” на користь ВАТ “Укртелеком” в особі Сєвєродонецького Центру електрозв’язку № 7 Луганської філії борг у сумі 21 190 грн., витрати сплаті державного мита в сумі 211,90 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 22,99 грн.; в решті позову відмовлено; стягнуто з ВАТ “Укртелеком” в особі Сєвєродонецького Центру електрозв’язку № 7 Луганської філії в доход Державного бюджету державне мито в сумі 118,74 грн.
В касаційній скарзі ВАТ “Укртелеком” в особі Сєвєродонецького Центру електрозв’язку № 7 Луганської філії просить скасувати ухвалені по справі судові акти і передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.42, 33, 34, 38, 43, 84 ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони знаходились в договірних взаємовідносинах між підприємствами електрозв’язку - власниками телефонних мереж. За договором № 67а від 01.07.2000 року сторони домовились про можливість кожної сторони надавати в оренду пари проводів для організації прямого зв’язку між двома кінцевими пунктами абонента іншої сторони.
Пунктом 1.1 цього договору сторони передбачили, що по узгодженню сторін та на підставі додатково укладених договорів поруки кожна із сторін може надавати в оренду пари проводів для організації прямого зв’язку між двома кінцевими пунктами абонентам іншої сторони, а пунктом 1.2 договору, визначили, що плата за оренду каналів, у випадках обумовлених п. 1.1 договору, стягується у залежності від статусу (у договорі помилково вказано “статуту”) конкретних абонентів (бюджетні, інші підприємства, установи, організації, населення).
Додатковою угодою від 13.12.2004 року до договору № 67а сторони змінили редакцію п. 3.3 договору та виклали в такій редакції: “за оренду пар проводів згідно п. 1.1 договору сторони здійснюють розрахунки не пізніше 20 числа кожного місяця слідуючого за звітним, виходячи із затверджених в установленому чинним законодавством порядку тарифів, діючих на час, за який здійснюється оплата”.
У спірний період (березень - жовтень 2005 року) абонентами відповідача були фізичні та юридичні особи, послуги надавались в зоні дії однієї та різних АТС, згідно наведеної у рішенні місцевого господарського суду таблиці.
Позивач здійснив розрахунок суми боргу, виходячи із розміру тарифу за користування прямим зв’язком в зону однієї АТС 36 грн. (з ПДВ), за користування прямим зв’язком в зоні різних АТС 90 грн. (з ПДВ), встановленого наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 07.06.2002 року № 120, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.07.2002 року №595/6883 “Про затвердження граничних тарифів на основні послуги електрозв’язку та тарифів на виплату державних пенсій та грошової допомоги”, проти якого заперечує відповідач, оскільки вважає, що виходячи з правової природи договору позивач неправомірно застосував тариф 36 грн. і 90 грн. до абонентів фізичних осіб, для яких тариф має становити 7 грн. (з ПДВ).
Оцінюючи договірні взаємовідносини сторін, суди зробили обґрунтований висновок про те, що договір № 67а передбачає відносини не тільки між позивачем та відповідачем, оскільки у п. 1.1 договору передбачено, що пари проводів надаються саме абонентам іншої сторони, а не стороні. Так, п. 1.1 договору передбачено, що по узгодженню сторін та на підставі додатково укладених договорів поруки (додаток до договору) кожна із сторін може надавати в оренду пари проводів для організації прямого зв’язку між двома кінцевими пунктами абонентам іншої сторони. Назва послуги зв’язку –“надання в оренду пари проводів для організації прямого зв’язку між двома кінцевими пунктами” передбачено ст. 2 розділу VII “Граничних тарифів на основні послуги електрозв’язку”, затверджених наказом Держкомзв’язку № 120 від 07.06.2002 року.
Таким чином, п. 1.1 договору вказує, що кожна із сторін може надавати послугу зв’язку абонентам іншої сторони. При цьому, згідно п. 1.2 договору плата за оренду каналів за послугу зв’язку, яка надається абонентам, стягується в залежності від статусу конкретних абонентів (бюджетні, інші підприємства, установи, організації, населення).
Умови надання в оренду пар проводів конкретним абонентам передбачені також у додатково укладених договорах поруки (на підставі яких укладений договір № 67а). У 274 договорах поруки (доданих до матеріалів справи) орендарями пар проводів (одержувачами послуги зв’язку) є фізичні особи - абоненти, а не відповідач.
Також у п. 1.2 договору визначено, що плата за оренду каналів, у випадках обумовлених п. 1.1 договору, стягується у залежності від статусу (у тексті вказаного договору помилково зазначено “статуту”) конкретних абонентів. Сам відповідач має статус юридичної особи, а згідно тексту п. 1.2 договору інші статуси абонентів перелічені саме як: бюджетні, інші підприємства, установи, організації, населення.
В первісній редакції договору зазначено конкретні тарифи у залежності від статусу абонентів згідно встановлених і діючих на той момент тарифів. А в додатковій угоді плата визначена з посиланням на затверджені в установленому чинним законодавством порядку тарифи, діючі на час, за який здійснюється оплата. Ці тарифи встановлені наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 07.06.2002 року № 120 “Про затвердження граничних тарифів на основні послуги електрозв’язку та тарифів на виплату державних пенсій та грошової допомоги”. Отже, додаткова угода не змінила вказану у договорі умову про застосування плати за оренду каналів в залежності від статусу конкретних абонентів.
Згідно викладеному, помилковими є доводи касаційної скарги про те, що розрахунки між сторонами по справі повинні проводитись за тарифами, встановленими для відповідача як юридичної особи, незважаючи на статус кінцевого абонента іншої сторони, які за матеріалами справи та згідно договору, є фізичні особи (населення).
Суди обґрунтовано визначили розмір плати відповідача у спірному періоді 22 270 грн. за тарифом для абонентів - фізичних осіб та заборгованість в сумі 21 190 грн. 00 коп., оскільки у спірному періоді були проведені взаємозаліки між сторонами на суму 1 080 грн. 00 коп.
Колегія суддів не бере до уваги довід касаційної скарги відносно невірного встановлення судами кількості абонентів - фізичних і юридичних осіб відповідача, оскільки відповідно до ч.2 ст.111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.
Відповідачем до матеріалів справи були надані списки абонентів з підписами позивача та копії 274 договорів поруки (оригінали були представлені для огляду у судовому засіданні) з конкретними абонентами. Статус цих абонентів як фізичних осіб підтверджується паспортними даними та адресою реєстрації їх за місцем проживання. Ці дані присутні у кожному із 274 договорів поруки.
Апеляційний суд вірно відзначив, що договір № 67а не суперечить чинному законодавству, в тому числі Правилам взаємодії місцевих телефонних мереж загального користування з місцевими телефонними мережами відомств та інших власників, затвердженим наказом Головного управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України № 39 від 05.09.1995 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.09.1995 року за № 336/872, а також типовому договору, затвердженому цим же наказом.
Разом з тим, дотримання вищенаведених правил не є обов’язковим, оскільки сторони обумовили в п. 7.2 договору № 67а застосування правил з питань, не врегульованих цим договором.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в галузі телекомунікацій є Закон України “Про телекомунікації” від 18.11.2003 року. Пункт 3 прикінцевих положень цього закону передбачає, що до приведення нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом чинні нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. Пункт 1 ст. 57 Закону України “Про телекомунікації” зазначає, що технічні, організаційні та економічні умови взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж операторів телекомунікацій, а також розрахункові такси за доступ до цих мереж повинні бути предметом договору між операторами телекомунікацій, що взаємопідключаються; у п. 3 ст. 57 цього Закону зазначається, що технічні, організаційні та комерційні умови взаємопідключення з операторами телекомунікацій, що займають монопольне положення на ринку телекомунікацій, регулюються НКРЗ. Ніяких імперативних вимог щодо форми договору про взаємовідносини між операторами зв’язку цей закон не передбачає. Оскільки пункти правил на які посилається позивач суперечать Закону України “Про телекомунікації”, то виходячи із частин 4, 5 ст. 4 Цивільного кодексу України, суди зробили правомірний висновок, що при регулюванні даних правовідносин застосовуються положення Цивільного кодексу України та Закону України “Про телекомунікації”.
Стаття 6 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а також, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі № 67а (з урахуванням додаткової угоди, яка діяла в спірний період) визначили, що розрахунки здійснюються, виходячи із і затверджених в установленому чинним законодавством порядку тарифів, діючих на час, за який здійснюється оплата.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, а ст. 628 цього кодексу передбачає, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів. Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Луганського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Укртелеком” в особі Сєвєродонецького Центру електрозв’язку № 7 Луганської філії від 04.05.2006 року № 18/13-44 на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 року у справі № 10/585 залишити без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 року у справі № 10/585 –без змін.
Головуючий-суддя | О.Глос |
С у д д і | С.Бакуліна Л.Рогач |