АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/1690/3653/2012 Номер провадження 22-ц/1690/3653/2012 Головуючий по 1-й інстанції: Андрущенко С.А. Суддя-доповідач: Чічіль В. А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2012 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого: судді Чічіля В.А.,
Суддів: Антонова В.М., Мартєва С.Ю.,
за участю секретаря: Ренкевич М.Д.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства «Явір-2005»
на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 4 вересня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Явір 2005»про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А :
У червні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 28 листопада 2011 року був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів на ПП «Явір 2005».
3 січня 2012 року звільнився з роботи за власним бажанням, отримав у відділі кадрів трудову книжку з відповідним записом про звільнення, при цьому будь-яких розрахунків працедавець зі звільненим працівником не здійснив.
Належні до виплати заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку отримав 14 травня 2012 року.
Вбачаючи у цьому порушення своїх прав, просив стягнути з ПП «Явір 2005»середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за 88 робочих днів у сумі 3 999,60 грн. та моральну шкоду у сумі 3 000,00 грн.
У подальшому доповнив позовні вимоги, просив стягнути 1 250,00 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 4 вересня 2012 року позов частково задоволено.
Постановлено стягнути з ПП «Явір 2005»на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 3 908,70 грн. та 1 250,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.
У решті позовних вимог відмовлено.
Постановлено стягнути з ПП «Явір 2005»на користь держави судовий збір у сумі 214,60 грн.
В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ПП «Явір 2005», в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як убачається з матеріалів справи, що відповідно до записів трудової книжки 28 листопада 2011 року ОСОБА_2 прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів в ПП «Явір-2005»(а.с. 15).
Також, місцевим судом встановлено, що 3 січня 2012 року ОСОБА_2 звільнився за власним бажання, на підставі ст. 38 КЗпП України, отримавши при звільненні трудову книжку з відповідним записом про звільнення.
При звільненні позивачу належні від підприємства кошти не виплачувались, остаточний розрахунок по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку проведено лише 14 травня 2012 року, дана обставина не заперечується жодною зі сторін.
Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом до ч. 1 ст. 116 КЗпП України виплата всіх сум при звільненні працівника, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, як роз'яснив Верховний Суд України у п. 20 постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», що при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку судам необхідно врахувати, зокрема вину роботодавця у порушенні строків її виплати та інших конкретних обставин справи.
Характерно, що при звільненні ОСОБА_2 не повідомляли про належні до виплати від підприємства грошові кошти, з чого слідує, що працедавцем при звільненні позивача, у порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України, письмово не повідомлено про нараховані суми.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що адміністрацією ПП «Явір-2005»вживались будь-які заходи щодо повідомлення звільненого працівника про належні до виплати суми, хоча дані обставини, з огляду на зміст ст. ст. 10, 60 ЦПК України, за визначенням законодавця мають доводитись саме працедавцем.
Відповідач стверджує, що направляв позивачу листи (а.с. 37, 38), у яких повідомляв останнього про необхідність з'явитись для отримання заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку, проте не надав доказів, які б могли підтвердити направлення цих листів, як і будь-яких інших листів протягом більш ніж 5 місяців, на останню відому працедавцю поштову адресу звільненого працівника та їх отримання ОСОБА_2
Установивши, що позивачу не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, місцевий суд, на підставі ст. 117 КЗпП України, виходячи з встановлених у справі обставин, правомірно стягнув на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтуваннях до апеляційної скарги представник ПП «Явір-2005»зазначає про вжиття всіх необхідних заходів зі сторони працедавця щодо недопущення порушень трудового законодавства, а саме: депонування належних до виплати при звільненні ОСОБА_2 сум, направлення листів, телефонні дзвінки, проте колегія суддів вважає, що це не може вважатись належним, у розумінні ч. 1 ст. 116 КЗпП України, повідомленням звільненого працівника про нараховані суми.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення місцевим судом витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Таким чином, нормами спеціального закону, який регулює відшкодування витрат на правову допомогу, встановлюється граничний розмір компенсації, проте не визначається вичерпний перелік складових таких витрат.
Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок понесених ним витрат на правову допомогу (а.с. 55), колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності даних вимог ОСОБА_2 та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій частині.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування чи зміни.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу приватного підприємства «Явір-2005»відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 4 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий у справі:
Судді:
З оригіналом згідно:
суддя В.А. Чічіль