Справа № 22ц-1401/2008                                      Головуючий у 1 інстанції -

Категорія - цивільна                                              Бараненко С.М.

                                                                                 Доповідач - Позігун М.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Новгород-Сіверський шляховик” про стягнення заборгованості за надурочні роботи, заборгованості по компенсації втрати  частини доходів, середньоденного заробітку, моральної шкоди та судових витрат,  -

В С Т А Н О В И В :

         ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2008 року, яким відмовлено в задоволенні його позову до ТОВ „Новгород-Сіверський шляховик” про стягнення заборгованості за надурочні роботи, заборгованості по компенсації втрати частини доходів, середньоденного заробітку, моральної шкоди та судових витрат.

         В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом не об'єктивно досліджувалися всі подані ним докази, а саме рішенням Менського районного суду від 22 вересня 2005 року на його користь було стягнуто 11312 грн. 82 коп., але в резолютивній частині рішення суд не вказав про стягнення 144 грн. 46 коп. за надурочні роботи, які визнавало підприємство-боржник, в зв'язку з чим він і звернувся до суду. Судом не застосовано ст. 43 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на заробітну плату, а право на її своєчасне одержання захищається законом, а тому,  прийнявши рішення про відмову в задоволенні його позовних вимог,  судом порушено його конституційне право на отримання невиплаченої йому заробітної плати.

         Крім того, справа розглянута з порушенням строків, рішення ухвалено через 2,5 місяці, під час розгляду справи суддя неодноразово переривав його пояснення, а в рішенні суду безпідставно його звинуватив у намірі збагачення. Також посилається на недобросовісну поведінку відповідача, який пропонував йому винагороду за відмову від своїх позовних вимог.

         Заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до слідуючого висновку.

         По справі встановлено, що рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 22 вересня 2005 року з Новгород-Сіверської пересувної шляхо-будівельної механізованої колони агропромислового будівництва Чернігівського об'єднання „Облагрошляхбуд” на користь ОСОБА_1 стягнуто 11312 грн. 82 коп. (а.с. 6, 7).

         Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2005 року зазначене рішення місцевого суду було змінено шляхом зменшення суми стягнення   з Новгород-Сіверської пересувної шляхо-будівельної механізованої колони агропромислового будівництва Чернігівського об'єднання „Облагрошляхбуд” на користь ОСОБА_1 до 10543 грн. 28 коп., а в іншій частині залишено без зміни (а.с.29-31).

         Ухвалою касаційної колегії Апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2007 року рішення апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2005 року залишено без зміни (а.с.33).

         Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, знаючи про те, що в резолютивній частині рішення Менського районного суду від 22 вересня 2005 року не зазначено про стягнення на його користь 144 грн. 46 коп. за надурочні роботи, зазначене рішення суду не оскаржував і не звертався у встановлені строки із заявою до суду про ухвалення додаткового рішення про стягнення зазначених коштів, а звернувся через 2,5 роки до суду з тією самою позовною вимогою до того ж відповідача. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, місцевий суд посилався на ненадання суду доказів заподіяння йому моральної шкоди  та на відсутність вини відповідача у тривалому невиконанні рішення Менського районного суду від 22 вересня 2005 року, оскільки дане рішення оскаржувалось у вищих судових інстанціях і, крім того,  стягнута рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 30.11.2005 року на користь позивача сума 10543 грн. не була при звільненні позивача прямою сумою всіх виплат, а була сумою, яка була стягнута судом за затримку виплати основної суми. Рішення суду в частині відмови  в задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат мотивоване тим, що позивачем не надано суду жодного доказу понесених ним судових витрат, а вимоги про стягнення понесених ним судових витрат по інших справах, які розглядалися за його позовами в інших судах,  є безпідставні.

         Вірно встановивши фактичні обставини справи в частині заявлених вимог про стягнення грошових виплат за надурочні роботи, а саме що спір між сторонами про стягнення 144 грн. 46 коп. за надурочні роботи вже був предметом судового розгляду і з даного приводу прийняте судове рішення, суд першої інстанції не врахував, що в такому випадку відповідно до п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України необхідно провадження у справі закрити.

         Як вбачається з тексту судового рішення (а.с.6, 7) ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про стягнення на його користь грошових виплат у зв'язку  із звільненням з посади водія за власним бажанням, в тому числі і виплат за надурочні роботи. В резолютивній частині  рішення зазначено про задоволення  позовних  вимог ОСОБА_1 та стягнуто на його користь 11312 грн. 32 коп.. Проте, як вбачається з мотивувальної частини рішення стягнута сума є  середнім заробітком за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

         Отже,  у даному випадку судом вже вирішувалось питання про стягнення 144 грн. 46 коп. за надурочні роботи, а тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України  провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю, оскільки вже набрало законної сили рішення суду між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

         Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, заподіяння якої позивач мотивував несвоєчасним виконанням рішення апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2005 року, а також в частині стягнення 22514 грн. 73 коп. середньоденного заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період  з 23.09.2005 року по 21.02.2008 року, компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати з липня 2004 року по  вересень 2005 року та з жовтня 2005 року по лютий 2008 року. Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи  та відповідає вимогам закону.

         Зокрема, відповідно до ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний  провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження і строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час зупинення виконавчого провадження.

         Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Верховного Суду України від 18 січня 2006 року  було зупинено виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2005 року до закінчення касаційного провадження у справі. Право судді касаційної інстанції на зупинення  виконання рішення (ухвали) суду передбачене ч.1 ст. 328 ЦПК України.

         Після прийняття 24 грудня 2007 року касаційною колегією апеляційного суду Полтавської області судового рішення про залишення рішення апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2005 року без зміни, рішення суду було виконане 21 лютого 2008 року, чого не заперечує і сам позивач.

За таких обставин,  шестимісячний строк, передбачений статтею 25 Закону України „Про виконавче провадження” державним виконавцем не пропущений. Крім того, з часу передачі рішення суду на виконання до ДВС  воно переходить у площину виконавчого провадження і питання щодо його виконання регулюються законодавством про виконавче провадження, а тому, вина підприємства у тривалому невиконанні рішення суду, як в даному випадку  і вина державного виконавця, відсутня, як відсутні і правові підстави для відповідальності підприємства згідно ст. 117 КЗпП України в частині стягнення 22514 грн. 73 коп. середньоденного заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період  з 23.09.2005 року по 21.02.2008 року, та в частині стягнення компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати з жовтня 2005 року по лютий 2008 року, оскільки зазначені вимоги пов'язані не безпосередньо з затримкою розрахунку при звільненні, а з виконанням   в примусовому порядку  судового рішення.

Крім того,  відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету  Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100,  у випадках підвищення тарифних ставок, посадових окладів у розрахунковому періоді  за проміжок часу до підвищення заробітна плата  коригується на коефіцієнт її підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді і визначається середньоденний заробіток.

Оскільки   Порядком обчислення середньої заробітної плати   передбачено  її коригування на коефіцієнт підвищення заробітної плати, тому на  нараховану відповідно до Порядку заробітну плату за час затримки проведення розрахунку при звільненні не можуть поширюватися положення ст. 34 Закону України „Про оплату праці” та положення Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”.

         За таких обставин, судом вірно відмовлено і в задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати з липня 2004 року по  вересень 2005 року та з жовтня 2005 року по лютий 2008 року.

         Що ж стосується рішення суду у частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення судових витрат, то воно також є законним та обґрунтованим, оскільки всі види судових витрат, передбачені ст. 79 ЦПК України, обчислюються по кожній справі окремо, так як у кожній справі вони є різними.

         Зокрема, відповідно до ст. 79 ЦПК України витрати, пов'язані з явкою до суду, є видом судових витрат, які пов'язані  з розглядом конкретної судової справи. Якщо ж судом не  вирішується питання про судові витрати, то відповідно до положень ст. 220 ЦПК України, суд,  що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. 

Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що питання про можливість відшкодування зазначених судових витрат, повинно було вирішуватись під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської пересувної шляхо-будівельної механізованої колони агропромислового будівництва Чернігівського об'єднання „Облагрошляхбуд” про стягнення грошових виплат.

Суд повно й усебічно встановив обставини, що мають значення  для справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку доказам в їх сукупності. Постановлене судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та судових витрат відповідає матеріалам справи і вимогам закону, доводи апеляційної скарги обґрунтованості судових висновків в цій частині не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись ст.ст.  303,   307, 310 ч.1, 205 ч.1 п. 2, 314, 315, 317, 319 ЦПК України,  суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2008 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за надурочні роботи у розмірі 144 грн. 46 коп. скасувати, а провадження в цій частині закрити.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:                                          Судді: