АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ1
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2012 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді - Варикаші О.Д.
суддів - Бабія А.П.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Соколенко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.07.2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Південь-Строй" про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,-
встановила:
Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду, який доповнила в ході розгляду справи (а. с. 105-113) та просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату разом із компенсацією у зв'язку з порушенням термінів її виплати, що складає 5 015,87 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня до 12 липня 2011 року (1 241,7 грн.), середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.08.2011 року до 10.11.2011 року (2 814,52 грн.), компенсацію за невикористані щорічні відпустки (2 693,59 грн.), що складає 6 749,81 грн., а також компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
Свої позовні вимоги позивачка, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовувала тим, що з 01.03.2007 року вона працювала на посаді інженера в ТОВ "Південь-Строй", що підтверджено наказом про прийняття на роботу від 01.03.2007 року № 5. Тарифний оклад становить 1 000 гривень. В період з січня 2011 року їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата. Розмір заробітної плати становить 4 945, 38 гривень, що підтверджується довідкою про доходи від 25 жовтня 2011 року. ОСОБА_3 не отримувала цих грошових коштів та не підписувала жодних видаткових документів на заробітну плату.
Крім того, вважає, що грошова сума, що була виплачена за час знаходження її у відпустці, є заниженою. Також просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, позивачка та її представник просили задовольнити уточнену позовну заяву, представник відповідача в задоволенні позову просила відмовити, вказуючи, що всі належні позивачці кошти були нею отримані.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.07.2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, представник позивачки подав апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.07.2012 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3, посилаючись на те, що рішення суду є частково необґрунтованим, на невідповідність висновків суду обставинам справи, на неправильне застосування норм матеріального права.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав апеляційну скаргу, представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Позивачка в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтвердив в судовому засіданні її представник, причини неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи від неї на адресу суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати із компенсацією у зв'язку з порушенням термінів її виплати та моральної шкоди, з ухваленням нового рішення в цій частині, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з наступного.
Правовідносини між сторонами є трудовими і врегульовані нормами КЗпП України та Законом України "Про відпустки".
Судом встановлено, що з 01.03.2007 року позивач ОСОБА_3 працює на посаді інженера в ТОВ "Південь - Строй", що підтверджено наказом про прийняття на роботу від 01.03.2007 року № 5 (а. с. 88).
В період з січня 2011 р. по травень 2011 року ОСОБА_3 була нарахована заробітна плата у розмірі 4 850 грн., виплаті підлягала грошова сума у розмірі 4 326,94 грн., що підтверджується довідкою про доходи від 25 жовтня 2011 року (а. с. 16).
Позивач у судовому засіданні стверджувала, що вказаних грошових коштів не отримувала.
Однак, суд не погодився із такими твердженнями ОСОБА_3, так як вони спростовуються матеріалами справи та показами свідків.
Як вбачається з акту від 16.02.2011 року, підписаного ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, позивач отримала заробітну плату за січень 2011 року у розмірі 849,00 грн., однак, від підпису відмовилась (а. с. 63).
Відповідно до акту від 21.02.2011 року, підписаного тими ж особами, ОСОБА_7 отримала заробітну плату за першу половину лютого 2011 року у розмірі 327,76 грн., однак, від підпису відмовилась (а. с. 62).
Згідно акту № 3 від 11.03.2011 року, підписаного головним інженером ОСОБА_5, водієм ОСОБА_8 та бухгалтером ОСОБА_4, інженер ОСОБА_3 отримала заробітну плату за другу половину лютого 2011 року у розмірі 521,24 грн., однак від підпису відмовилась (а. с. 54).
Як свідчить акт № 4 від 25.03.2011 року та акт № 5 від 11.04.2011 року позивач отримала заробітну плату за березень 2011 року у розмірі 849 гривень (а. с. 55, 56).
У квітні 2011 року позивач отримала заробітну плату у розмірі 889, 97 грн., однак, від підпису відмовилась, що підтверджується актом № 6 від 05.05.2011 року (а. с. 57).
Відповідно до акту № 7 від 24.05.2011 року позивач отримала заробітну плату у сумі 819,4 грн., однак, від підпису відмовилась (а. с. 58).
Обставини, викладені в зазначених актах були підтверджені у судовому засіданні свідками ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які пояснили суду, що заробітна плата на підприємстві отримувалась працівниками регулярно, а позивач була постійно не задоволена її розміром, у зв'язку з чим сварилась та репетувала. Підтвердили факт отримання ОСОБА_3 заробітної плати за період з січня по травень 2011 року та відмови позивача розписатись в відомостях.
Як вбачається з акту № 8 від 30.06.2011 року, позивач протягом червня 2011 року на роботу не з'являлась, причини неявки не повідомляла, документів, які б підтверджували поважність причин неявки на роботу не надавала (а. с. 59). Дана обставина позивачем у судовому засіданні не оспорювалась. Як стверджувалось у позовній заяві, позивач з 01.06.2012 року по 12.07.2012 року не виконувала свої трудові функції через те, що її не допускали до приміщення ТОВ "Південь-Строй". Однак, суд критично поставився до таких тверджень позивача та її чоловіка ОСОБА_10, який був допитаний у якості свідка, так як 12 липня 2011 року ОСОБА_7 прийшла до приміщення відповідача та звернулась до директора ТОВ "Південь-Строй" з заявою про надання щорічної відпустки на 24 календарних дні (а. с. 14), при цьому перешкод цьому не здійснювалось.
Інших доказів того, що ОСОБА_3 чинились перешкоди в проникненні до будівлі офісу фірми у судовому засіданні надано не було. Більш того, свідки, допитані у судовому засіданні, підтвердили, що вхід до офісу підприємства був вільний.
Жодних письмових доказів звернення до адміністрації підприємства щодо фактів недопуску до робочого місця позивачем надано не було.
Наказом від 13.07.2011 року, виданим на підставі вказаної заяви, позивачу була надана щорічна відпустка за період з 01.02.2010 року по 30.06.2011 року на 24 календарних дня з 13.07.2011 року по 05.08.2011 року (а. с. 13) та проведений розрахунок оплати відпустки (а. с. 48).
Порядок і умови надання щорічних відпусток регламентований ст. 79 КЗпП України, якою не передбачено підписання акту про надання відпустки чи підпису працівника під наказом (а. с. 18).
Листом № 45 від 15.07.2011 року ОСОБА_3 була повідомлена про необхідність отримання заробітної плати за час відпустки, однак, за грошовими коштами не з'явилась (а. с. 53).
У зв'язку з закінченням відпустки та невиходом позивача на роботу, директором ТОВ "Південь-Строй" на ім'я позивача 10.08.2011 року був надісланий лист з вимогою надати пояснення щодо причин неявки, який був отриманий ОСОБА_3 27.08.2011 року особисто, що підтверджується поштовим повідомленням (а. с. 52). Однак, жодних дій щодо виходу на роботу чи отримання вказаних грошових коштів позивач не здійснила.
Суд критично поставився до стверджень позивача про те, що вона не з'являлась на роботу у зв'язку з тим, що не знала, чи була підписана її заява на відпустку, бо після її написання з нею ніхто не зв'язувався, так як у такому разі можна вести мову про те, що позивач не з'являлась на робочому місці майже 2 місяця без поважних причин, нехтуючи своїми обов'язками.
Лише 05.09.2011 року ОСОБА_3 особисто з'явилась до відповідача та написала пояснювальну записку щодо причин невиходу на роботу (а. с. 18), після чого на робочому місці вона присутня не була, що стало підставою для надіслання на її адресу листа № 2 від 05.09.2012 року, в якому позивачці пропонувалось отримати грошові кошти за щорічну відпустку чи повідомити розрахунковий рахунок для їх перерахування (а. с. 61). Вказаний лист був отриманий позивачем 12.09.2011 року, однак, за грошовими коштами на підприємство вона не з'явилась, розрахунковий рахунок не надала.
Відсутність позивача на робочому місці без поважних причин також підтверджується табелями обліку робочого часу за червень, липень, серпень (а. с. 72-74).
Перевіркою, проведеною Територіальною державною інспекцією праці в Одеській області за дорученням прокуратури Приморського району м. Одеси 29.08.2011 року, було встановлено порушення відповідачем вимог ч. 4 ст. 115 КЗпП України, однак, суд бере до уваги відмову позивача отримати грошові кошти за щорічну відпустку та неодноразові пропозиції відповідача з метою їх отримання.
Крім того, статтею 24 Закону України "Про відпустки" передбачено, що грошова компенсація за всі не використані працівником дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей виплачується у разі звільнення. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, позивач не була звільнена з роботи та їй пропонувалось написати заяви на невикористані відпустки та грошову компенсацію, однак це зроблено не було, що унеможливлює, суд першої інстанції вважав, задоволення позову в частині стягнення компенсації за невикористані відпустки.
Крім того, підтвердити звернення до керівництва підприємства з заявами про надання відпустки за попередні роки та відмову у наданні таких відпусток позивач у судовому засіданні не змогла.
Також, на думку суду, не підлягають задоволенню позовні вимоги, в частині стягнення грошових коштів за вимушений прогул, так як позивачем не було надано будь-яких доказів поважності відсутності на робочому місці, що не може вважатись вимушеним прогулом.
Більш того, як вбачається з листка непрацездатності на а. с. 19, позивач з 07.10.2011 року по 10.02.2012 року знаходилась на лікарняному, тому залишилось не зрозумілим, чому вона вважає, що знаходилась у вимушеному прогулі до 10 листопада 2011 року.
Щодо стягнення моральної шкоди, суд вважав, що спричинення такої шкоди у розумінні ст. 237-1 КЗпП України взагалі позивачем доведено не було, так як, не зважаючи на недбале відношення до своїх трудових обов'язків, її не було звільнено з займаної посади та більш того, не звільнено по цей час, ОСОБА_3 знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років та має право повернутись на роботу до відповідача.
Також суд критично поставився до тверджень позивача про те, що проблеми з керівництвом підприємства у неї почались після того, як вона приблизно у квітні 2011 року повідомила про свою вагітність, так як згідно тверджень позивача заробітну плату вона перестала отримувати ще з січня 2011 року.
Зважаючи на викладене, суд на підставі ч. 4 ст. 115, ст. 237-1 КЗпП України, Закону України "Про відпустки" дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити у повному обсязі.
Судова колегія вважає, що судом першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та компенсації за невикористані відпустки, на підставі досліджених доказів, правильно встановлено обставини по справі та правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин.
Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, в цій частині.
Оскільки, судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що позивачка працює на посаді інженера в ТОВ "Південь-Строй", що підтверджується наказом про прийняття її на роботу № 5 від 01.03.2007 року (а. с. 88) і на даний час не звільнена з роботи, що підтвердив також в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача.
Відповідно до роз'яснень в п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", середній заробіток за час вимушеного прогулу може бути стягнуто в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку. (ст. ст. 235, 236 КЗпП України).
За таких обставин, враховуючи, обгрунтування позивачкою позовних вимог, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, те, що позивачка не звільнялася з роботи, не переводилася на іншу роботу, протилежного в судовому засіданні не встановлено, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП України, вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. (ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про відпустки").
За таких обставин, враховуючи, обгрунтування позивачкою позовних вимог, в частині стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки (що вона не отримувала щорічні оплачувані відпустки з 2007 року по 2010 рік, що складає 4 роки а. с. 111-112), те що позивачка не звільнена з роботи, що не спростовується доказами по справі, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Однак, судова колегія, не може погодитись з висновками суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі нарахованої, але не виплаченої заробітної плати із компенсацією у зв'язку з порушенням термінів її виплати та моральної шкоди.
Оскільки, в судовому засіданні встановлено, що позивачка обгрунтовувала свої позовні вимоги, в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати тим, що з січня 2011 року їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата, розмір якої становить 4 945,38 грн. Вона не отримувала цих грошових коштів та не підписувала жодних видаткових документів на заробітну плату (а. с. 105).
Відповідно до матеріалів справи розмір нарахованих коштів позивачці з січня 2011 року становить 4 945,38 грн. (а. с. 16), що підтвердив в судовому засіданні і представник відповідача.
Заперечуючи позовні вимоги, в цій частині, з чим погодився і суд першої інстанції, відповідач посилався на акти про отримання позивачкою заробітної плати та про відмову її від підпису (а. с. 54-58, 60-63), проти чого заперечувала позивачка.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з п. п. 3.5., 3.8. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 року, виплати, пов'язані з оплатою праці, проводяться касиром підприємства або за видатковим касовим ордером на кожного одержувача чи за видатковими відомостями; у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору.
Тобто, підтвердженням отримання працівником заробітної плати є його розпис у видатковому касовому ордері чи у видатковій відомості.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що заробітна плата працівникам на підприємстві виплачується за видатковими відомостями, однак в матеріалах справи відсутні видаткові відомості з розписом позивачки про отримання нею заробітної плати з січня 2011 року.
Посилання представника відповідача на акти про отримання позивачкою заробітної плати та про відмову її від підпису (а. с. 54-58, 60-63), як на доказ виплати позивачці заробітної плати, судова колегія не приймає до уваги, оскільки вказані акти не є тими засобами доказування, які підтверджують отримання позивачкою заробітної плати.
Доводи позивачки, щодо невиплати їй нарахованої заробітної плати з січня 2011 року також підтверджуються актом перевірки № 15-01-058/0332 від 29.08.2011 року державного інспектора праці у відповідача (а. с. 64-67), з якого вбачається, що в порушення ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата працівникам товариства виплачується несвоєчасно. Так, заробітна плата у повному обсязі (доплата) за січень, лютий, квітень, травень та червень 2011 року виплачена 16.08.2011 року.
За таких обставин, позовні вимоги позивачки про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню.
Також судова колегія погоджується з розміром зазначеним позивачкою невиплаченої їй заробітної плати в сумі 5 015 грн. 87 коп., який підтверджується довідкою про її доходи (а. с. 16), з якою погодився представник відповідача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, враховуючи не отриману позивачкою заробітну плату за час відпустки, що не заперечується представником відповідача та вбачається з заперечень на апеляційну скаргу та матеріалів справи (а. с. 53, 60) та враховуючи розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати позивачці, приведений нею в позовній заяві (а. с. 105-113), проти якого не заперечував представник відповідача ні в судовому засіданні, ні в запереченнях на апеляційну скаргу, вимоги Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
В судовому засіданні встановлено, що позивачці відповідачем не було виплачено нараховану заробітну плату, чим порушено її законні права, що призвело її до моральних страждань, враховуючи обгрунтування позивачкою позовних вимог, в цій частині, що їй, будучи вагітною, довелося прикладати додаткових зусиль для організації свого життя (а. с. 107).
За таких обставин, судова колегія вважає, що з вини відповідача позивачці завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, однак враховуючи обставини справи та обгрунтування позивачкою, завданої їй моральної шкоди, 1 000 грн., на думку судової колегії, буде достатньою компенсацією моральної шкоди позивачці, а тому її позовні вимоги, в цій частині, підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, судова колегія, на підставі наведеного, частково погоджується з доводами апеляційної скарги, в частині, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати із компенсацією у зв'язку з порушенням термінів її виплати та моральної шкоди, і вважає, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.07.2012 року необхідно скасувати, в цій частині, з ухваленням нового рішення, в цій частині, про частково задоволення позову ОСОБА_3, стягнувши в з ТОВ "Південь-Строй" на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 5 015 грн. 87 коп. та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.
В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги з приводу позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані щорічні відпустки, судова колегія не може прийняти до уваги, враховуючи вищевикладене та вимоги ст. ст. 83, 235, 236, КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про відпустки", що позивачка не звільнялася з роботи, не переводилася на іншу роботу, обгрунтування позивачкою позовних вимог, в частині стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в розмірі 113 грн. 36 коп.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.07.2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Південь-Строй" про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, скасувати, в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати із компенсацією у зв'язку з порушенням термінів її виплати та моральної шкоди.
Ухвалити нове рішення в цій частині, яким частково задовольнити позов ОСОБА_3, в цій частині.
Стягнути з ТОВ "Південь-Строй" на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 5 015 грн. 87 коп. та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.
Стягнути з ТОВ "Південь-Строй" на користь держави судовий збір в розмірі 113 грн. 36 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
А.П. Бабій
В.А. Станкевич
Справа № 22/1590/9227/2012 Категорія ЦП:53 Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.
Доповідач Варикаша О.Д.
---------------
------------------------------------------------------------
---------------
------------------------------------------------------------