АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2012 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.
суддів: Парапана В.Ф.,
Громіка Р.Д.,
при секретарі: Сенчук А.О.
за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товаривства "УкрСиббанк" на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 09 квітня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до публічного акцірнерного товаривства "УкрСиббанк", треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договорів недійсним,-
в с т а н о в и л а:
24 жовтня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ПАТ "УкрСиббанк", треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору недійсним, який в подальшому ним був уточнений, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 28 березня 2008 року між позивачем та банком був укладений договір про надання споживчого кредиту, за яким банк надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 35 000 доларів США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5% річних, строком до 30 березня 2015 року.
У забезпечення цього договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно: нежилі приміщення офісу, розташовані за адресою АДРЕСА_1, вартість предмету іпотеки складає 926 554 гривень. Також 28 березня 2008 року укладено договір поруки між банком та ОСОБА_5, а також договір поруки між банком та ОСОБА_4 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за кредитним договором.
На момент подання позову позивачем ОСОБА_2 сплачено платежів на погашення кредиту у розмірі 71 582, 60 гривень, також сплачена комісія за надання кредиту на суму 3 535 гривень. Позивач вважає, що банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті йому, як резиденту України, без індивідуальної ліцензії НБУ, також вважає, що при наданні кредиту банком були порушені норми Конституції
України, ЦК України, законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи і переказ коштів в Україні", декрету КМ України "Про систему
____________________________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції Сувертак І.В., Справа № 22 ц - 1590/6645/12
Доповідач апеляційної інстанції Драгомерецький М.М. Категорія ЦП: 27
валютного регулювання і валютного контролю". На підставі чого ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом та просив його задовольнити у повному обсязі з правових підстав визначених у позові.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 якій також представляє інтереси третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги підтримали.
Представник ПАТ "УкрСиббанк" позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.
Справа розглянута за відсутності третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_6 яка сповіщалась про розгляд справи належним чином, причини неявки до суду не повідомила.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2012 року позов задоволено частково, суд визнав договір про надання споживчого кредиту, іпотечний договір між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_2, договір поруки від 28 березня 2008 року між банком і ОСОБА_5 та договір поруки між банком і ОСОБА_4 недійсними, зупинено нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту, виключено з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором, зобов'язано ОСОБА_2 повернути ПАТ "УкрСиббанк" у натурі усе, що він отримав на виконання угод та зобов'язано ПАТ "УкрСиббанк" повернути ОСОБА_2 в натурі усе, що вони отримали на виконання угод. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_2 на користь банку понесені судові витрати.
В судове засідання не з'явився представник апелянта та відповідача по справі ПАТ "УкрСиббанк", позивач ОСОБА_2 та треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_4, та приватний нотаріус ОСОБА_6. але про розгляд справи вони сповіщалися належним чином, про що свідчить поштові повідомлення про отримання ними судових повісток. Тому у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України їх неявка до суду апеляційної інстанції не перешкоджає розглядові справи, та не перешкоджає їм у доступі до суду.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ПАТ "УкрСиббанк", та заперечення на апеляцію представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції у рішенні послався на ч.2 ст. 345 ЦК України, згідно до якої кредитний договір не містить відповідальності сторін, зокрема відповідальності кредитора та позичальника за валютні ризики, тому відповідно
до ст. 236 ЦК України, суд першої інстанції визнав договір недійсним з моменту його вчинення, також місцевим судом застосовано дію ст.559 ЦК України, згідно якої у разі збільшення обсягу відповідальності щодо основного договору порука припиняється.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.16 своєї постанови №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.
При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), у п. 3.4 якого зазначено що, згідно ч.1 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Частиною 2 ст.11 вказаного вище Закону та абзацом 16 ч.1 ст.6 Закону "Про фінансові послуги" врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а ст.56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року N 2121-ІІІ далі - Закон про банки) - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.
У ч.3 ст.11 Закону "Про захист прав споживачів" встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання.
Положення частин 4-11 ст.11 Закону "Про захист прав споживачів" передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.
При цьому відповідач порушив вимоги пункту 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та вимоги ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Оскільки, позичальник не міг передбачити таких змін курсу національної валюти, він не є фахівцем в галузі фінансів.
Кредитодавець не надав позичальникові застережень щодо можливих та/або очікуваних змін курсу національної валюти по відношенню до валюти Основного договору, тобто Банк не надав Позичальникові інформації відносно предмету договору, яка необхідна для здійснення свідомого вибору щодо валюти кредиту.
При цьому, позичальник не виконав приписів ст. 11, 15, 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Кредитодавець також не виконав вимог Постанови Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, а саме приписів пункту 3.8. Правил.
Отже, розглядаючи справу, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що не надавши необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про отриману продукцію, та відповідні валютні ризики позивача ОСОБА_2, було поставлено в нерівні з банком умови, які в подальшому призвели до значного подорожчання продукції за кредитним договором, яку позивач отримав у банку.
За таких обставин судова колегія вважає, що місцевий суд вірно послався на норми закону, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами.
Місцевий суд перевірив усі докази, які навів позивач ОСОБА_2 у підтвердження своїх вимог, а представник відповідача ПАТ "УкрСиббанк" у підтвердження своїх заперечень, навів у рішенні фактичні обставини, які були встановлені судом при розгляді справи, вірно застосував правові норми, що регулюють ці правовідносини, та зробив вірний висновок про часткове задоволення позовних вимог.
Посилання в апеляційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк" на те, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд не прийняв до уваги, що зазначеним рішенням ставляться під загрозу розрахунки банку з власними кредиторами, та повернення їм депозитів, та отримання позивачем ОСОБА_2 інформації щодо валютних ризиків і його можливої відповідальності у разі зміни цих ризиків не приймається судовою колегією до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції, які б спростовували обставини щодо надання інформації відносно валютних ризиків при отриманні кредиту у іноземній валюті, та відповідальності сторін договору за настання цих ризиків, не заслуговують на увагу і інші доводи апеляційної скарги.
Отже доводи ПАТ "УкрСиббанк" в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, не заслуговують на увагу, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. 303,307 ч.1 п.1, 308,313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" відхилити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області: підпис М.М. Драгомерецький
підпис В.Ф. Парапан
підпис Р.Д. Громік
Копія вірна: суддя М.М. Драгомерецький
2