У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Погорєлової С.О., Цюри Т.В.,

при секретарі - Криворучці Ю.П.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, встановлення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини, за участі третьої особи органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, посилаючись на те, що подружні відносини сторони не підтримують тривалий час, не ведуть спільне господарство, збереження сім'ї неможливе. Від шлюбу з відповідачем є малолітня дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуває на її утриманні, тому просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 25% від всіх видів його заробітку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом, уточнивши вимоги, просив розірвати шлюб із ОСОБА_2, стягнути з неї аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 25% від всіх видів її заробітку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути аліменти за минулий час у такому ж розмірі, починаючи з 29 листопада 2007 року по 07 грудня 2009 року, з урахуванням індексу інфляції; також просив встановити місце проживання дитини разом із ним за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що дитина з липня 2001 року та по теперішній час проживає з ним, мати не бере участі у її вихованні.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.02.2012 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду. В апеляційному порядку ухвала суду не оскаржена.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.02.2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладений 20.05.2000 року у Відділі державної реєстрації актів громадянського стану виконкому Одеської міської ради, актовий запис №273. Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з його батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, за місцем його проживання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати в частині розірвання шлюбу, ухвалити нове, яким постановити, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є розірваним з 16.03.2008 року, оскільки після такого рішення він уклав повторний шлюб, і розірвання шлюбу 16.02.2012 року впливає на його дійсність.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині визначення місця проживання дитини із батьком, відмовити в задоволенні таких вимог.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що з 20 травня 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Сімейні відносини фактично припинені, тривалий час сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя чоловіка та дружини буде суперечити їх інтересам, тому збереження сім'ї неможливе.

Жодна із сторін не оскаржила рішення суду з мотивів невідповідності таких висновків суду обставинам справи, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до неправильного визначення судом часу припинення шлюбу, який, на його думку, припинився 16 березня 2008 року.

Проте апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, первісно із вимогами про розірвання шлюбу звернулася ОСОБА_2 в листопаді 2007 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду від 5 березня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено, шлюб, зареєстрований між сторонами 20 травня 2000 року, розірвано.

07.05.2008 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.4,т.2).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2009 року зазначене рішення скасоване на підставі заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

05.04.2011 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.5,т.2) при тому, що заочне рішення про розірвання шлюбу на той час вже було скасоване за його заявою, та уклав повторний шлюб.

В подальшому справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 були об'єднані в одне провадження.

Позивач у справі має право на відмову від позову або залишення його без розгляду, проте в матеріалах справи заява ОСОБА_1 саме про відмову від позову або залишення його без розгляду відсутня, та відповідно до уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив розірвати шлюб із ОСОБА_2

Виходячи з принципів цивільно - процесуального законодавства, суд розглянув ті вимоги, які були предметом спору, і від яких сторона у встановленому порядку не відмовилася.

При цьому заочне рішення від 05.03.2008 року, яким шлюб між сторонами розірвано скасоване, відтак питання припинення шлюбних відносин із ОСОБА_2 залишалося невирішеним при тому, що ОСОБА_1 уклав повторний шлюб.

Діючим сімейним законодавством не передбачена можливість визначення судом іншого часу розірвання шлюбу, ніж той, який відповідає часу ухвалення відповідного рішення про це, тому рішення суду першої інстанції в зазначеній частині відповідає вимогам закону і підстав для його скасування в апеляційному порядку не вбачається.

Питання існування не анульованого актового запису про розірвання шлюбу при скасованому рішенні суду про це всупереч вимогам закону не було вирішене в суді першої інстанції як під час скасування заочного рішення суду, яким шлюб було розірвано, так і при повторному розгляді вимог про розірвання шлюбу, однак такі обставини не дають підстав для його вирішення судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення в апеляційному порядку, оскільки рішення оскаржене лише щодо часу припинення шлюбних відносин, по суті відповідає інтересам сторін, і апеляційна інстанція за таких обставин в межах наданої їй компетенції таким правом не наділена.

Вирішення питання щодо анулювання актового запису у такому випадку належить до компетенції суду першої інстанції, що надає можливість вирішити зазначене питання ОСОБА_1 шляхом відповідного звернення до суду.

Задовольняючи позов про визначення місця проживання дитини із батьком, суд першої інстанції виходив з того, що дитина проживає без матері майже з часу народження, і проживання із батьком відповідатиме її інтересам.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Сторони не заперечували, що через кілька місяців після народження дитина зі згоди обох сторін проживала із батьками ОСОБА_1, а згодом стала проживати разом із батьком ОСОБА_1, який став проживати окремо від ОСОБА_2, і дитина протягом життя, за виключенням перших місяців, не проживала разом із матір'ю.

Матеріали справи також свідчать про те, що фактично спору щодо місця проживання дитини протягом багатьох років не виникало, тому спосіб життя дитини окремо від матері є усталеним.

Виходячи з таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про можливість визначити місцем проживання дитини - місце проживання батька, оскільки це відповідає інтересам дитини.

Обидві сторони мають належні умови для виховання дитини, мають самостійний дохід, за місцем роботи характеризуються позитивно, і будь - яких обставин, які б виключали можливість жодного з них виховати дитину не встановлено.

Обидві сторони пред'явили вимоги про стягнення аліментів на дитину, виник спір, який залежить від того, з ким проживає дитина, і за таких обставин має бути вирішеним судом, оскільки відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання дитини є місце проживання батьків, або одного з них, а тому питання про місце проживання дитини має бути визначеним.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини, на підтвердження чого пояснення надавали свідки ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, не узгоджуються з іншими письмовими доказами у справі, зокрема характеристиками з місця роботи останнього, висновками органів опіки та піклування, що не дає підстав вважати таку обставину встановленою.

Сам факт звернень до правоохоронних органів ОСОБА_2 з приводу поведінки ОСОБА_1 без відповідного рішення суду про притягнення останнього до відповідальності за наявності між сторонами неприязних стосунків не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновком органу опіки та піклування від 30.06.2010 року визначено, що обидві сторони мають належні умови для виховання та розвитку дитини, але незважаючи на це, доцільним місцем проживання дитини визначено проживання її із матір'ю. Доводом зазначено те, що батько своєчасно не звернувся до дитячої поліклініки для отримання висновку ЛКК щодо стану здоров'я для вирішення питання стосовно заміни форми навчання. Проте такі обставини можна вважати провиною і матері, яка так само таких дій не вчинила, а тому такий довід не можна вважати таким, що надає перевагу одному із батьків. Крім того, висновок є одним із доказів у справі, який немає наперед вирішального значення.

У відповідності до ст.ст.160,161 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_3., якому виповнилося 11 років, висловив бажання проживати разом із батьком, пояснив, що такий спосіб життя є для нього усталеним та зрозумілим, а пропозиція проживати із матір'ю викликала у нього душевне хвилювання та розлад.

За поясненням свідка ОСОБА_8- директора школи, в якій навчається дитина, дитина є дуже уразливою і комфортно себе почуває із батьком, за час навчання в школі мати відвідала дитину один раз у його присутності на день народження, після чого дитина була в неспокійному емоційному стані.

Свідки ОСОБА_4 - бабуся дитини з боку матері, ОСОБА_5 - сестра дитини по матері - пояснили, що зустрічі із дитиною є поодинокими, оскільки емоційний контакт із нею відсутній, хоча і пояснювали це негативним впливом на дитину батька.

Не заперечувала відсутності усталених відносин із дитиною і мати ОСОБА_2, пояснюючи тим, що в неї не було можливості протягом життя дитини спілкуватися із нею, оскільки цьому перешкоджав ОСОБА_1

Втім жодного доказу на підтвердження створення саме ОСОБА_1 перешкод в спілкуванні із дитиною не надано, три письмові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дитини від 20.02.2010 року, від 03.03.2010 року та від 04.08.2010 року (а.с.99-100,т.2) вперше з'явилися вже під час перебування справи в суді протягом кількох років, так само як і висновок органу опіки та піклування про визначення порядку участі матері у вихованні дитини від 13.02.2010 року (а.с.98), тобто через 9 років після народження дитини при тому, що позивачка не заперечувала факту не проживання із нею майже з часу народження.

Більш того, навіть висновком органу опіки та піклування №0107/343 від 13.02.2010 року, яким визначено порядок участі матері у вихованні дитини, встановлено, що батько дитини ОСОБА_1 багато уваги приділяє вихованню та здоров'ю сина та фактично не заперечує спілкуванню дитини із матір'ю (а.с.98,т.1).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Водночас вищевикладені обставини справи, фактичне визначення місця проживання дитини із батьком на протязі життя і не проживання із матір'ю, усталеність такого стану речей, особливий психоемоційний стан дитини, який вбачається з висновків медичних закладів та психолого-педагогічних характеристик дитини, наявних в матеріалах справи, можна вважати істотними обставинами, які підтверджують обґрунтованість позову батька.

Проживання дитини із батьком не позбавляє матір дитини права на спілкування із нею та права участі у її вихованні.

Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою, тому у разі налагодження матері із нею сімейних відносин таке питання може бути вирішене нею в подальшому на користь матері.

За таких обставин доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.304,п.1ч.1ст.307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 16 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:підпис

Судді: підписи

З оригіналом згідно: Суддя:

4

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у першій інстанції: Погрібний С.О.

Доповідач: Сєвєрова Є.С.Справа №22-ц/1590/5750/2012

Категорія ЦК:46