ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2006 р. | № 37/383-05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Остапенка М.І. |
суддів : | Борденюк Є.М. Харченка В.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” |
на постанову | Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року |
у справі за позовом до треті особи | Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” ТОВ “Рентал” 1) Міністерство освіти і науки України; 2) ТОВ фірма "ПТФ” |
про | витребування майна |
В С Т А Н О В И В:
у жовтні 2005 року, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут” звернувся до господарського суду з позовом про витребування від ТОВ “Рентал” належного йому нерухомого майна.
Позивач зазначав, що на умовах оренди від 04.02.1992 року, приміщення колишнього гуртожитку площею 5 000 кв.м, розташоване у м. Харкові на вул. Весніна, 5, надано в оренду на 15 років, з правом викупу ТОВ фірма "ПТФ”.
Проте, в порушення Законів України "Про власність", "Про оренду державного та комунального майна", Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.1992 року №8-92, орендоване майно незаконно вибуло з його володіння і поза їхньою волею перейшло у власність ТОВ фірма "ПТФ”, а у подальшому - ТОВ “Рентал”.
Вважаючи, що майно перейшло з державної власності у приватну незаконно, позивач просив про задоволення позову на підставі ст.388 ЦК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.12.2005 року до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, залучено ТОВ фірма "ПТФ” та ТОВ "Арнед", а ухвалою цього ж суду від 11.01.2006 року до участі у справі у якості третьої особи залучено Міністерство освіти і науки України, а ТОВ "Арнед" виключено з числа учасників спору.
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.01.2006 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду України від 28.09.2006 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку судами обставин справи, помилковість висновків щодо відсутності права на повернення майна у державну власність і просить постановлені у справі судові рішення скасувати та постановити нове рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Міністерства освіти і науки України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія вважає, що рішення господарського суду першої інстанції і постанова апеляційного господарського суду не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд виходили з того, що ТОВ фірма "ПТФ” правомірно набуло право власності на спірне майно за умовами договору оренди від 04.02.1992 року, це право визнано рішенням арбітражного суду Харківської області від 12.08.1999 року, при розгляді справи за позовом ТОВ фірма "ПТФ” до Харківського міського бюро технічної інвентаризації, у подальшому спірне майно було предметом кількох угод купівлі-продажу і позивач не вправі витребовувати це майно згідно ст.388 ЦК України.
Проте, погодитись з наведеними мотивами прийнятих у справі рішень не можна, оскільки, висновки суду зроблені без перевірки дійсних обставин справи та їх належної правової оцінки.
Згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Наявність цієї спеціальної норми дає право власнику або іншій особі, яка отримала право володіння річчю, на законній підставі захищати правомочність володіння пред’явленням позову у випадку, коли майно відповідачеві передавала інша особа.
При цьому, позивач не повинен вимагати визнання недійсними ланцюгу правочинів, або останнього правочину, внаслідок якого річ виявилась у незаконному володінні відповідача, оскільки, у даному випадку взаємовідносини учасників угод про відчуження майна врегульовані ст.661 ЦК України.
У разі ж, коли майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати за відплатним договором, про що відповідач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно відповідно до частини першої ст.388 ЦК України лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наведені вище норми, на які позивач посилався в обґрунтування своїх вимог, визначали предмет доказування у даній справі і зобов’язували суд з’ясувати наступні обставини: право державної власності і право на управління спірним майном зі сторони позивача та надати оцінку доводам позивача про вибуття майна з володіння без його на це згоди, зокрема, щодо посилань позивача на те, що договір оренди від 04.02.1992 року передбачав право орендаря на викуп, але угод щодо відчуження майна не укладалось, рішення арбітражного суду Харківської області від 12.08.1999 року постановлено без участі власника майна, а набувачі спірного майна за угодами не є добросовісними, оскільки, не могли не знати про придбання майна, первісним власником якого була держава і зобов’язані були з’ясувати правомірність передачі майна з державної у приватну власність.
Але, всупереч вимогам ст.43 ГПК України, суди наведені вище обставини не перевірили, належної правової оцінки доводам позивача, з урахуванням того, що згідно ст.83 ЦК України (у редакції від 18.07.1963 року) на вимоги про повернення державного майна позовна давність не поширювалась, не дали, а тому, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, повно встановити обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, в залежності від встановленого та норм матеріального і процесуального права, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 25.01.2006 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М.Борденюк
В.М. Харченко