ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

08 листопада 2006 р.

№ 10/36

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого:

Ткаченко Н.Г.,

суддів:

Разводової С.С. Катеринчук Л.Й.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Української державної інноваційної компанії в   особі Закарпатського регіонального відділення

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.06 року

у справі господарського суду

№ 10/36 Закарпатської області

за заявою

Приватного виробничо-комерційного підприємства «Декалог»

про	банкрутство

За участю представників сторін

від кредитора   Дідич М.А. –ліквідатор,

від скаржника  Гутич М.М. дов.

                                                       ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 19.04.2006 року у справі № 10/36 (суддя Івашкович І.В.) про банкрутство ВКП «Декалог»визнано у задоволенні заяви арбітражного керуючого  Дідича М.А. про затвердження звіту про оплату послуг в розмірі 13 147,79 грн., відшкодування витрат ліквідатора в розмірі 315,90 грн. та про зобов’язання ліквідатора банкрута здійснити виплату цих сум в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту –Закон) було відмовлено на підставі ст. 31 Закону.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 року зазначена ухвала скасована повністю; постановлено нову ухвалу, якою вимоги арбітражного керуючого Дідича М.А. задоволені повністю, затверджено арбітражному керуючому Дідичу М.А. звіт про оплату послуг в сумі 13147,79 грн. та відшкодування витрат в сумі 315,90 грн. на підставі п. 12 ст. 3, ст. 25 Закону.

Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанції, Закарпатське регіональне відділення Української Державної інноваційної компанії  звернулося до  Вищого  господарського  суду України з касаційною  скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 року, а ухвалу господарського суду Закарпатської області від 19.04.2006 року залишити без змін, посилаючись на порушення та невірне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права, зокрема, ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту –Закон), ст. 96 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши  правильність  застосування  судом  норм матеріального  та процесуального  права,  колегія  суддів  Вищого господарського  суду  України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з  наступних  підстав.

            Статтею 3 Закону встановлено, що оплата послуг арбітражного керуючого за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів  і затвердженому господарським судом, якщо інше не встановлене господарським судом, але не менше двох заробітних плат.

            Як видно з матеріалів справи постановою місцевого господарського суду від 17.02.2004 року по справі № 10/36 боржника було визнано банкрутом, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Дідича М.А., який здійснював свої повноваження до 02.03.2006 року.

            Апеляційний суд встановив, що арбітражний керуючий Дідич М.А. звернувся до господарського суду із заявою, в якій просить затвердити оплату його послуг як ліквідатора в розмірі 13 147,79 грн., що складає дві мінімальні заробітні плати  за кожний місяць виконання повноважень за період з 17.02.2004 року по 28.02.2006 року та витрати в розмірі 315,19 грн. понесені у зв’язку з опублікуванням оголошення про визнання ВКП «Декалог»банкрутом в газеті «Голос України».

              Судом апеляційної інстанції встановлено, що провадження у даній справі про банкрутство ВКП «Декалог»здійснювалось в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто за спрощеною процедурою і тому комітет кредиторів не створювався, а відповідно і не встановлювався розмір оплат послуг арбітражного керуючого.

               Аналіз норм ст.ст. 3, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вказує, що зазначені норми Закону не передбачають випадків позбавлення арбітражного керуючого (ліквідатора) права на оплату його послуг, тим більше в мінімальному розмірі.

               На підставі викладеного суд апеляційної інстанції вірно дійшов до висновку, що ухвала місцевого господарського суду від 19.04.2006 року винесена з порушенням норм матеріальних норм права і тому підлягає скасуванню, а вимоги арбітражного керуючого задоволенню, оскільки їх розмір становить дві мінімальні заробітні плати за кожний місяць здійснення ним повноважень ліквідатора, відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

           За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 року необхідно залишити без змін.

Враховуючи викладене та керуючись  ст.ст.   1115 , 1117,  11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії в   особі Закарпатського регіонального відділення залишити без задоволення.

    2.   Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.06 року залишити без змін.

Головуючий                                                                      Н.Г. Ткаченко

Судді                                                                                С.С. Разводова

                                                                                          Л.Й. Катеринчук