ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2006 р. | № 2/2/2016 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г.- головуючого |
Разводової С.С. (доповідач) |
Катеринчук Л.Й. |
розглянувши касаційну скаргу | Приватного підприємства фірми "Урал" |
на постанову | Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2006 року |
у справі | № 2/2/2016 господарського суду Запорізької області |
за позовом | Приватного підприємства фірми "Урал" |
до | Відкритого акціонерного товариства "Запоріжкокс" |
про | стягнення суми 75 273,71грн. |
За участю представників сторін
від позивача Челпанов В.Г. директор,
від відповідача Косаревська О.М. дов.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.05.2006 року у справі № 2/2/2016 (суддя Гандюкова Л.П.) про стягнення з ВАТ «Запоріжкокс»на користь ППФ «Урал»суми 66 321 грн. основного боргу, суми 663,21 грн. держмита, суми 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визнано таким, що повністю не підлягає виконанню наказ господарського суду Запорізької області від 17.12.2002 року на підставі ст.ст. 11, 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі по тексту –Закон) і ст.ст. 86, 117 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2006 року зазначена ухвала залишена без змін на підставі ст.ст. 11, 14 Закону і ст.ст. 27, 117 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись із рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, ППФ «Урал»звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 11.05.2006 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2006 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 27 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи видно, що рішенням місцевого господарського суду від 11.10.2002 року у даній справі позовні вимоги ППФ «Урал»задоволені частково, з ВАТ «Запоріжкокс»на користь ППФ «Урал»стягнуто 66 321 грн. основного боргу, 663,21 грн. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою суду апеляційної інстанції від 17.12.2002 року у даній справі рішення суду першої інстанції залишено без змін. Господарським судом 17.12.2002 року видано відповідний наказ.
Ухвалою суду першої інстанції від 02.08.2002 року було порушено провадження у справі № 5/5/213 про банкрутство ВАТ «Запоріжкокс».
Господарські суди встановили, що з метою виявлення всіх кредиторів ВАТ «Запорожкокс» відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в газеті «Урядовий кур’єр»22.10.2002 року було опубліковано оголошення про порушення справи про банкрутство ВАТ «Запоріжкокс».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимоги ППФ «Урал»до ВАТ «Запорожкокс»виникли у 2001 році внаслідок невиконання ВАТ «Запоріжкокс»грошових зобов’язань, тобто до порушення справи про банкрутство ВАТ «Запоріжкокс», а отже, ППФ «Урал»згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є конкурсним кредитором.
Відповідно до ст. 117 ГПК України наказ має відповідати вимогам виконавчого документа, встановленим Законом України “Про виконавче провадження”, зокрема, господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Статтею 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що кредитори протягом тридцяти днів від дня опублікування оголошення в офіційному друкованому органі про порушення справи про банкрутство зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ППФ «Урал»заяви про грошові вимоги до боржника не подавав, оскільки позивачу не було відомо про факт порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ «Запоріжкокс».
Судова колегія погоджується з твердженнями судів попередніх інстанцій, що Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не надає право конкурсному кредитору (після порушення справи про банкрутство) заявляти до боржника грошові вимоги поза справою про банкрутство. Названий Закон не містить будь-яких виключень для осіб, які не знайомилися з публікацією і не заявили своєчасно вимоги до боржника відповідно до приписів Закону.
Згідно ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що згідно ч. 2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошові вимоги ППФ Урал»вважаються погашеними, оскільки зазначені вимоги виникли до порушення 02.08.2002 року провадження у справі про банкрутство ВАТ «Запоріжкокс» і не були заявлені в процедурі банкрутства.
Крім того, судами встановлено, що відповідно до п. 15 мирової угоди, укладеної 25.07.2002 року між кредиторами та ВАТ «Запоріжкокс»та затвердженої ухвалою місцевого господарського суду від 22.08.2005 року у справі № 5/5/215 про банкрутство ВАТ «Запоріжкокс», з дня затвердження вказаної мирової угоди господарським судом, не підлягають виконанню платіжні, виконавчі та інші документи, що пред’являються боржнику по виконанню зобов’язань, погашення яких передбачено мировою угодою.
Згідно абз. 2 п.15 зазначеної мирової угоди вказано, що не підлягають задоволенню вимоги конкурсних кредиторів, що виникли до порушення провадження про банкрутство і не були заявлені в процедурі банкрутства або були заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання.
На підставі викладеного суд апеляційної інстанції приймаючи постанову вірно дійшов до висновку, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив заяву ВАТ «Запоріжкокс» та визнав наказ від 17.02.2002 року таким, що не підлягає виконанню.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2006 року необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Урал" залишити без задоволення.
2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2006 року залишити без змін.
Головуючий Н.Г. Ткаченко
Судді С.С. Разводова
Л.Й. Катеринчук