РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0190/7134/2012Головуючий суду першої інстанції:Цурцев В.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Кузнєцова О. О.

РІШЕННЯ

"05" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді Кузнєцової О.О.

СуддівБерещанської І.І. Новікова Р.В.

При секретарі Таранець О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 06.09.2012 року,

ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, мотивуючи вимоги тим, що через сварки погіршилися взаємовідносини подружжя та на початку 2010 року сім'я фактично розпалася, та між ними не досягнуто домовленості про поділ набутого під час шлюбу майна, а саме земельної ділянки, гаражу та автомобілю.

Щодо поділу майна ОСОБА_6 за остаточно уточними вимогами просила визнати за нею та ОСОБА_7 право власності на Ѕ частку реконструйованого гаражу, розташованого в районі будинку АДРЕСА_1, встановити режим користування ним, виділивши на користь ОСОБА_7 гараж площею 42,8 м2 та перший поверх будівлі в цілому, а у її користь - другий поверх будівлі та приміщення горища; визнати за ними право власності на Ѕ частку автомобілю "Шевроле-Авео", виділивши на її користь Ѕ частку у вигляді грошової компенсації у розмірі 18 636,8 грн., а автомобіль залишити у власності ОСОБА_7

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 06.09.2012 року позов задоволено частково. Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 16.10.2004 року у відділі РАЦС Алуштинського міського управління юстиції за № 202.

Визнано за ОСОБА_6 і ОСОБА_7 право власності за кожним на Ѕ частку автомобілю "Шевроле-Авео", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, припинено право власності на автомобіль в цілому. В решті позову відмовлено. Вирішено питання по розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати у частині вирішенні вимог про поділ спільного майна подружжя. Мотивуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_6 посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам у справі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, переглядаючи законність і обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині вирішення вимог про поділ спільного майна подружжя із ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, зважаючи на таке.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що недобудований об'єкт нерухомого майна не є об'єктом права власності, а тому немає правових підстав для його поділу та встановлення порядку користування ним. Об'єктом права спільної власності подружжя є лише автомобіль "Шевроле-Авео", який є неподільною річчю, а відповідач відповідно до положень ч. 5 ст. 71 СК України не вніс на депозитний рахунок суду грошову суму, що дорівнюється вартості Ѕ його частки, а тому судом визнано ідеальні частки подружжя із залишенням автомобілю у їх спільній часткової власності.

Між тим безумовно погодитися зі всіма висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, оскільки до них суд дійшов всупереч фактичним обставинам та нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 перебували у шлюбі, зареєстрованому 19.10.2004 року (а.с. 6 т. 1).

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_6 просила поділити реконструйований гараж, розташований в районі будинку АДРЕСА_1, та автомобіль "Шевроле-Авео", стверджуючи, що вказане майно набуто під час шлюбу та є об'єктом права спільної власності.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду з позовом за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи у межах заявлених в позові вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та за приписами ч. 3 ст. 10, ч. 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п.п. 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК України, та для цього необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства та з'ясувати джерело і час його придбання.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, та кожен з подружжя має рівні права на це майно, частки кожного з них у цьому майні є рівними (ст. 70 СК України).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не забороні законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підстави та порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва визначені ст. 331 ЦК України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а у разі, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації та право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, це право виникає з моменту вчинення цих дій.

Стверджуючи, що об'єктом права спільної власності подружжя є реконструйований гараж, розташований в районі будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_6 на виконання вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, на підтвердження своїх доводів допустимих доказів не надала, та судом це не встановлено.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_7 є членом ГБК № 2 (а.с. 223 т. 1) та відповідно до рішення виконкому Алуштинської міської ради № 368 від 30.05.1997 р. йому надано дозвіл на будівництво чотирьох гаражів (а.с. 6 т. 2). Станом на 30.05.2005 року на ім'я ОСОБА_7 видано технічний паспорт на двоповерховий гараж площею 90,7 м2 (а.с. 3-5 т. 2). При цьому ОСОБА_6 не заперечує, що на час укладення шлюбу із ОСОБА_8 гараж було побудовано, але стверджує, що під час шлюбу його реконструйовано зі збільшенням площі та надбудовою поверхів та саме реконструйований гараж вона просить поділити, не заперечуючи того, що реконструкція гаражу не завершена. А згідно пояснень ОСОБА_7 він не може здати гараж до експлуатації, оскільки має місце відступлення від проекту та вихід за межі земельної ділянки, що перебуває у його власності.

За таких обставин правильними є висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання за сторонами права власності на реконструйований під час шлюбу гараж.

Доводи ОСОБА_6, викладені в апеляційній скарзі щодо необхідності у такому разі визнати за нею право власності на будівельні матеріали є безпідставними, оскільки таких вимог нею заявлено не було та за приписами ст. ст. 11, 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вийти за межі заявлених у позові вимог.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_6 щодо автомобілю, судом встановлено, що станом на 25.09.2007 року за ОСОБА_7 зареєстрований автомобіль "Шевроле-Авео", реєстраційний номер НОМЕР_1, який придбано за договором купівлі-продажу від 24.09.2007 року (а.с. 165, 182-184), отже вказаний автомобіль є об'єктом права спільної власності подружжя, який у розумінні ст. 183 ЦК України є неподільною річчю.

За роз'ясненнями, наданими у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженнями між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

При цьому, як встановлено частинами 4, 5 названої норми закону, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

У такому разі, коли вимога про стягнення грошової компенсації із передачею неподільної речі відповідачеві заявлена позивачем, положення ч. 5 ст.71 СК України щодо попереднього внесення грошової компенсації на депозитний рахунок суду не застосовуються.

Саме на стягнення грошової компенсації у розмірі 18 636,8 грн. наполягає позивачка, зазначивши, що автомашина фактично перебуває у користуванні відповідача та вона вважає за можливе визнати за ним у такому разі право власності на неї. Представник відповідача під час апеляційного перегляду судового рішення визнав обґрунтованими зазначені вимоги ОСОБА_6, вказавши, що ОСОБА_7 зобов'язується у такому разі сплатити на користь ОСОБА_6 вказану грошову компенсацію на протязі місця.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, а саме поділ спільного майна подружжя шляхом передачі автомашини у власність ОСОБА_7, стягненням з нього грошової компенсації, розмір якої визначений за домовленістю сторін, та припиненням права спільної сумісної власності на цей автомобіль.

Інші доводи правового значення для вирішення справи не мають, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а судові витрати по справі між сторонами розподілені у відповідності до положень ст. 88 ЦПК України.

На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим,

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 06.09.2012 року скасувати в частині поділу спільного майна подружжя. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та визнати за ОСОБА_7 право власності на автомашину "Шевроле - Авео", реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску;

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 компенсацію вартості Ѕ частки автомашини "Шевроле - Авео", реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску у розмірі 18 636,8 грн.(вісімнадцять тисяч шістсот тридцять шість грн. 80 коп.), зобов'язавши ОСОБА_7 сплатити зазначену суму на протязі одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на автомашину "Шевроле - Авео", реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.

В решті рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 06.09.2012 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.