ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"06" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/36842/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області (далі -УПФ) про перерахунок підвищення до пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року,
установив:
У поданій до суду у жовтні 2010 року позовній заяві позивач зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).
Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV, позивач просила зобов'язати УПФ здійснити на її користь перерахунок недоплаченого підвищення до пенсії за 2007-2009 роки.
Новоайдарський районний суд Луганської області, постановою від 21 жовтня 2010 року поновив пропущений позивачем строк звернення з цим позовом до суду та задовольнив позов частково: визнав бездіяльність відповідача неправомірною, зобов'язав УПФ здійснити нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії в установленому статтею 6 Закону № 2195-ІV розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком за періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням сум, виплачених упродовж цих періодів.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм права, просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не погодився з його висновком про поважність причин пропуску шестимісячного строку для звернення до суду з цим позовом, установленого частиною другою статті 99 КАС (у редакції, чинній на час пред'явлення позову), і з мотивів подання позову поза межами шестимісячного строку звернення до суду та відсутності в справі як клопотання позивача про поновлення цього строку, так і доказів щодо поважності його пропуску, відмовив у задоволенні позову.
Із такими висновками як апеляційного суду, так і суду першої інстанції можна погодитися лише частково.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Шестимісячний строк звернення до суду діє з моменту набрання чинності нової редакції статті 99 КАС (згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), тобто з 30 липня 2010 року. Це означає, що в разі, якщо право на звернення до суду виникло у особи до зазначеної дати, коли процесуальним законом були встановлені інші строки, то у період чинності попередньої норми мають бути застосовані ті строки, які існували на час виникнення цього права. При цьому вимога частини другої статті 5 КАС, відповідно до якої провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, полягає у тому, що залишок строку звернення до суду, право на яке виникло у особи до набрання чинності нової редакції статті 99 КАС після 30 липня 2010 року не може перевищувати строки, встановлені новою редакцією статті 99 КАС.
Судами встановлено, що ОСОБА_4, яка народилась у 1940 році, є громадянкою України, згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Позивач отримує пенсію за віком.
Позов у цій справі подано до суду 7 жовтня 2010 року. Отже, відповідно до положень статті 100 КАС (у редакції, чинній на час судового розгляду справи) з огляду на відсутність за наявними у справі матеріалами підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем річного строку він підлягає розгляду тільки в частині вимог позивача за період із 7 жовтня до 31 грудня 2009 року (в межах позовних вимог).
Пунктом 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) частину першу статті 6 Закону № 2195-ІV викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни». Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, спірні відносини з 22 травня 2008 року регулюються відповідно до положень статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року).
Статтею 71 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VІ «Про Державний бюджет України на 2009 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. За змістом цієї норми її дія не поширюється на державні соціальні гарантії, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму.
Оскільки в цьому випадку розмір державних соціальних гарантій регулюється статтею 6 Закону № 2195-ІV, зміни до якої в 2009 році не вносилися, розмір соціальних гарантій не змінювався, тому висновок суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача є правильним у частині, що стосується нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в період із 7 жовтня по 31 грудня 2009 року.
З огляду на наведене відповідно до положень статті 226 КАС рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині, що стосується розгляду вимог позивача за період із 7 жовтня по 31 грудня 2009 року із залишенням у силі у цій частині рішення суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції згідно із статтею 224 КАС залишається без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року скасувати в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_4 за період із 7 жовтня по 31 грудня 2009 року включно і в цій частині залишити в силі постанову Новоайдарського районного суду Луганської області від 21 жовтня 2010 року в цій справі.
В іншій частині постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року залишити без змін.
Чинним процесуальним законом не передбачено можливості оскарження цієї постанови. Рішення суду касаційної інстанції може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді