ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2012 р. м. Київ К-46000/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБорисенко І.В.

суддів Кошіля В.В.

Моторного О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова

на постанову та ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.03.2008 Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2009

у справі №12/5А (22а-8118/08/9104)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Львів»

доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Львів»звернулось до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова №0002742320/0/19928, №0002732320/0/19929 від 01.10.2007.

Постановою Господарського суду Львівської області від 18.03.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2009, вказаний позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова №0002742320/0/19928 від 01.10.2007, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 59132,00 грн., та №0002732320/0/19929 від 01.10.2007, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 42583,50 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- з 03.09.2007 по 14.09.2007 Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Львів»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 30.06.2007;

- в ході перевірки встановлено порушення позивачем п.5.1, пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/95-ВР від 28.12.1994 (у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на суму 41223,00 грн.) та пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на суму 28389,00 грн.);

- за результатами перевірки складено акт №400/23-2/20820356 від 21.09.2007, на підставі висновків якого контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0002742320/0/19928 від 01.10.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 59132,00 грн. (з яких: 41223,00 грн. - основний платіж та 17909,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та №0002732320/0/19929 від 01.10.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42583,50 грн. (з яких: 28389,00 грн. - основний платіж та 14194,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем укладено договори оперативного лізингу, на підставі яких отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Західно-Українська лізингова компанія»в користування два транспортних засоби, у зв'язку з чим 50 відсотків суми витрат по оперативній оренді легкових автомобілів були проведені в бухгалтерському обліку та відображені в оборотно-сальдовій відомості, також були відображені 50 відсотків суми податку на додану вартість, які були сплачені на користь лізингодавця, при цьому останні віднесені до складу податкового кредиту у відповідних звітних податкових періодах.

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування до позивача штрафних санкцій, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягають включенню до складу валових витрат 50 відсотків витрат на придбання паливо-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, або іншими первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, фактичне використання позивачем транспортних засобів в господарській діяльності підприємств документально підтверджується, що вказує на правомірність віднесення витрат на валові витрати та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 18.03.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

СуддіВ.В. Кошіль

О.А. Моторний