14.11.2012

Справа № 212/12013/2012

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2012 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Іщук Т.П.,

при секретарі Коваленко Д.І.,

за участю представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним. Свої вимоги мотивувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, особою похилого віку і стан її здоров’я не дозволяє жити одній без допомоги сторонніх. В 2004 році вона уклала з відповідачем договір дарування, вбачаючи, що онука бути надавати їй допомогу. Позивач зазначає, що не мала наміру дарувати квартиру відповідачу та вважає, що уклала договір дарування під впливом помилки, так як не усвідомлювала різницю настання правових наслідків, прав і обов’язків сторін, адже мала намір на укладення договору за яким відповідач буде доглядати та утримувати її, а взамін отримає квартиру. У зв’язку з цим просить визнати договір дарування недійсним.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали на підставах, викладених в позовній заяві та додатково пояснили, що позивач помилялася щодо правової природи правочину, щодо прав та обов’язків, які слідують з вказаного договору, про що свідчить те, що ні квартиру, ні ключі від неї не передала, продовжувала там проживати, самостійно сплачувати за комунальні послуги і сподівалась на догляд та утримання.

Відповідач у судове засідання повторно не з’явилася, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за необхідне провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України, оскільки представники позивача не заперечували проти такого порядку розгляду справи.

Допитані в судовому засідання, як свідки, ОСОБА_5, ОСОБА_6, пояснили, що їм відомо зі слів позивача, що вона, залишившись одна після смерті чоловіка, уклала з внучкою договір довічного утримання. Однак, відповідач бабусю не доглядала, ніколи в цій квартирі не проживала, ключі від квартири були тільки у позивача, яка самостійно утримує квартиру. Позивач потребує сторонньої допомоги, яку вони стараються їй надавати.

Суд, дослідивши обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та правовідносини, які врегульовані нормами ЦК України стосовно захисту цивільного права.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна сторона має право у порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що позивач проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1.

03.12.2004 року між ОСОБА_3, позивачем у справі, та ОСОБА_4, відповідачем у справі, укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2, який посвідчений державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі 2-3773. Відповідно до вказаного договору дарувальник передала безоплатно у власність (подарувала), а обдаровувана прийняла дарунок –квартиру номер 24, що знаходиться в житловому будинку, розташованому в м.Вінниці по вул.Квятека під номером 9 .

Відповідно до до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона передає другій стороні безоплатно майно (дарунок) у власність.

Однак, як встановлено в судовому засіданні, після підписання вказаного договору позивач ні квартири, ні ключів від неї відповідачу не передала, продовжує проживати, без її дозволу попасти до квартири відповідач та її родичі не могли, тобто не могли на свій розсуд розпоряджатися належним їм майном. Згідно з довідки наданої ЖЕК-12 позивач значиться зареєстрованою за вказаною адресою та одна сплачує комунальні послуги (а.с.11). Таким чином, суд приходить до висновку, що фактичної передачі майна обдарованому, як то передбачено законодавством України, не відбулося , а мало місце лише укладення договору. При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не провела реєстрації права власності на вказану квартиру в органах державної реєстрації права власності. Відповідно до відомостей, отриманих судом від комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_3.

Позивач заявляє вимогу про визнання укладеного нею договору дарування недійсним на підставі ст.229 ЦК України, оскільки вважає, що правочин вчинено під впливом помилки, що має істотне значення.

Статтею 229 ЦК України визначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка його вчинила, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов"язків сторін.

П.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка - це спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце.

Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Кожна сторона, як це встановлено ст.60 ЦПК України, зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позивача про те, що вона вважала укладеним договір довічного утримання підтверджуються показами свідків, діями самої позивачки. Із обставин справи вбачається, що позивач не мала наміру дарувати квартиру відповідачеві і залишитися без житла, являючись людиною похилого віку, самотньою, такою, що потребує сторонньої допомоги, що свідчить, що будучи юридично не обізнаною, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.

Про те, що позивачка потребувала сторонньої допомоги свідчить довідка про її стан здоров’я (а.с.12), а також покази свідків.

Наведені докази в їх сукупності дають суду підстави прийти до висновку, що позивач помилялась щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін через суб"єктивне сприйняття правочину: була впевнена в тому, що укладає договір довічного утримання, вважала, що квартира перейде внучці тільки після її смерті, а вона її буде доглядати..

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягнення на користь держави судовий збір в розмірі 107,30 грн. з огляду на немайновий характер спору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203,215,229, 717 Цивільного Кодексу України, ст.ст.3,5,8,10,60,88, 169,208,213-215,224-226 ЦПК України,суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 3 грудня 2004 року, посвідчений 03 грудня 2004 року державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі №2-3773.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 107,30 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем у апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області шляхом подачі у десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

З повним текстом рішення особи, які беруть участь у справі, можуть ознайомитися з 20 листопада 2012 року.

Суддя: