Справа № 22 ц -1543\2006 р. Головуючий у 1-й інстанції Ямкова О.О.
Категорія 41 Доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2006 року м. Миколаїв
колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Славгородської Н.П.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Базовкіної Т.М.,
при секретарі судового засідання Цвєтковій Ю.В.,
за участю:
представника відповідача Бойченка В.Г.,
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо -комерційна фірма «Відпочинок» (далі ТОВ ВКФ «Відпочинок») на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2006 року
за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ВКФ «Відпочинок» про стягнення заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати,
та зустрічним позовом ТОВ ВКФ «Відпочинок» до ОСОБА_1 про стягнення грошових сум,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ ВКФ «Відпочинок» про стягнення заборгованості по заробітній платі з врахуванням втрати її частини у звязку з порушенням термінів виплати.
Вона вказувала, що з 1 квітня 2000 року по 31 серпня 2003 року працювала в ТОВ КФ «Відпочинок» головним бухгалтером та касиром. Однак за період з квітня 2000 року по день звільнення їй не виплачувалась заробітна плата, а всього 12240 грн. 14 коп.
Посилаючись на це, вона просила стягнути заборгованість по заробітної платі та 2019 грн. 54 коп. компенсації втрати частини заробітної плати, а всього - 14259 грн. 68 коп.
У листопаді 2005 року відповідач пред'явив зустрічну позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 13050 грн. за її проживання під час роботи в пансіонаті «Колос» в 2000 -2002 роках.
У листопаді того ж року позивачка збільшила свої позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати та просила стягнути 4453 грн. 28 коп.
У грудні 2005 року відповідач також збільшив позовні вимоги до 23955 грн. і просив стягнути з ОСОБА_1 вже 19650 грн. заборгованості перед підприємством у вигляді сум, отриманих нею від реалізації путівок товариства у 2002 році та 4305 грн. отриманих нею у підзвіт з каси ТОВ ВКФ «Відпочинок», які не повернула.
Справа розглядалася неодноразово.
Останнім заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою того ж суду від 12 липня 2006 року у задоволенні заяви ТОВ ВКФ «Відпочинок» про перегляд заочного рішення відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітної плати з врахуванням компенсації та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цього позову. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка з 1 квітня 2000 року по 31 серпня 2003 року працювала в багатогалузевому підприємстві «Відпочинок», який в лютому 2001 року реорганізовано у ТОВ ВКФ «Відпочинок». Так, 1 квітня 2000 року вона прийнята на посаду головного бухгалтера, ЗО квітня 2002 року переведена на посаду заступника головного бухгалтера, а 1 квітня 2003 року переведена на посаду касира, з якої і звільнена. Ці обставини підтверджуються даними трудової книжки (а.с.9) та статистичними даними про застраховану особу, яки надані відповідачем до Пенсійного фонду України (а.с. 100-103).
Встановивши, що позивачці за час її роботи не виплачено 12 240 грн. заробітної плати, суд обгрутовано, відповідно до вимог ст.115 КЗпП України стягнув з відповідача на її користь заробітну плату, а також компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку з несвоєчасною її виплатою.
Також обґрунтовано суд відмовив в задоволенні зустрічного позову. Рішення суду в цієї частині відповідачем не оскаржено.
Доводи апелянта про те, що представник ТОВ ВКФ «Відпочинок» не був допущений до участі у справі, суперечать вимогам процесуального права та змісту даних фіксації судового засідання. Зокрема, п. 2 ч.1 ст. 41 ЦПК України передбачено, що повноваження сторін повинні підтверджуватися довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника. В апеляційній скарзі підписаної керівником відповідача вказано, що саме він був присутнім в залі судового засідання на засіданні 14 червня 2006 року. Однак, з запису судового процесу не вбачається, що ним були надані документи, які б підтверджували його особистість. Не було ним зроблено і заяв щодо можливості надати такий документ.
Посилання апелянта на те, що позивачка як головний бухгалтер мала права підпису від імені господарчого товариства, постійно мала печатку підприємства та була відповідальною за організацію та ведення бухгалтерського обліку самі по собі ніяким чином не спростовують висновків суду і є лише констатацією певних фактів.
Вказівки апелента на те, що суд безпідставно не взяв до уваги накази про прийняття та звільнення позивачки на сезонну роботу суперечать доказам по справі. Так, зміст цих наказів суперечить записам в трудовій книжці позивачки за підписом керівника роботодавця про постійну її роботу. Крім того, з копій видаткових касових ордерів за 2002 рік, на які посилається і сам апелянт, вбачається, що позивачці у підзвіт видавалися кошти не лише в літній період, а і в листопаді 2002 року, що також спростовує його доводи про сезонний характер роботи ОСОБА_1 Вказані докази із сукупністю з статистичними даними про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 ( а.с. 1-3), та відомостями з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених їй доходів (а.с. 163) спростовують названі доводи апелянта. При цьому, доказів про підробку статистичних даних, наданих відповідачем у державні органи, на що також вказує апелянт, суду не надано.
Щодо доводів про відсутність заборгованості перед позивачкою, то в підтвердження цього відповідачем не надано жодного доказу. Навпаки, довідкою за вихідним номером НОМЕР_1, директор ТОВ ПКФ «Відпочинок» підтверджував існування заборгованості (а.с. 10). Ним на ім'я суду був направлено лист про визнання позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітної платі у розмірі 14250 грн. 68 коп. та проханням задовольнити позов у відсутності представника відповідача ( а.с. 17). Хоча в наступному, Дащенко В.Б., діючи від імені відповідача, став заперечувати про існування заборгованості перед ОСОБА_1, переконливих пояснень щодо підписання довідки, а також первісного відгуку про визнання заборгованості він не надав (а.с. 44- 45).
Крім того, відповідач та його представники протягом розгляду справи неодноразово змінювали позицію щодо виплати заробітної плати ОСОБА_1 Так, у зустрічній позовній заяві відповідачем стверджувалося, що заробітна плата виплачена позивачці натурою, за рахунок її проживання в орендованому підприємством номері пансіонату «Колос» ( а.с. 91). В наступному, в додатковому зустрічному позові, відповідач вже посилався на те, що заробітна плата сплачена путівками на відпочинок. Така позиція відповідача лише підтверджує позовні вимоги ОСОБА_1
Щодо посилань апелянта на заяву ОСОБА_1 про погашення заборгованості по заробітної платі за рахунок путівок та накладну про отримання цих путівок, то вони також не можуть бути взяті до уваги, оскільки суду не надано доказів, що ОСОБА_1 такі путівки отримала. Не спростовані доводи позивачки і про відсутність її підпису в накладній (а.с. 114).
Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ВАТ ВКФ «Відпочинок» відхилити, а заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.