Справа № 22-1666/06                                                            Головуючий у 1 інстанції: Гірник Т.Л.

Категорія: 21                                                                          Доповідач: Бакус В.Я.

РІШЕННЯ

         ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

09 жовтня 2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: судді Кота І.Н.,     суддів: Бакуса В.Я., Павлишина О.Ф.,     при секретарі: Стружинській Л.М.,

з участю: ОСОБА_1. та її адвоката ОСОБА_2., ОСОБА_3 та його і ОСОБА_4 представника ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м.іЛьвова від 10 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

встановила:

оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановлено стягнути на користь ОСОБА_1. з ОСОБА_3 2 152 грн. 19 коп. матеріальної шкоди та 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 8 грн. 50 коп. сплаченого держачого мита, а всього 7 160 грн. 69 коп. та па користь держави 42 грн. 50 коп. судового збору.

В решті позові відмовлено за безпідставністю.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3. та просить його скасувати і ухвалити нове про відмову у позові, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та не обґрунтованим через неповноту встановлених обставин, які мають значення для справи внаслідок неправильного їх дослідження і оцінки, та неправильне застосування судом норм матеріального права. Апелянт зазначає, що причиною ДТП стало порушення позивачкою правил дорожнього руху, а відтак наявний прямий умисел ОСОБА_1., а відносно нього мається постанова про відмову у порушенні кримінальної справи. Крім того, апелянт зазначає, що належних доказів в підтвердження позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди позивачкою не представлено, як і не доведено та не підтвердженні втрати немайнового характеру - моральна шкода.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 29.08.2002 року о 16 год.15 хв. на проїзній частині АДРЕСА_1, ОСОБА_3., який керував автомобілем марки „Сеат-Толедо", вчинив зіткнення з пішоходом ОСОБА_1, яка перебігала вулицю. Внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримала середньої важкості тілесні ушкодження.

Як встановлено та вбачається з матеріалів, в тому числі з постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, причиною настання дорожпьо-транспортної Пригоди стало порушення з боку пішохода ОСОБА_1. вимог розділу І п.1.5, розділу 4 пунктів 4.7, 4.8, 4.10, 4.14 „а", „б" Правил дорожнього руху України, які виразились в тому, що вона проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не впевнившись у відсутності транспортного засобу, що наближався, стала перебігала проїзну частину у недозволеному місці поза межами пішохідного переходу, внаслідок чого набігла збоку на передню ліву частин}' автомобіля „Сеат-Толедо", внаслідок чого була збита дзеркалом заднього виду, після чого упала на асфальт.

Обставини дорожньо-трапспортної пригоди підтверджені матеріалами слідчої частини: СУ ЛМУ УДОВСУ у Львівській області, на підставі яких була прийнята постанова про в^;дмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3.

Районний суд правильно встановив обставини дорожньо-транспортної пригоди, разом з тим дійшрв до помилкового висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_3 моральної шкоди.

Відповідно до ст.440-1 ЦК України 1963 р., який діяв на час ДТП та виникнення спірних, правовідносин, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 постанови „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.    

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Однак при постановлені рішення зазначених вимог районний суд не врахував та не врахував відсутність протиправність діяння відповідача та його вини у заподіяні моральної шкоди, а відтак прийшов до помилкового висновку про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_3. А відтак в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з відмовою у задоволені вимог.

Згідно ст.450 ЦК України, організації діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення, зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Судом при ухвалені рішення були враховані дані положення закону, в тому числі відсутність умислу потерпілої на спричинення шкоди.

Судом правильно встановлено, що позов у частині відшкодування матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню з врахуванням грубої необережності потерпілої, оскільки потерпіла перебувала на стаціонарному лікуванні, на яке витратила матеріальні кошти та понесла витрати у зв'язку з одержаною травмою.

, Тому не заслуговують на увагу покликання в апеляційній скарзі на те, що шкода ОСОБА_1 заподіяна внаслідок умислу з її боку і у відшкодуванні повинно бути відмовлено, оскільки в діях позивачки умислу не було, а груба необережність і цю обставину суд врахував та зменшив розмір відшкодування матеріальної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що для відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, необхідна наявність вини у діях водія судом до уваги не беруться, так як не грунтується на вимогах ст. 450 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовуючі, а тому підстав для скасування рішення суду в цій частині судова колегія не знаходить.

 Керуючись ст.303, п.З ч. 1 ст.307, ст.ст.309, 313,316,319 ЦПК України, ст.ст. 440-1, 454 ЦК України судова колегія, -

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова 10 травня 2006 року змінити та постановити нове, яким в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та стягнення такої в сумі 5 000 грн. та державного мита в сумі 8 грн. 50 коп. з ОСОБА_3 скасувати та відмовити у задоволені цих позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення апеляційної інстанції набирає чинності негайно, однак може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі двох місяців з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: