ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Вінниця
02 листопада 2012 р. Справа № 2а/0270/4650/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,
за участю:
секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Широкого С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3
до: управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області
про: визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, нарахування і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_3 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду звернулася з адміністративним позовом до управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, нарахування і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просить визнати протиправними та скасувати наказ начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 10.09.2012 р. № 220 про звільнення лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_3 з органів Державної кримінально-виконавчої служби України, визнати протиправним та скасувати наказ начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 10.09.2012 р. № 87/ос про звільнення лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_3 з посади, поновити ОСОБА_3 на посаді інспектора Шаргородського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області, зобов'язати управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, пославшись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, в період з 06.06.2011 р. по 10.09.2012 р. лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_3 перебувала на посаді інспектора Шаргородського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області.
Наказом начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 14.06.2012 р. № 130 позивачу ОСОБА_3 за порушення трудової дисципліни, вимог нормативно-правової бази, неналежного виконання посадової інструкції, оголошено сувору догану.
Наказом начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 18.07.2012 р. № 192 позивач ОСОБА_3 за порушення трудової дисципліни, вимог нормативно-правової бази, неналежне виконання посадової інструкції, була попереджена про неповну службову відповідність.
Згідно наказу начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 10.09.2012 р. № 220, лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_3 звільнено з органів Державної кримінально-виконавчої служби України за грубе порушення трудової дисципліни, систематичне недотримання вимог нормативно-правової бази, що регламентує роботу кримінально-виконавчої інспекції.
Наказом начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 10.09.2012 р. № 87/ос лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_3 звільнено з посади за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - "Положення №114").
Разом тим, на дату винесення оскаржуваних наказів, позивач перебувала у стані вагітності, що підтверджується консультативними висновками спеціаліста від 10.09.2012 р. та від 22.10.2012 р.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 розлучена та має малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копіями свідоцтв про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 та народження серія НОМЕР_2.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.
Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Пунктом 17 Положення № 114 визначено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
В силу вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємств, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Таким чином, при звільненні ОСОБА_3 було порушено вимоги ч. 3 ст. 184 КЗпП України щодо заборони звільнення вагітних жінок та одиноких матерів.
Суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що на дату звільнення відповідачу не було відомо про вагітність позивача ОСОБА_3
Суд зазначає, що у зв'язку з імперативним способом викладу змісту ч. 3 ст. 184 КЗпП України, яка передбачає, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням, а також відсутністю встановленого законодавством зв'язку між дією заборони на звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та наявністю повідомлення працівника про цю обставину чи документальним її підтвердженням на день звільнення. Тобто, ані КЗпП України, ані іншими нормативно-правовими актами не передбачено обов'язок працівника повідомляти роботодавця про стан вагітності, а отже доводи відповідача про те, що позивач повинна була повідомити відповідача про вагітність не приймаються судом до уваги, адже є не обґрунтованими.
В ухвалі Верховного Суду України від 11 листопада 2009 року у справі № 6-15304вов09 зазначено, що наявність вагітності на час звільнення є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю.
Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.
Частиною 1 статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
П. 5 ч. 12 ст. 10 Закону України "Про відпустки" визначає одиноку матір як таку, що виховує дитину без батька. Участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, аналогічні норми кореспондуються з п. 24 Положення № 114, де зазначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
Разом з тим суд звертає увагу на те, що оскаржуваний позивачем наказ від 10.09.2012 р. № 220 лише частково стосується звільнення ОСОБА_3, зокрема п. 1, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та визнання протиправним та скасування п. 1 наказу начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 10.09.2012 р. № 220 в частині звільнення лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_3 з органів Державної кримінально-виконавчої служби України. Також суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування наказу начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 10.09.2012 р. № 87/ос в частині звільнення лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_3 з посади
Крім того, що стосується наказу від 10.09.2012 р. № 87/ос яким позивача звільнено з посади за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу), суд звертає увагу на наступне.
Пунктом 66 Положення №114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ є самостійною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу.
Разом з тим, з матеріалів, наданих відповідачем, не вбачається в чому саме полягає скоєння позивачем ОСОБА_3 вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу та посилання на них відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позивач заявила вимогу про зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, яка підлягає задоволенню.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень є принцип законності, що закріплений у ч. 2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряючи, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано , тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних наказів, таким чином та враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
В силу п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 10.09.2012 р. № 220 в частині звільнення лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_3 з органів Державної кримінально-виконавчої служби України.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 10.09.2012 р. № 87/ос в частині звільнення лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_3 з посади.
Поновити ОСОБА_3 на посаді інспектора Шаргородського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області.
Зобов'язати управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.09.2012 року по 02.11.2012 р.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанову в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді інспектора Шаргородського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області та зобов'язання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Вергелес Андрій Валерійович