РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2012 р. Справа № 7/46/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гулова А.Г.

суддів Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" на рішення господарського суду Вінницької області від 24.09.12 р.

у справі № 7/46/2012/5003 (суддя Банасько О.О. )

позивач Заступник військового прокурора Вінницького гарнізонув інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс", який є структурним підрозділом Міністерством

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ"

про визнання недійсним правочину

за участю представників сторін:

позивача 1,2- Бех О.А., представник, довіреність в справі

відповідача - Максимонько Л.В.,представник, довіреність в справі

прокурора Чоп Ю.В.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2012 року у зв"язку з перебуванням у відпустці судді Сініциної Л.М. внесені зміни до складу колегії і визначено колегію суддів у складі : головуюча суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Гулова А.Г.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2012 року у справі № 7/46/2012/5003 ( суддя Банасько О.О. ) задовлено позов заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс", який є структурним підрозділом Міністерства до товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин ВВВТ» та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11.03.2011 року, укладений між Державою в особі Міністерства оборони України в особі філії управління Західного оперативного командування "Концерну Військторгсервіс" та відповідачем. Також, зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" повернути державі Україна в особі концерну "Військторгсервіс" нерухоме майно - 18/25 часток вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень, а саме приміщення № 107, № 1- № 22, площею 470,7 кв.м., І поверху багатоквартирного житлового будинку, що знаходяться в житловому будинку за № 62, що по провулку Київському 1 в м. Вінниці та зобов'язано концерн "Військторгсервіс" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" грошові кошти в сумі 769326 гривень. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ", в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 16 459, 52 гривень.

Задовольняючи позов з огляду на норми ст. 75,136,170 Господарського кодексу України, ст.4,10, 203,215,216, 317,326,655,657,658 Цивільного кодексу України, ст. 3,4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", приписи постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 року "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 406/2011, статуту концерну "Військторгсервіс" ,місцевий господарський суд дійшов висновку, що :

- нерухоме майно - 18/25 часток вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень : приміщення № 107, № 1- № 22, площею 470,7 кв.м., І поверху багатоквартирного житлового будинку, що знаходяться в житловому будинку за № 62, що по провулку Київському 1 в м. Вінниці, яке являється предметом оспорюваного договору є загальнодержавною власністю та перебуває на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс", а тому відчуження цього майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму, встановлених чинним законодавством України;

- означене майно відчужене відповідачу за договором купівлі-продажу від 11.03.2011 року без згоди Міністерства оборони України та погодження Фонду державного майна України, а тому оспорюваних договір підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин ВВВТ» подано апеляційну скаргу, якою вважають оскаржуване рішення ухваленим за недоведеності обставин, що мають значення для справи, однак, які суд першої інстанції визнав встановленими, що привело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначають, що у позові прокурором не обґрунтовано, які інтереси держави порушено оспорюваним правочином та не проаналізовано економічний зиск для держави, яка отримала кошти в державний бюджет за майно, що знаходилось у занедбаному стані по його ринковій вартості. При цьому, прокурором позов поданий за власною ініціативою, а не за заявами Міністерства Оборони України чи Концерну «Військторгсервіс».

Вважають необґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність згоди Міністерства оборони України на відчуження майна, оскільки у матеріалах справи наявний дозвіл від 12 листопада 2004 року начальника Головного управління торгівлі МОУ Пукера П.Н., що діяв на підставі довіреності, виданої Міністром Оборони України від 04.10.2004 року №220/2071, яким він надає ДП МОУ Вінницький відділ військової торгівлі № 52 Західного оперативного командування" дозвіл на відчуження приміщення магазину за адресою м. Вінниця, пров. Київський,62.

Вказують на недоведеність позивачем та необґрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність погодження Фонду державного майна України на відчуження майна ,оскільки у матеріалах справи відсутній звіт про оцінку майна, який підлягає рецензуванню Фондом державного майна України .

На переконання апелянта, судом першої інстанції не враховано норми ст.41 Конституції України і невірно застосовано ст.203, 215 Цивільного кодексу України та не зазначено у чому саме зміст оспорюваного правочину суперечить закону чи інтересам суспільства.

В обґрунтування порушення норм процесуального права вказують на безпідставне відхилення місцевим господарським судом клопотання відповідача про накладення арешту на грошові кошти «Концерну Військторгсервіс» в сумі 769326 гривень, чим поставилась під сумнів можливість повернення коштів, сплачених за придбане нерухоме майно.

Просять рішення господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Також просять накласти арешт на грошові кошти Концерну Військторгсервіс в сумі позову.

Заступником Вінницького прокурора з додержання законів у воєнній сфері подано заперечення на апеляційну скаргу, у якому вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у даній справі та не погоджується із доводами апелянта.

З покликанням на ст. ст. 2, 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» вказує, що Міністерством оборони України не вносилось подання щодо відчуження 18/25 часток вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень : приміщення № 107, № 1- № 22, площею 470,7 кв.м., І поверху багатоквартирного житлового будинку, що знаходяться в житловому будинку за № 62, що по провулку Київському 1 в м.Вінниці, а Кабінетом Міністрів України з цього приводу не приймалось рішення по відчуженню або вилученню цього майна з метою передачі до сфери управління інших органів чи у комунальну власність.

Звертає увагу, що оспорюваний договір про відчуження нерухомого майна без надання дозволу Міністром оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України суперечить нормам ст.ст. 203, 215, 216, 227 ЦК України, ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», п.п. 6, 7, 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803 «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», а тому правомірно визнаний судом недійсним.

Спростовує доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при відмові відповідачу у задоволенні його клопотання про забезпечення позову та накладенні арешту на грошові кошти «Концерну Військторгсервіс» в сумі 769326 гривень з огляду на те, що ст.67 ГПК України передбачено забезпечення виключно позовних вимог, а не будь-яких інших.

Просить рішення господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2012 року у даній справі залишити без змін , а апеляційну скаргу ТзОВ «Магазин ВВВТ» - без задоволення.

Відзивом на апеляційну скаргу концерн» Військторгсервіс» вважає доводи, що у ній викладені безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству. Посилаючись на приписи ч.4 ст. 13 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № З-рп/99 від 08.04.1999 року по справі № 1-1/99 ,вказує, що пред'явлення військовим прокурором Вінницького гарнізону позовної заяви в інтересах держави - в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс», викликано винятково захистом інтересів держави.

Зазначає, що Міністерство оборони України відповідно до ст. 10 Закону України «Про оборону України», ст. З Закону України «Про Збройні Сили України» та п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 406/2011 входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

Концерн «Військторгсервіс», як структурний підрозділ Міністерства, заснований та діє на підставі Статуту, затвердженого наказом Міністра оборони України №358 від 25.06.2005 року, є юридичною особою та внесений до ЄДРПОУ,а тому для захисту порушеного права Міністерство оборони України та Концерн «Військторгсервіс» вправі виступати позивачами в господарському судочинстві.

Позивач зазначає, що вбудоване нежитлове приміщення площею 470,7 кв.м. в житловому будинку №62 по провулку Київській 1 в м. Вінниця належало на праві господарського відання Концерну «Військторгсервіс».

На підставі протоколу Рівненської міжрегіональної товарної біржі «Прайс» від 23.11.2010 року №348-н, 11.03.2011 року між ТОВ «Магазин ВВВТ» в особі Шикір М.В. ( як переможця публічних торгів) та Міністерством оборони України в особі начальника філії Управління «Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» Свідерського Г.М. було укладено договір купівлі продажу вказаного нерухомого майна - 18/25 часток вбудовано нежитлового приміщення (магазин) площею 470,7 кв.м., що знаходяться в житловому будинку №62 по провулку Київський 1 в м. Вінниця.

В подальшому , перевіркою встановлено, що в порушення ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», п.п. 6, 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року №803 «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 406/2011 ,спірне нерухоме майно було реалізовано без рішення Міністра оборони України про надання згоди на відчуження майна та без відповідного погодження Фонду державного майна України.

Крім того, правочин по реалізації майна було здійснено на підставі доручення від 04.10.2004 року №220/2071, яке втратило свою чинність 01.10.2007 року та було видано реорганізованій ще в 2006 році установі - Головному управлінню торгівлі тилу Міністерства оборони України.

Оскільки відчуження приміщення магазину здійснено без належного дозволу та погодження, відповідний правочин щодо набуття права власності на вказане майно ТОВ «Магазин ВВВТ» є незаконним і підлягає визнанню недійсним.

Просить апеляційну скаргу ТОВ « Магазин ВВВ « залишити без задоволення.

14 листопада 2012р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від прокурора Рівненської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері надійшло клопотання від 14.11.2012р. № 6-6-536-вих 12 про вступ у дану справу на стороні державного концерну «Військторгсервіс».

В судовому засіданні прокурор дане клопотання підтримав .

За приписами ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія допускає до участі у справі Рівненську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави - в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс".

В судовому засіданні представник апелянта заявив усне клопотання про залучення в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ФДМ України,РМУТМБ « Прайс» та приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Довгалюк Л.Б. . При цьому апелянт вважає, що суд порушив норми процесуального прав ,прийнявши рішення про їх права та обов»язки і не залучивши їх до участі в справі, що є безумовною підставою для скасування судового рішення

Згідно ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора .Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що третю особу може бути залучено до участі у справі на боці сторони, з якою у неї існують певні правові відносини, якщо рішення зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін у спорі.

Суд відмовляє у задоволення клопотання відповідача , оскільки рішення про права і обов»язки ні ФДМУ , ні РМУТМБ « Прайс», ні приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Довга люк Л.Б. не приймалось ,їх права оскаржуваним рішенням не порушені, крім того з наявних в матеріалах справи пояснень (т.2,а.с. 106 ) вбачається, що ФДМУ знав про розгляд справи ,проте не заявив клопотання про вступ у справу .

У судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, які у ній викладені та просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представники позивача ,прокурор Рівненської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері просять рішення господарського суду Вінницької області залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши пояснення сторін, думку прокурора , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ТзОВ « Магазин ВВВТ « не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Міністра оборони України № 358 від 25.06.2005 року ( т.1, а.с. 13,14) створено державне господарське об»єднання «Концерн «Військторгсервіс» , до складу якого увійшло серед інших установ та підприємств і державне підприємство Міністерства оборони України «Вінницький відділ військової торгівлі № 52 західного оперативно командування» . У пункті 5 цього наказу зазначено вчинити відповідні дії щодо припинення ДП МОУ «Вінницький відділ військової торгівлі № 52 західного оперативно командування» .

Як вбачається із свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 696216 та довідки з ЄДРПОУ № 323169 концерн «Військторгсервіс» зареєстровано 22.07.2005 року ( т.2, а.с.94,95).

27.12.2006 року Міністром оборони України затверджено статут державного господарського об»єднання «Концерн «Військторгсервіс» у редакції наказу Міністра оборони України № 754 від 27.12.2006 року, який зареєстровано 28.04.2007 року (т.2, а.с.72-93).

Відповідно до пункту 1.1 статуту Концерн «Військторгсервіс" є державним господарським об»єднанням , заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (орган управління).

Як вбачається із пункту 1.5 статуту державне підприємство Міністерства оборони України «Вінницький відділ військової торгівлі № 52 західного оперативно командування» увійшло до складу концерну.

01 жовтня 2007 року складено акт приймання -передачі основних фондів від ДП МОУ «Вінницький відділ військової торгівлі № 52 західного оперативно командування» до концерну «Війскторгсервіс», який затверджений заступником Міністра оборони України 17.12.2008 року ( т.1, а.с.16-17).

05.02.2009 року державним реєстратором у Єдиному державному реєстрі здійснено запис про припинення ДП МОУ «Вінницький відділ військової торгівлі № 52 західного оперативно командування» в результаті злиття, приєднання поділу або перетворення, про що свідчить витяг з ЄДР ( т.2, а.с.161).

11.03.2010 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення магазину літера «А» - магазин-1 поверх загальною площею 655,1 кв.м. в 1-ому Київському провулку,62 , що належить державі в особі Міністерства оборони України ( т.2, а.с.22) та 12.04.2010 року зареєстровано право власності на дане нерухоме майно, на що вказує відповідний витяг ( т.2, а.с.23).

23.11.2010 року відбулись публічні торги,організатором яких згідно договору про надання послуг проведення аукціону (прилюдних торгів) з продажу майна (нежитлові вбудовані приміщення магазину, загальною площею 470,7 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Вінниця, провулок 1-й Київський, 62) від 05.11.2010 року укладеному між Концерном "Військторгсервіс" та Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" було погоджено останню (т.1, а.с.51-52).

Протоколом № 348-н про хід публічних торгів від 23.11.2010 року зафіксовано перемогу на публічних торгах по реалізації вказаного вище нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" з ціновою пропозицією в сумі 769326 гривень (т.1, а.с.46).

11.03.2011 року між Державою в особі Міністерства оборони України в особі філії управління Західного оперативного командування "Концерну Військторгсервіс" (Продавець) та відповідачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу , згідно п.1 якого Продавець передав (продав) у власність, а Покупець - набув (купив) у власність 18/25 часток вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень І поверху багатоквартирного житлового будинку, що знаходяться в житловому будинку за № 62, що по провулку Київському 1 в м.Вінниці, та оплатив її ціну у розмірі та у порядку, встановленому цим Договором (т.1, а.с.18-21).

Означений договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Довгалюк Л.Б..

В п.2.1,2.2 Договору сторони погодили ціну договору в розмірі 769326,00 гривень та визначили, що ці кошти зазначили згідно протоколу № 348-н від 23.11.2010 року сплачуються на поточний рахунок Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі "Прайс".

Згідно п.1.3 Договору у власність Покупця переходять вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення І поверху багатоквартирного житлового будинку, а саме приміщення № 107, № 1-№ 22, площею 470,7 кв.м..

Як вбачається із повідомлення філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс» кошти за реалізацію означеного нежитлового приміщення у розмірі 753939,48 гривень сплачені відповідачем у повному обсязі ( т.1, а.с.126-128).

У запереченні проти позову та апеляційній скарзі відповідач вважає, що продаж майна з боку держави вчинено правомірно та у межах повноважень, оскільки наявний дозвіл № 140/6/1466/9 від 12.11.2004 року начальника Головного управління торгівлі МОУ Пукіра П.Н., що діяв на підставі довіреності, виданої Міністром оборони України від 04.10.2004 року № 220/2071, на відчуження приміщення магазину загальною площею 655 кв.м. за адресою м.Вінниця, пров.Київський, 62 ДП МОУ "Вінницький відділ військової торгівлі № 52 Західного оперативного командування" ( т.1, а.с.47) та Звіт про ринкову вартість приміщень магазину вбудованого нежитлового приміщення площею 470,7 кв.м. в житловому будинку № 62 по пров.Київському, 1 в м.Вінниці виконаний оцінювачем Остренюк Л.В., який підлягав рецензуванню Фондом державного майна України; (т.1, а.с.53).

Відповідно до частин першої та другої ст. 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

У 2006 році набрав чинності Закон України "Про управління об'єктами державної власності".

Ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" встановлено, що управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі -державні підприємства), установам та організаціям.

Частиною першою ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі -уповноважені органи управління).

Відповідно до пункту 7.3 Статуту Концерну «Військторгсервіс» його майно перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання.

Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що нежитлова будівля, щодо частини якої виник спір, є державним майном та відноситься до сфери управління Міністерства оборони України, яке реалізує права держави як власника цього майна, пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням ним.

За таких обставин апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що приміщення магазину, яке являється предметом оспорюваного договору , належить державі в особі Міністерства оборони України та знаходиться на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс".

Згідно з вимогами статті 74 Господарського кодексу України майно державного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Частиною 5 статті 22 Господарського кодексу України визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора економіки і здійснюють свою діяльність, зокрема, на основі права господарського відання.

Частиною 1 статті 136 Господарського кодексу України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до статті 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств.

Частиною 1 ст.3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що об'єктами управління державної власності є з поміж іншого майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

Пункт 7.3 статуту Концерну «Військторгсервіс» встановлює, що здійснюючи право господарського відання , концерн володіє, користується і розпоряджається майном з обмеженнями правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою Органу управління (Міністерства оборони України) у випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до п.7.5 статуту відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном (Міністерства оборони України).

Відповідно до ст.5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України серед іншого і визначає порядок відчуження та списання об»єктів державної власності.

В силу статті 7 цього закону щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

За пунктом 6 постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 року "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

В п.7 вказаної постанови визначено перелік документів, які необхідно подати суб'єту господарювання для отримання згоди на відчуження майна разом із зверненням стосовно відчуження майна.

Згідно п.8 названої постанови рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

З огляду на наведені норми та положення Статуту «Військторгсервіс» колегія суддів вважає, що після набрання чинності Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 року "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" відчуження 18/25 часток вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень І поверху багатоквартирного житлового будинку, що знаходяться в житловому будинку за № 62, що по провулку Київському 1 в м.Вінниці та яке належить державі, можливо лише за наявності відповідного дозволу Міністерства оборони України ,погодженого з Фондом державного майна України.

Колегія суддів не розцінює наявний у справі лист № 140/6/1466/9 від 12.11.2004 року начальника Головного управління торгівлі МОУ Пукіра П.Н. , що діяв на підставі довіреності, виданої Міністром оборони України від 04.10.2004 року № 220/2071 «Про надання дозволу на відчуження» приміщення магазину загальною площею 655 кв.м. за адресою м.Вінниця, пров.Київський,1 буд. 62 ДП МОУ "Вінницький відділ військової торгівлі № 52 Західного оперативного командування" - як доказ прийняття рішення про надання згоди на відчуження даного нерухомого майна, оскільки : цей лист адресований державним підприємствам, які на час укладення договору купівлі-продажу від 11.03.2011 року перебували у стані припинення та у яких означене майно у віданні не перебувало. Також, цей лист складений до прийняття Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 року "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" та після прийняття цих актів Міністерством оборони України не підтверджений.

Додатково на відсутність рішення Міністерства оборони України у формі розпорядчого акта про відчуження нерухомого майна, яке є предметом договору купівлі-продажу від 11.03.2011 року, вказує наявне у справі повідомлення директора Департаменту економічної та господарської діяльності від 29.08.2011 року ( т.1, а.с.23).

Колегія суддів не може погодитися із доводами апелянта, що даний доказ є неналежним, оскільки відповідно до інформації, яка розміщена на офіційному сайті Міністерства оборони України у мережі Інтернет (http://www.mil.gov.ua) Департамент економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України є структурним підрозділом Міністерства оборони України, який призначений для забезпечення реалізації організаційно-господарських повноважень органу управління державними (казенними) підприємствами та державними господарськими об'єднаннями, що належать до сфери управління Міністерства оборони України (далі - підприємства) та їх майном, проведення моніторингу, аналізу та здійснення нормативно-методологічного забезпечення економічної і господарської складових управлінської діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, розробки та впровадження заходів щодо оптимізації фінансово-господарської діяльності підприємств, впровадження та реалізації державної політики щодо роботи з їх керівниками, виконання функцій з реалізації в Міністерстві оборони України основних напрямів економічної політики держави та оптимізації виконання програм економічного і соціального розвитку, методичного керівництва господарською діяльністю, що здійснюється у військових частинах, закладах та установах Збройних Сил України , як суб'єктах господарської діяльності, списання, реалізації та утилізації надлишкового військового майна, оренди державного та військового майна.

За таких обставин колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що дозвіл від 12.11.2004 року «Про надання дозволу на відчуження» приміщення магазину загальною площею 655 кв.м. за адресою м.Вінниця, пров.Київський, 62 ДП МОУ "Вінницький відділ військової торгівлі № 52 Західного оперативного командування" на час укладення оспорюваного договору втратив чинність та про відсутність іншого дозволу (рішення) на продаж даного майна.

Крім того ,в листі від 15.03.2006 року № 10/2-1698вих06 начальника відділу Генеральної прокуратури України зазначається, що 12.05.2005 року окремим дорученням Міністр оборони України скасував довіреність від 04.10.2004 року № 220/2071 надану Пукіру П.Н. і остання була повернута до адміністративного департаменту МОУ 17.02.2005 року (а.с.10, т.2).

Виходячи з наведеного,місцевий суд прийшов до правильного висновку, що на момент укладення оспорюваного договору (11.03.2011 року) дозвіл , який було видано особою на підставі довіреності від 04.10.2004 року № 220/2071, яка в подальшому (12.05.2005 року) була скасована ,втратив свою чинність, приймаючи до уваги приписи ч.3 ст.249 ЦК України, відповідно до якої права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Дійшовши висновку про те, що дозвіл від 12.11.2004 року втратив чинність , місцевий суд також взяв до уваги положення п.5 ч.1 ст.248 ЦК України, відповідно до якої представництво за довіреністю припиняється у разі припинення юридичної особи, якій видана довіреність.

Матеріалами справи підтверджується факт припинення діяльності Головного управління торгівлі тилу МОУ в зв'язку із створенням концерну "Військторгсервіс" відповідно до наказу Міністра оборони України від 25.06.2005 року № 358 (а.с.13-14, т.1).

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 цього Кодексу).

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

За приписами вказаної норми, письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи, які повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.

Матеріали справи не містять доказів в розумінні наведених норм процесуального закону про погодження Фондом державного майна України продажу 18/25 часток вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень І поверху багатоквартирного житлового будинку, що знаходяться в житловому будинку за № 62, що по провулку Київському 1 в м.Вінниці та які належить державі.

Також, повідомленням № 10-24-12362 від 17.08.2012 року ( т.2, 106) Фонд державного майна України вказує, що ним у встановленому порядку не надавалося погодження на відчуження майна, яке є предметом купівлі-продажу у оспорюваному договорі.

Твердження апелянта про те, що Фондом державного майна надано погодження на відчуження даного нерухомого майна ґрунтуються виключно на його припущеннях та належними доказами не підтверджені.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частиною 5 ст.657 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України право розпорядження майном, належить власникові.

Частинами 2, 3 ст.326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Колегія суддів констатує, що договір купівлі-продажу від 11.03.2011 року ,предметом якого є відчуження належних державі 18/25 часток вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень І поверху багатоквартирного житлового будинку, що знаходяться в житловому будинку за № 62, що по провулку Київському 1 в м.Вінниці вчинено продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності та за відсутності вільного волевиявлення власника майна.

Нормами ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У пункті 7 постанови N 9 від 06.11.2009 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК..

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність визнання договору купівлі-продажу від 11.03.2011 року, укладеного між Державою в особі Міністерства оборони України в особі філії управління Західного оперативного командування "Концерну Військторгсервіс" та відповідачем, недійсним та застосування реституції, як наслідку недійсності оспорюваного договору.

Також, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про накладення арешту на грошові кошти грошові кошти Концерну Військторгсервіс в сумі позову та не вбачає порушення норм процесуального права при відхиленні судом першої інстанції також ж клопотання відповідача.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Клопотання про забезпечення позову може бути подано також третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, оскільки ці особи користуються правами позивача у процесі (частина третя статті 26 ГПК) .

При цьому, наведений у статті 66 ГПК перелік осіб, які вправі порушувати питання про забезпечення позову, є вичерпним.

З огляду на дані норми колегія суддів вважає, що відповідач не наділений правом заявляти клопотання про накладення арешту на кошти особи, в інтересах якої пред»явлений позов.

Крім того , згідно ч.1 ст.67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Крім того, за приписами п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 року № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" вказано, що статтею 67 ГПК передбачено заходи до забезпечення саме позову, тобто позовних, а не будь-яких інших вимог.

Інші доводи апеляційної скарги та пояснення представника апелянта не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин ВВВТ» та скасування чи зміни рішення господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2012 року у справі № 7/46/2012/5003 .

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв»язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2012 року у справі № 7/46/2012/5003 залишити без змін , а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Магазин ВВВТ" залишити без задоволення .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Гудак А.В.