Справа № 22-8879 Головуючий в 1 інстанції-Кутья С.Д.
Категорія-41 Доповідач- Бабенко П.М.
УХВАЛА іменем України
10 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого- судді Пономарьової О.М. суддів- Бабенка П.М. ,Бондаренко Л.І. при секретарі -Ставріновій Ю.М.
за участю: позивачки ОСОБА_1, представника відповідача -Гусятинської Т.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ворошиловського районного суду м.Донецька від 31 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Оперативного воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби Міністерства вугільної промисловості України про виплату одноразової допомоги та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2006 року позивачка звернулася з вказаним позовом до відповідача, просила стягнути з нього на її користь одноразову допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку та на відшкодування моральної шкоди 500 грн.,обгрунтовуючим свої вимоги тим, що вона працювала у відповідача більше 15 років, наказом відповідача від 25.04.05 року була звільнена з роботи за п.2ст.36 КЗпП з 1.05.05 року, але при звільненні відповідач не сплатив їй одноразову допомогу, чим спричинив моральну шкоду.
Ворошиловського районного суду м.Донецька від 31 липня 2006 року в задоволенні позову було відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов ,посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначила,що суд не витребував за її клопотанням і дослідив в судовому засіданні колективний договір, з якого убачаються умови сплати одноразової допомоги і не врахував, що вона після звільнення продовжувала роботу на вказаному підприємстві ,колективний договір не передбачає строків виплати одноразової допомоги , відповідач не оспорював її право на одержання такої допомоги в судовому засіданні ,має відповідні кошти для цього .
Також суд не врахував, що на час порушення відповідачем її права у 2005 році доплати, надбавки, допомога та інші заохочувальні і компенсаційні виплати включались в структуру мінімальної зарплати та в саму зарплату , на вимоги про стягнення якої строки позовної давності не розповсюджуються, тому у відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП вона строк звернення до суду за вирішенням спору не пропустила.
По друге, не враховані її доводи про те, що виплата одноразової допомоги є складовою заробітної плати і фактично проводиться при наявності коштів, тому її клопотання про поновлення строку для звернення до суду за захистом її порушеного права було обгрунтованим.
Але суд першої інстанції не надав правову оцінку причин, з яких вона звернулась до суду з позовною заявою не в 3 місячний строк з дня порушення її права в травні 2005 року, а в травні і 2006 року.
Крім того, суд не обговорив причини пропуску строку та не конкретизував мотиви своєї відмови, чим порушив вимоги п.4 Постанови Пленуму ВСУ „Про практику розгляду судами трудових спорів" .
В судовому засіданні позивачка доводи апеляційної скарги підтримала.
Представник відповідача просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін ,посилаючись на те, що це рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін ,дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідним апеляційну скарги відхилити, рішення суду залишити без змін ,з таких підстав :
Згідно із ст..233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копію наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки..
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь яким строком.
Відповідно до п. 12.15 Галузевої угоди між Міністерством палива і енергетики та Всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості працівнику, який має право на пенсію за віком, при першому звільненні з підприємства (структурного підрозділу, відособленого підрозділу, філіалу, товариства та інше) незалежно від причин звільнення, окрім звільнення за порушення законодавства, трудової дисципліни і правил техніки безпеки) виплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі.
Згідно з розділом 3 п.3.6 „Інструкції зі статистики заробітної плати", затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/ 8713 одноразова допомога працівниками, які виходять на пенсію згідно з діючим законодавством та колективними договорами ( включаючи грошову допомогу державним службовцям та науковим ( науково-педагогічним) працівникам відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ,яка працювала у відповідача на різних посадах, в тому числі ведучим економістом , начальником відділу економіки, планування, організації праці та заробітної плати, була звільнена 01 травня 2005 у зв'язку із закінченням строку трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП і мала на момент звільнення право на пенсію за віком.
Як убачається з матеріалів справи , позивачка з 04.05.05 року знову була прийнята відповідачем на посаду інженера на період хвороби штатного працівника, а наказом відповідача 08 листопада 2005 року вона вперше звільнена у зв'язку з переходом на пенсію за віком на підставі ст.39 КЗпП.
Судом також встановлено, що відповідач мав кошти на виплату одноразової допомоги в розмірі її середньомісячної зарплати за три місяці, але відмовив їй у виплаті, оскільки вказане не передбачено Колективним договором.
Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом лише 30 травня 2006 року.
З п.9.26 розділу 9 „Соціальні гарантії, компенсації та пільги" Колективного договору, який надано представником відповідача апеляційному суду, та який був чинним на час виниклих правовідносин, пояснень представника відповідача убачається, що право на одержання одноразової допомоги у відповідності до вказаного Договору при звільненні у зв'язку з переходом на пенсію за віком мають право тільки рятувальники. Позивачка такого права не має.
Відмовляючи позивачці в задоволенні позову суд виходив з тієї обставини, що позивачка, яка мала право на одержання одноразової допомоги, знала про порушення цього права з дня її звільнення , але пропустила без поважних причин тримісячний строк звернення до суду за вирішенням вказаного спору.
Розглядаючи позов, суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно дослідив надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку і відповідно до встановлених обставин надійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Доказів про поважність причин пропуску цього строку позивачка судові не надала, тому у суду не було підстав для його поновлення.
Доводи апелянтки про те ,що вказана одноразова допомога є складовою заробітної плати, тому на вимоги про стягнення одноразової допомоги дія ст..233 КЗпП щодо строку звернення до суду не розповсюджується ,не основані на законі.
Також її доводи про те, що суд безпідставно не прийняв до уваги як докази про поважність причин пропуску строку ту обставину, що вона оскаржувала дії відповідача у різних інстанціях не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст..233 КЗпП вона мала право у встановлений строк звернутись безпосередньо до суду з позовом, вказана нею обставина не перешкоджала їй звернутись до суду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків районного суду і на законність ухваленого рішення не впливають.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні, апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308 , ст.313-315 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ворошиловського районного суду м.Донецька від 31 липня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.