УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від "12" листопада 2012 р. Справа № 18/5007/16/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Омельченко В.В. - директор;
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Приватного підприємства "Сучасний дім" (м.Житомир)
до Державного підприємства Міністерства Оборони України "Укрвійськбуд" в особі Філії Управління Начальника Робіт №75 (м.Житомир)
про стягнення 3769,60грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 3769,60грн. заборгованості за поставлений товар на підставі накладної №600 від 30.12.2008р. При цьому позивач посилається, що на підставі усних домовленостей по накладній та довіреності позивач поставив відповідачу товар, за яку останній не розрахувався.
Ухвалою суду від 26.03.2012р. зупинено провадження у справі №18/5007/16/12 до вирішення господарським судом міста Києва справи №50/642-б про визнання банкрутом Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".
У зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, ухвалою суду від 19.10.2012р. провадження у справі поновлено.
Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. В адресованій господарському суду заяві за вих.№106 від 09.11.2012р. відповідач просить застосувати у спорі, який є предметом розгляду у справі №18/5007/16/12 загальний строк позовної давності та відмовити в позові Приватного підприємства "Сучасний дім" про стягнення 3769,60грн.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі усної домовленості Приватне підприємство "Сучасний дім" (позивач) передав, а Державне підприємство Міністерства Оборони України "Укрвійськбуд" в особі Філії Управління Начальника Робіт №75 (відповідач) прийняв товар на загальну суму 3769,60грн.
Факт поставки товару підтверджується накладною №600 від 30.12.2008р. та довіреністю на отримання матеріальних цінностей серії НБК №133770 від 18.12.2008р. (а.с.10-11), оригінали яких оглянуто в судовому засіданні.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав, в результаті чого у останнього перед позивачем виник борг у сумі 3769,60грн., який до теперішнього часу не сплачений.
Наявність заборгованості відповідача перед позивачем не заперечується відповідачем, про що останній зазначив у письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.23-25).
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є позадоговірними (заснованими на усних домовленостях) правовідносинами з купівлі-продажу, згідно яких у відповідача, внаслідок передання позивачем товару на загальну суму 3769,60грн. відповідачеві, виник кореспондуючий обов'язок оплатити їх.
Отже, згідно приписів ст.ст.173, 174 ЦК України між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки, строк виконання відповідачем зобов'язання щодо проведення розрахунку за отриманий товар сторони у письмовому договорі не встановили, позивачем, згідно приписів ч.2 ст.530 ЦК України, на адресу відповідача було направлено вимогу №1-20/11 від 20.12.2011р., в якій позивач запропонував відповідачу в семиденний термін з дня виставлення вимоги перерахувати борг на розрахунковий рахунок позивача (а.с.8-9, 42).
Листом від 26.12.2011р. за №258 відповідач повідомив, що ухвалою господарського суду м.Києва від 10.12.2010р. порушено провадження у справі №50/642-б про визнання банкрутом ДП МОУ "Укрвійськбуд" про що 31 березня 2011р. в офіційному друкованому органі Кабінету Міністрів України - газеті "Урядовий кур'єр" №58 опубліковано відповідне оголошення (а.с.43).
За вказаних обставин позивач спонукав позивача звернутись з позовом до суду.
Наявність заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 3769,60грн. підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Разом з тим, господарський суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення боргу за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є самостійною підставою для відмови в позові відповідно до ст.267 ч.4 ЦК України.
При цьому господарський суд враховує, що:
Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій останній вказує, що позивач отримав право на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в цьому спорі з 30.12.2008р., тобто з моменту видачі 75 УНР товарно-матеріальних цінностей на підставі накладної №600 від 30.12.2008р., після чого і почався перебіг строку виконання грошового зобов'язання у даному випадку. Враховуючи викладене, відповідач позовні вимоги не визнає (а.с.86-87).
Відповідно до п.315 Переліку типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998р. №41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.09.1998р. за №576/3016, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.) мають строк зберігання 3 роки.
Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписами ч.1 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у т р и роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ст.260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Разом з тим, статтею 261 ЦК України встановлено початок перебігу позовної давності, а саме приписами п.5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, п е р е б і г позовної давності п о ч и н а є т ь с я в і д д н я , коли у кредитора в и н и к а є п р а в о п р е д ' я в и т и в и м о г у про виконання зобов'язання.
У позивача виникло право пред'явити відповідачу вимогу про виконання зобов'язання одразу після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
В інформаційному листі ВГСУ від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" також вказано, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Таким чином, відповідно до п.5 ст.261 ЦК України в даному випадку перебіг строку позовної давності розпочався 30.12.2008р. (коли продукція була отримана відповідачем і позивач мав право на пред'явлення вимоги про її оплату) та відповідно закінчився 30.12.2011р.
Матеріалами справи стверджується, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості 02.03.2012р. (а.с.2), тобто поза межами трьохрічного строку позовної давності.
Приписами ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Виходячи зі змісту ч.5 ст.267 ЦК України, поважними можливо визнати лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами відповідних правовідносин певних дій.
Позивачем не заявлялося клопотання про відновлення строку позовної давності, не наводилися обставини, які б свідчили про неможливість стягнення боргу. Позивач не був позбавлений права звернутися до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача відповідних сум в межах строку позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє позивачу в позові.
Судові витрати покладаються на позивача на підставі ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.
Суддя Соловей Л.А.
-