РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0190/7454/2012Головуючий суду першої інстанції:Вільховий І.М.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Дралло І. Г.
РІШЕННЯ
"08" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіДралла І.Г.,
СуддівБілоусової В.В., Іващенко В.В.,
При секретаріЩегловій Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», ОСОБА_7 про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою ПАТ «Український інноваційний банк» на рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 11 вересня 2012 року, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Український інноваційний банк», ОСОБА_7 про визнання кредитного договору недійсним.
Вимоги мотивовані тим, що з 1 липня 2002 року вона працювала в ПП «Фірма «Фатум». Під впливом директора фірми ОСОБА_7 6 липня 2004 року між нею та АТ «Укрінбанк» була укладена кредитна угода №122 про надання кредиту на споживчі потреби в розмірі 100 000 гривен строком на один рік, з 6 липня 2004 року по 5 липня 2005 року зі сплатою 23% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язання між ПП «Фірма «Фатум» в особі директора ОСОБА_7 та АТ «Укрінбанк» було укладено договір застави від 6 липня 2004 року. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2009 року було встановлено, що ОСОБА_7 будучи директором ПП «Фірма «Фатум» використовуючи свої службові повноваження схилив підлеглих йому працівників ОСОБА_8 та ОСОБА_6 до підписання кредитних договорів з Луцькою філією АТ «Укрінбанк». На підставі постанови Банк звернувся до суду з позовом про стягнення збитків заподіяних злочином в зв'язку з протиправним заволодінням грошових коштів ОСОБА_7, у тому числі за кредитним договором №122 від 6 липня 2004 року. Також цією постановою було встановлено, що працівник Луцької філії АТ «Укрінбанк» підробивши підписи від імені ОСОБА_6 та інших осіб в заяві на видачу готівки № 9.1, 6.1, 8.1 від 6 квітня 2004 року, отримала за ОСОБА_6 та інших осіб кредитні кошти в сумі 227615,62 гривні та підробивши підпис ОСОБА_7 внесла їх на розрахунковий рахунок ПП «Фірма «Фатум». 5 жовтня 2012 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Український інноваційний банк» стягнуто 630 437,82 гривень завданих злочином. Таким чином позивач вважає, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 5 жовтня 2012 року вся сума збитків спричинених ОСОБА_7 за кредитним договором №122 була стягнута, а постановою Луцького міськрайонного суду від 12 серпня 2009 року було встановлено, що вона не отримувала коштів за кредитним договором №122 від 6 липня 2004 року, укладеного між нею та АТ «Укрінбанк» та вказаний кредитний договір був укладений з пороком її волі, у зв'язку з чим кредитний договір повинен бути визнаний недійсним з підстав статті 231 ЦК України.
Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 11 вересня 2012 року позовні вимоги задоволені.
Визнано кредитний договір №122 від 6 липня 2004 року укладений між АТ «Укрінбанк» та ОСОБА_6 недійсним та стягнуто на її користь на відшкодування судових витрат 1000 гривень.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ПАТ «Український інноваційний банк», в особі Луцької філії, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, при висновках суду, які не відповідають фактичним обставинам. Зокрема апелянт посилається на недоведеність позовних вимог і незастосування судом строку позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що кредитну угоду № 122 від 6 липня 2004 року між АТ «Укрінбанк» та ОСОБА_6 було укладено в період роботи ОСОБА_6 в ПП «Фірма «Фатум» під впливом психологічного насильства з боку директора фірми ОСОБА_7, який використовував свої службові повноваження, що було підтверджено постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2009 року. Також суд виходив з того, що згідно постанови Луцького міськрайонного суду від 12 серпня 2009 року кошти за кредитним договором №122 від 6 липня 2004 року укладеного між АТ «Укрінбанк» та ОСОБА_6, вона не отримала внаслідок злочинних дій працівника Луцької філії АТ «Укрінбанк». Заява ОСОБА_6 на видачу готівки від 6 липня 2004 року, яка була надана представником АТ «Укрінбанк» та долучена до матерів справи, не відповідає дійсності, оскільки згідно постанови від 12 серпня 2009 року, заяви на видачу готівки за кредитним договором №122 від 6 липня 2004 року були підписані працівником Луцької філії АТ «Укрінбанк». Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до положень статей 216, 231, 640 ЦК України позовні вимоги підлягають задоволенню.
Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна.
Відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду не відповідає.
Відповідно до статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Під насильством розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви, зокрема, фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі), психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким), насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом активної поведінки винного.
Відповідно до статі 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
П.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договір це домовленість двох або більше сторін, направлена на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судовим розглядом встановлено, що 6 липня 2004 року між АТ «Укрінбанк» та ОСОБА_6 була укладена кредитна угода №122 відповідно до якої ОСОБА_6 було надано кредит в сумі 100 000 гривень зі сплатою 23% річних до 5 липня 2005 року. В забезпечення виконання зобов'язання по кредитній угоді між Банком та ПП «Фірма «Фатум» 6 липня 2004 року було укладено договір застави рухомого майна, що належить заставодавцю.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2009 року було встановлено, що ОСОБА_7, будучи засновником та директором ПП «Фірма «Фатум» та ПП «К&К» в липні 2004 року схилив підлеглих йому працівників, в тому числі ОСОБА_6, до підписання кредитних договорів з Луцькою філією АТ «Укрінбанк».
Однак у вищевказаній постанові суду не зазначено, якім саме чином ОСОБА_7 схилив підлеглих йому працівників до підписання кредитних угод, а саме застосовуючи психологічне насильство чи в інший спосіб. Даною постановою хоча і встановлено скоєння злочину ОСОБА_7 передбаченого ст.. 366 ч.2 КК України, але не встановлено факту насильства над позивачкою при схиленні її до підписання спірної кредитної угоди.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 6 листопада 2009 року визначено, що відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин) є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.
У даному випадку заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однією сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
З трудової книжки ОСОБА_6 вбачається, що вона на час укладання спірного кредитного договору не працювала на ПП «Фірма «Фатум» (а.с.5) і не була підпорядкована ОСОБА_7
З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що твердження ОСОБА_6 про те, що кредитна угода №122 від 6 липня 2004 року була підписана під випливом психологічного насильства недоведена та не підтверджена фактичними обставинами у справі у відповідності до положень статей 10, 11, 60 ЦПК України, у зв'язку з чим позовні вимоги, що заявлені з підстав статті 231 ЦК України є недоведеними та необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Посилання позивачки на те, що суми за договором були стягнуті з ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції до уваги взяти не може, оскільки предметом розгляду в цієї справі є недійсність правочину за правилами статті 231 ЦК України, а не стягнення сум за кредитним договором, які стягнуті за іншими рішеннями суду, у тому числі з ОСОБА_6
Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем обґрунтовано ставилося питання щодо застосування строків позовної давності відповідно до правил статей 256, 257, 261 ЦК України, оскільки кредитний договір був укладений у липні 2004 року, а з позовом до суду про визнання його недійсним ОСОБА_6 звернулася у червні 2012 року. Посилання позивачки на те, що вона до серпня 2008 року працювала в ПП «Фірма «Фатум» і знаходилася під впливом насильства є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_6 протягом цього часу мала можливість звернутися до відповідних органів щодо насильства над нею, мала можливість звільнитися з роботи.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 не пропустила строк позовної давності не відповідає фактичним обставинам у справі.
Разом з тим, строк позовної давності застосовується судом у разі обґрунтованості позовних вимог. Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції прийшов до переконання в тому, що позовні вимоги є необґрунтованими і не доведеними, то немає підстав для застосування строку позовної давності.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам та нормам матеріального права, а позовні вимоги є не доведеними у визначеному статтею 60 ЦПК України порядку, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав статті 309 ч.1 п.3,4 ЦПК України з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю та необґрунтованістю.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» задовольнити.
Рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 11 вересня 2012 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким в позові ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», ОСОБА_7 про визнання кредитного договору недійсним відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді : Дралло І.Г. Білоусова В.В. Іващенко В.В.