ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

22 червня 2006 р.

№ 22/256

              Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Глос О.І.,

суддів :

Бакуліної С.В., Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничо-поліграфічне об’єднання” “Запоріжжя”

на постанову

від 31.03.2006 року Запорізького апеляційного господарського суду

у справі

№ 22/256

господарського суду

Запорізької області

за позовом

Запорізької обласної Ради

до

1.          Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничо-поліграфічне об’єднання     “Запоріжжя”; 2.          Страхового товариства з додатковою відповідальністю “Захід-Резерв”; 3.          Комунального підприємства “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя”; 4.          Рентон Індастріз Корпорейшн, Панама (Renton Industries Corporetion,Panama)

про	визнання статуту частково недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивача:

Серболова Н.М. (довіреність від 14.06.2006р. №01-17/241); Лавриненко Л.В. (довіреність від 14.06.2006р. №01-17/239)

від відповідача-1: від відповідача-2: від відповідача-3: від відповідача-4:

Рогальський В.М. (довіреність від 07.11.2005р. №249) Прудка Н.С. (довіреність від 04.11.2005р.) Волков О.П. - директор Риков В.Ю. (довіреність від 18.01.2006р. №48)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Запорізької області (головуючий суддя Скиданова Ю.О., судді Хоролець Т.Г., Гандюкова Л.П.) від 14.02.2006 року по справі № 22/256 в задоволенні позову відмовлено; скасовано заборону відповідачу-1 вчиняти дії, спрямовані на відчуження в будь-який спосіб спірного майна (об’єкту нерухомості –будинку) за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 152, передачу його в заставу, оренду, концесію, а також дії, спрямовані на перешкоджання господарській, професійній та іншій діяльності суб’єктів господарювання, що знаходяться у зазначеному будинку на підставі договорів оренди, тощо (у вигляді відключення від тепло-, електро-, водопостачання та засобів телефонного зв’язку, перешкоджання вільному доступу до приміщень, що ними використовуються).

Судове рішення вмотивоване тим, що рішення восьмої сесії двадцять четвертого скликання Запорізької обласної ради №31 від 19.12.2003 року не містить дозволу на включення до статутного капіталу новостворюваного товариства цілісного майнового комплексу КП “ВПК “Запоріжжя”, у тому числі будинку, розташованого за адресою м. Запоріжжя, пр. Леніна, 152, що знаходиться на балансі КП “ВПК “Запоріжжя”. Однак, враховуючи наявність рішення загальних зборів учасників ТОВ “ВПО “Запоріжжя”, оформленого протоколом №1 про внесок КП “ВПК “Запоріжжя” до статутного фонду відповідача-1 цілісного майнового комплексу в розмірі 6 308 627 грн., до складу якого входить спірний будинок, а також рішення загальних зборів учасників від 01.02.2005 року (протокол №2), які не визнані недійсними в установленому законом порядку, є передчасними та необґрунтованими вимоги позивача про визнання недійсним статуту відповідача-1 в частині включення будинку за адресою м. Запоріжжя, пр. Леніна, 152 до його статутного капіталу (позиції №9 переліку нерухомого майна п.6.5 Статуту); позивач на теперішній час не є власником спірного майна, вимога про витребування такого майна з володіння відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Антонік С.Г., судді –Коробка Н.Д., Мірошниченко М.В.) від 31.03.2006 року по справі № 22/256 рішення Господарського суду Запорізької області від 14.02.2006 року скасовано; позов задоволено частково; визнано правочин по створенню ТОВ “Видавничо-поліграфічне об’єднання “Запоріжжя”, оформлений протоколом №1 від 20.10.2004 року, недійсним в частині рішення про внесення до статутного фонду товариством КП “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя” будинку по пр. Леніна, 152 в м. Запоріжжі, загальною вартістю 1 120 282 грн.; визнано недійсним п.6.5 Статуту ТОВ “Видавничо-поліграфічне об’єднання “Запоріжжя” в частині включення до Статутного фонду будинку по пр. Леніна, 152 в м. Запоріжжі; зобов’язано ТОВ “Видавничо-поліграфічне об’єднання “Запоріжжя” повернути територіальній громаді сіл, селищ, міст Запорізької області будинок по пр. Леніна, 152 в м. Запоріжжі.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний суд виходив із того, що КП “ВПК “Запоріжжя”, не будучи власником майна, не маючи повноважень щодо розпорядження майном, передало майно спільної власності територіальних громад у власність ТОВ “ВПО “Запоріжжя”; власником майна не приймалось рішення про передачу до статутного фонду створюваного товариства спірного будинку. Виходячи з положень ст.216 ЦК України, апеляційний суд, визнавши правочин по створенню ТОВ “ВПО “Запоріжжя”, оформлений протоколом №1 від 20.10.2004 року, недійсним в частині рішення про внесення до статутного фонду Товариством КП “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя” будинку по пр. Леніна, 152 в м. Запоріжжі, зобов’язав відповідача-1 повернути позивачу спірний будинок.

В касаційній скарзі ТОВ “Видавничо-поліграфічне об’єднання “Запоріжжя” просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31.03.2006 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ч.3 ст.86 ГК України, п.31 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.ст.216, 321 ЦК України.

У відзиві та у доповненні до відзиву на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі відповідача-1, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, пояснення представників інших відповідачів, які висловили  погодження з касаційною скаргою, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Рішенням XI сесії XXII скликання №6 від 18.11.1997 року “Про реалізацію повноважень обласної ради щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад” Запорізьке державне комунальне обласне підприємство “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя” визнано таким, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст та перебуває в управлінні обласної ради (п. 1 рішення).

Рішенням VII сесії XXIV скликання Запорізької обласної ради № 20 від 17.10.2003 року “Про уточнення переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області” скасовано п.1 рішення від 18.11.1997 року та затверджено перелік майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, управління яким відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” здійснює Запорізька обласна рада або уповноважений нею орган. Згідно розділу 10 Додатку 1 до даного рішення спільною власністю територіальних громад Запорізької області є цілісний майновий комплекс Запорізького державного комунального обласного підприємства “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя”.

20.06.2003 року Запорізькою обласною державною адміністрацією затверджено Статут Комунального підприємства “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя”, яке згідно п.1.1. Статуту є правонаступником Запорізького державного комунального обласного підприємства “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя”.

19.12.2003 року рішенням № 31 Запорізької обласної ради XXIV скликання VIII сесії Комунальному підприємству “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя” надано згоду на створення Товариства з обмеженою відповідальністю з дольовою участю інвестора, визначеного за результатами конкурсу (п.1 рішення). Погоджено розмір внеску інвестора до статутного фонду за результатами конкурсу але не менше 5,0 млн. грн. Розмір внеску КП “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя” дорівнюватиме вартості будинків, споруд обладнання та інших матеріальних цінностей, а також інших майнових прав, які визначатимуться на підставі експертної оцінки (п.2).

Пунктом 3 рішення доручено Запорізькій обласній державній адміністрації разом з КП “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя” провести конкурс на визначення інвестора, а також конкурс на визначення незалежного експерта для проведення оцінки вартості цілісного майнового комплексу КП “ВПК “Запоріжжя”; розглянути питання щодо закріплення нерухомого майна за друкованими засобами масової інформації, які його орендують на умовах довгострокового користування, шляхом передачі будинку за адресою м. Запоріжжя пр. Леніна, 152 з балансу КП “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя” на баланс обласної газети “Запорізька правда” на праві повного господарського відання або врахування цих вимог в положення конкурсу для потенційних учасників господарського товариства.

На виконання даного рішення розпорядженням голови Запорізької облдержадміністрації № 96 від 15.03.2004 року створена комісія з питань проведення конкурсу на визначення оцінювача для проведення оцінки цілісного майнового комплексу КП “Видавничо-поліграфічний комплекс “Запоріжжя” та конкурсу на визначення інвестора. Затверджено склад комісії та положення про порядок проведення конкурсу для визначення оцінювача та проведення конкурсу для визначення інвестора.

В результаті проведення конкурсу інвестором визначено Страхове товариство з додатковою відповідальністю “Захід –резерв”.

Колегія суддів вважає, що суди обох інстанцій, зробивши висновок, що власником спірного майна не приймалось рішення щодо внесення його в уставний фонд відповідача-1, не дано оцінки: по-перше, тому факту, що відносно іншого нерухомого майна, яке внесене до статутного фонду ТОВ “ВПК “Запоріжжя” на підставі рішення №31 від 19.12.2003 року обласною радою також не приймалось іншого, ніж наведене, рішення, однак факт такого внесення ним не оспорюється (позиції 1-8, 10-12 п.6.5 статуту а.с.66 т.1); по-друге, висновок про вихід конкурсної комісії за межі повноважень, не є обґрунтованим, оскільки не дано оцінки тій обставині, яким чином відповідно до пункту 3 рішення №31 від 19.12.2003 року в положеннях конкурсу для потенційних учасників мали враховуватись вимоги, викладені в ньому, якщо будинок за адресою м. Запоріжжя пр. Леніна, 152 взагалі не повинен був враховуватись в умовах конкурсу.

Згідно ст.3 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” майном, яке може оцінюватися, вважаються об’єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Відповідно до ч.2 ст.7 цього ж Закону проведення оцінки майна є обов’язковим у випадку, зокрема, створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності.

Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб’єктом оціночної діяльності –суб’єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна (ч.1 ст.10 вищенаведеного Закону).

Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: зазначення майна, що підлягає оцінці; мета, з якою проводиться оцінка; вид вартості майна, що підлягає визначенню; дата оцінки; строк виконання робіт з оцінки майна; розмір і порядок оплати робіт; права та обов’язки сторін договору; умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів (ч.4 ст.11 вищенаведеного Закону).

Залежно від виду майна, що оцінюється, характерних особливостей об’єкта і мети оцінки, експерт приймає рішення про застосування того чи іншого підходу для здійснення оцінки. Звідси витікає, що якщо замовником, яким виступила Запорізька обласна державна адміністрація (т.1 а.с.100), було запропоновано експерту оцінити цілісний майновий комплекс КП “ВПК “Запоріжжя”, що узгоджувалось з пунктом 3.1 рішення №31 від 19.12.2003 року, експертом були застосовані підходи для оцінки саме цілісного майнового комплексу, судам слід було зробити висновок які правові підстави були у КП “ВПК “Запоріжжя”, як одного з засновників відповідача-1, внести до статутного фонду останнього нерухоме і рухоме майно за виключенням спірної будівлі. Наведене має значення для об’єктивного визначення з чого у КП “ВПК “Запоріжжя” виник обов’язок щодо внесення до статутного фонду відповідача-1 в тому числі спірної будівлі.

Оскільки рішення суду має ґрунтуватись на повно встановлених обставинах справи, а вирішення питання щодо виключення з уставного фонду відповідача-1 спірної будівлі призведе до зменшення статутного фонду товариства і вплине на розмір вкладів учасників, судам необхідно повно встановити всі обставини проведення конкурсу на визначення оцінювача для проведення оцінки вартості цілісного майнового комплексу КП “ВПК “Запоріжжя” та на визначення інвестора, та ступінь впливу результатів проведення конкурсу на права та обов’язки відповідачів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає цілком неправомірним висновок місцевого господарського суду щодо передчасності і необґрунтованості звернення позивача з позовом про визнання частково недійсним статуту виключно з підстав невизнання недійсними рішень засновників ТОВ “ВПК “Запоріжжя”, оскільки їх наявність будь-яким чином не впливає на права і обов’язки сторін в спірних правідношеннях, виходячи з приписів ст.142 ЦК України..

Колегія суддів також вважає таким, що не ґрунтується на матеріалах справи висновок апеляційного суду стосовно того, що обов’язок по внесенню майна до статутного фонду відповідача-1 виник у КП “ВПК “Запоріжжя” з рішення загальних зборів, оформленого протоколом №1 від 20.10.2004 року, оскільки в даному випадку товариство створювалось на базі майна, що було у комунальній власності, і рішення про внесення цілісного майнового комплексу до статутного фонду новостворюваного товариства приймалось за наслідками проведення конкурсу, оскільки саме за наслідками проведення конкурсу створювалось ТОВ “ВПК “Запоріжжя”.

Порушенням норм процесуального права, яких припустився апеляційний суд, є і те, що ним не зазначено будь-яких підстав для відмови в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння. При цьому судом невірно проведено реституцію за наслідками визнання недійсним правочину, оформленого протоколом №1 від 20.10.2004 року між засновниками відповідача-1.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Стаття 216 містить положення, згідно з яким у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позивач заявив вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст.387 ЦК України. За змістом цієї норми власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч.1 ст.216 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону.

Результатом визнання правочину, оформлено протоколом №1 від 20.10.2004 року, стало застосування судом наслідків недійсності правочину, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову, за наявності підстав, встановлених статтею 387 ЦК України, яку він зазначив як правову підставу свого позову.

Апеляційний суд при розгляді справи на дані вимоги закону уваги не звернув, що потягло за собою ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Рішення місцевого господарського суду в частині відмови у віндикаційному позові на підставі ст.387 ЦК України підлягає скасуванню, оскільки така відмова ґрунтується виключно на встановленні того, що позивач на момент звернення з позовом не був власником спірного майна, що суперечить викладеним в рішенні висновкам про те, що облрада, будучи власником спірного будинку, не приймала рішення про внесення його до статутного фонду відповідача-1. При цьому висновок про те, що держава визнала право власності відповідача-1 на спірний будинок вмотивовано посиланням на наявність реєстрації права власності ЗМБТІ, вчиненої на підставі рішення виконкому Запорізької міськради. Наведене не впливає на права особи, яка вважає себе власником майна, за умови наявності у неї правовстановлюючих документів на спірне майно на момент незаконного вибуття цього майна з її володіння, та усунення підстав, які стали підґрунтям для реєстрації такого права за іншою особою. Колегія суддів вважає, що правомірність висновків суду щодо задоволення або відмови в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння залежить також від встановлення того чи заволодів відповідач-1 майном незаконно, без відповідної правової підстави.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційним судом до правовідносин сторін застосовані норми Закону України “Про господарські товариства”, який на час їх виникнення втратив чинність.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ “Видавничо-поліграфічне об’єднання” “Запоріжжя” від 11.04.2006 року №111 на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31.03.2006 року у справі № 22/256 задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31.03.2006 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.02.2006 року у справі № 22/256 –скасувати.

Справу № 22/256 направити до Господарського суду Запорізької області на новий розгляд.

Головуючий-суддя

О.Глос

С у д д і

С.Бакуліна Л.Рогач