АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1690/3589/2012 Номер провадження 22-ц/1690/3589/2012 Головуючий по 1-й інстанції: Святська О.В. Суддя-доповідач: Чічіль В. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2012 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Чічіля В.А.,

Суддів: Мартєва С.Ю., Лобова О.А.,

за участю секретаря: Ренкевич М.Д.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 серпня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Кременчуцького РВ УМВС в Полтавської області про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право на житло, виселення, зняття з реєстраційного обліку,-

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому зазначала, що згідно договору дарування від 5 серпня 2005 року відповідач ОСОБА_3 подарував, а позивачка прийняла в дар житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1

З 2008 року ОСОБА_2 після розлучення батьків разом з братом та матір'ю виїхали до іншого населеного пункту, ОСОБА_3, який приходиться їй батьком, одноособово користується будинком.

Відповідач має у приватній власності будинок в селі Святилівка, Глобинського району, Полтавської області, проте продовжує проживати у зазначеному будинку, подарованому позивачці, участі у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території, проведення ремонту не приймає, заборгованість за спожитий газ складає 2 470,00 грн.

У зв'язку з проблемами зі здоров'ям та матеріальними труднощами, пов'язаними з витратами на навчання, ОСОБА_2 має намір продати належний їй будинок, проте ОСОБА_3 відмовляється від виселення та зняття з реєстрації, ігнорує прохання позивачки, що робить неможливим розпорядження останньою своєю власністю, зазначає, що спільне проживання з ним неможливе через неприязні стосунки.

Вважаючи своє майнове право порушеним, просила усунути перешкоди у користуванні нею своєю власністю шляхом визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та зняття з реєстраційного обліку, зі зобов'язанням на вчинення цієї дії Кременчуцького РВ УМВС в Полтавської області, та виселити відповідача з цього будинку.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 серпня 2012 року у позові відмовлено.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржила ОСОБА_2, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, що 5 серпня 2005 року відповідач ОСОБА_3 подарував своїй неповнолітній дочці -позивачці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, про що між сторонами укладено договір дарування, що посвідчений нотаріально (а.с. 4).

Станом на квітень 2012 року у подарованому позивачці будинку зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, при цьому, відповідач зареєстрований у цьому будинку з 25 грудня 1996 року та продовжує в ньому проживати (а.с. 10, 34).

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що на момент виникнення у позивачки права власності на будинок, відповідач був членом її сім'ї та, як колишній член сім'ї має право на проживання та користування належним позивачці будинком.

Колегія суддів вважає такі висновки місцевого суду вірними з наступних підстав.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Разом з тим, ч. 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Зазначені положення не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, ураховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

На час набуття у власність на спірний будинок, ОСОБА_2 була неповнолітньою та проживала разом з батьками у спірному житловому будинку.

У такому разі, відповідач ОСОБА_3, як член сім'ї, який припинив сімейні відносини з повнолітньою дочкою, з огляду на зміст ст. 157 ЖК України, може бути виселений лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, або при зміні власника майна, оскільки припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Позивачем не надано суду доказів руйнування чи псування належного їй будинку відповідачем, або використання приміщення не за призначенням, або систематичним порушенням відповідачем правил співжиття, що робило б неможливим проживання в одному будинку.

Запланований продаж спірного будинку, про що серед доводів скарги зазначає апелянт, не є такою підставою у розумінні статті 116 ЖК України, оскільки не позбавляє її можливості здійснити такий продаж.

За відсутності підстав для виселення та зняття з реєстрації, висновок місцевого суду щодо відмови у задоволенні позову є вірним.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 серпня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі:

Судді:

З оригіналом згідно:

суддя В.А. Чічіль