ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
23 липня 2008 р. |
№ 22-16/297-07-8167 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Подоляк О.А. |
|
суддів : |
Самусенко С.С., Шевчук С.Р., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
Одеської міської ради |
|
на постанову |
від 27.03.2008 р. Одеського апеляційного господарського суду |
|
у справі |
№ 16/297-07-8167 |
|
за позовом |
Одеського виробничо-комерційного малого колективного підприємства "Одисей-Фаворит" (надалі -Підприємство) |
|
до |
Одеської міської ради; (надалі -Рада) Виконавчого комітету Одеської міської ради (надалі -Комітет) |
|
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів |
СПД-ФО ОСОБА_1 (надалі -Підприємець) |
|
провизнання права власності, визнання недійсним та скасування рішення та свідоцтва про право власності |
|
|
за участю представників: |
|
|
від позивача |
- не з'явились |
|
від відповідача-1 |
- не з'явились |
|
від відповідача-2- не з'явились |
|
|
від третьої особи |
- не з'явились |
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2007 р. Підприємство звернулось до суду з позовом до Ради та Комітету та просило, з урахуванням уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, визнати право власності на будівлю-павільйон загальною площею 555,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати п. 1.1 рішення виконавчого комітету Ради від 08.02.2007 р. № 20 "Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" в частині реєстрації права власності за Одеською міською радою на нежитлову будівлю загальною площею 389,3 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1, 177 та яка ідентифікується з будівлею-павільйоном площею 555,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також просило визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії НОМЕР_1, що видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 06.04.2007 р., про право власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлову будівлю, що розташована по АДРЕСА_1, 177 та яка ідентифікується з будівлею-павільйоном площею 555,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням господарського суду Одеської області від 16.01.2008 р. (суддя Желєзна С.П.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 р. (судді: Разюк Г.П, Колоколов С.І., Петров М.С.), позов задоволено.
Не погоджуючись з постановою, Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги, не скористались правом, наданим ст. 22 ГПК України та не направили своїх представників в судове засідання.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги Підприємства про визнання права власності на будівлю-павільйон обґрунтовані посиланням на ч. 1 ст. 331 ЦК України. Відповідно до зазначеної статті право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приймаючи рішення та постанову суди виходили з того, що незважаючи на незавершеність процедури укладення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 на новий строк, на момент створення будівлі-павільйону позивачем були отримані всі, передбачені діючим на той час законодавством, дозвільні документи. Крім того будівництво спірного об'єкту здійснювалося на земельній ділянці, яка знаходилася у Підприємства у користуванні на умовах оренди на підставі договору оренди земельної ділянки від 13.10.1994 р., укладеного з відповідним органом місцевого самоврядування.
Проте, дані висновки слід визнати необґрунтованими і передчасними.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в 1993 р. спецінспекцією з благоустрою м. Одеси виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів надано Підприємству договір-дозвіл № 2580/Л на установку кіосків, павільйонів та інших торгівельних точок у м. Одесі, згідно з яким йому дозволялося установити павільйон АДРЕСА_2 (на даний час АДРЕСА_1) зі строком дії до 01.04.1994 р., який в подальшому було подовжено до 01.10.1994 р.
Судами встановлено, що після отримання вищевказаного дозволу Підприємством були придбані конструкції зблокованого павільйону і за власні кошти здійснений монтаж його каркасу, фундаменту, крівлі та стін із металоконструкцій.
Між Комітетом (Орендодавець) та Підприємством (Орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки за № 540 від 13.10.1994 р., відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв від імені Одеської міської ради на умовах оренди земельну ділянку площею 540 кв.м. для розташування павільйону АДРЕСА_2 строком дії до спливу строку дії договору-дозволу за № 2554/л.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 р. № 561-XII (чинного на момент здійснення Підприємством будівельних робіт) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.
Статтею 22 Земельного Кодексу України встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів
Виходячи з аналізу зазначених правових норм для здійснення будівництва, громадянин чи юридична особа зобов'язані набути у встановленому порядку право власності на землю чи право користування земельною ділянкою, одержати Державний акт на право власності на земельну ділянку чи Договір оренди землі, або Державний акт на право постійного користування землею, зареєструвати обраний правовий титул використання землі, а також визначити межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Без виконання цих юридично значимих дій приступати до освоєння земельної ділянки забороняється.
Тому в разі, якщо особа не одержала рішення сільської, селищної чи міської ради або державної адміністрації про надання земельної ділянки в оренду під забудову і приступила до спорудження житлового будинку чи іншої нерухомості, таке будівництво має кваліфікуватися як самочинне, оскільки у забудовника не виникло право на земельну ділянку для цієї мети.
Однак, суди не перевірили докази, які б свідчили про дотримання позивачем вказаних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги суди зазначили, що в матеріалах справи наявні: висновок Головного управління архітектури і містобудування від 12.11.1996 р. № 811/арх., лист Головного управління архітектури і містобудування від 22.11.1996 р. за № 1094, лист-погодження Державної санітарно-епідеміологічної служби Одеської області № 3-1/154 від 29.01.1997 р., лист Головного управління архітектури і містобудування від 08.04.1997 р. за № 1013, лист Державного управління екологічної безпеки в Одеській області № 03-05-12/933 від 06.06.1997 р., листи Головного управління архітектури і містобудування від 11.09.1997 р. № 621/арх., від 02.12.1997 р. № 990/арх., від 02.06.1997 р. № 123г, лист державного підприємства "Обласний земельно-кадастровий центр" від 18.10.1999 р № 3/14. Зазначені документи, на думку судів підтверджують те, що Підприємство здійснювало спорудження нежитлової будівлі-павільйону згідно з проектною та дозвільною документацією та з дотриманням законодавства, що діяло на час будівництва зазначеного об'єкту нерухомості.
Проте зазначених висновків суді дійшли в порушення ч. 2 ст. 34 ГПК України, оскільки обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В матеріалах справи відсутні докази того, що Підприємством було отримано дозвільну документацію на будівництво спірного об'єкту та документи про виділення земельної ділянки саме для будівництва.
Крім того, місцевий господарський суд мотивуючи рішення посиланням на ч. 2 ст. 331 ЦК України припустився помилки, оскільки не звернув уваги на абзац 2 ч. 2 та ч. 3 цієї ж статті, відповідно до яких, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши факт будівництва павільйону, не дослідили обставини щодо належного прийняття даного павільйону до експлуатації у встановленому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 16.01.2008 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 р. у справі № 16/297-07-8167 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і С. Самусенко
С. Шевчук