ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2012 р. Справа № 137582/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Ліщинського А.М. та Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської обл. на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської обл. від 24.03.2011р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської обл. про нарахування і виплату підвищення до пенсії, -

В С Т А Н О В И Л А:

02.03.2011р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської обл. (надалі - відповідач, пенсійний орган) нарахувати та виплатити йому підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.09.2010р., відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської обл. від 24.03.2011р. позов задоволено частково, визнано протиправними дії пенсійного органу щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії; зобов'язано відповідача здійснити нарахування і виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, починаючи з 01.09.2010р., на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із врахуванням ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та виплачених сум; постанову суду допущено до негайного виконання.

Не погодившись із постановою суду, її оскаржив пенсійний орган, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що чинним законодавством не встановлено розміру мінімальної пенсії за віком, з якого повинно обчислюватися підвищення пенсії за віком дітям війни; приписами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не визначено, які органи зобов'язані виплачувати спірне підвищення, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку та яким чином обчислювати вказаний розмір.

На підставі ст.197 КАС України розгляд наведеної справи проводиться в порядку письмового провадження, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є:

1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Між тим, на думку колегії суддів, вірно вирішивши справу по суті, суд першої інстанції допустив помилкове застосування вимог процесуального закону, що стверджується наступним.

Безспірно встановлено, що позивач відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) останній має право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії за віком.

Відповідно до ст.70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» надано право КМ України у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Оскільки названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати, розмір соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, тому її дія не поширюється на спірні відносини.

За таких умов виплата спірного підвищення за вищевказаний період повинна здійснюватися в розмірах, передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

За таких обставин позивач, будучи особою, яка одержала статус особи, що проживає на території гірського населеного пункту, має право на виплату спірного підвищення до пенсії, з одночасним його збільшенням на 20 відсотків.

При тому, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі дітям війни, суд, у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсії або встановлення такого права в судовому порядку, не має підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві (згідно п. 12 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 19.12.2011р.).

У зв'язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі відповідача, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМ України № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.

В частині доводів апелянта колегія суддів враховує, що питання фінансування відповідних видатків з державного бюджету не виступає предметом даного спору; проблеми надання бюджетних коштів пенсійному органу для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог; також суд першої інстанції не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування пенсійного органу, а тому покликання останнього на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України є безпідставними.

Покликання апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з вищенаведених мотивів.

Разом з тим, судом помилково допущено винесену постанову до негайного виконання в повному обсязі, оскільки у розглядуваному випадку слід застосовувати приписи п.1 ч.1 ст.256 КАС України, яка є спеціальною для цієї категорії справ.

Вказана норма передбачає негайне виконання постанов суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів лише у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права в частині допуску постанови суду до негайного виконання в повному обсязі, через що оскаржувану постанову в цій частині слід змінити, вказавши про негайне виконання постанови суду лише у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 160, 183-2, 195-197, п.2 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.201, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської обл. задоволити частково.

Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської обл. від 24.03.2011р. змінити в частині звернення її до негайного виконання, вказавши про негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Р.М. Шавель

Судді: А.М. Ліщинський

І.І. Запотічний