Справа №1-522/2011

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2012 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Чезганової А.М.,

при секретарі Конецул О.А.,

за участю: прокурора Калитко В.В.,

адвоката ОСОБА_1,

адвоката ОСОБА_2,

потерпілого ОСОБА_3,

підсудних -ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці кримінальну справу по обвинуваченню:

- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, працюючого різноробочим ПП «ОСОБА_16», проживаючого: АДРЕСА_1, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України;

- ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Вінниці, українця, громадянина України, з неповною вищою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, непрацюючого, проживаючого: АДРЕСА_2, раніше судимого: 18 грудня 2002 року Ленінським районним судом м. Вінниці за ст. 185 ч. 3 КК України до чотирьох років позбавлення волі з іспитовим строком на три роки, у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Ввечері 12 жовтня 2004 року підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в кафе «Петрополь», що по вул. Коцюбинського в м. Вінниці, де вживали спиртні напої в компанії знайомих, серед яких був ОСОБА_6 та ОСОБА_3, з яким вони познайомилися в той же вечір. Коли ОСОБА_3 повідомив компанії, що направляється додому, підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп»яніння, вступили в попередню змову, направлену на відкрите викрадення у ОСОБА_3 його майна. Близько 23.00 год. потерпілий ОСОБА_3 став покидати приміщення кафе «Петрополь», а підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, реалізуючи злочинний умисел та розуміючи протиправність своїх дій, стали виходити з кафе слідом за ним на вулицю. Коли ОСОБА_3 підійшов до автомобіля -таксі, що стояв на відстані декількох метрів від виходу з кафе, та відчинив задні дверцята, щоб сісти в автомобіль, його наздогнали підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які з метою відкритого викрадення у нього майна, з корисливих спонукань із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров»я потерпілого ОСОБА_3, нанесли йому декілька ударів руками та ногами кожен по голові та тулубу, спричинивши фізичний біль, відкрито викрали у останнього наручний годинник, туфлі, ремінь та гроші з кишені куртки. Коли підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 чинили протиправні дії відносно ОСОБА_3, до них підійшов ОСОБА_6, який з хуліганських спонукань також наніс декілька ударів по тулубу потерпілому ОСОБА_3 В цей час з кафе вийшов охоронник, злякавшись якого ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з місця вчинення злочину втекли. В ході злочинних дій, підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відкрито викрали у потерпілого ОСОБА_3 шкіряні туфлі, вартістю 800 гривень, наручний годинник марки «Касіо», вартістю 400 гривень, гроші в сумі 200 гривень, ремінь, вартістю 40 гривень, спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 1440 гривень. Викраденим майном підсудні розпорядилися на власний розсуд.

Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 лютого 2010 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_6 за ст. 296 ч. 1 КК України закрито на підставі ст. 11-1 КПК України в зв»язку із закінченням строків давності (том 2 а.с. 43).

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та суду пояснив, що 12 жовтня 2004 року він в кафе «Петрополь» не знаходився та не вчиняв грабежу відносно ОСОБА_3 В той день, приблизно, о 21.00 год. він разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_17, прізвище якого він не знає, поїхали в м. Ізяслав в гості до брата останнього. На залізничному вокзалі їх проводжали ОСОБА_8, ОСОБА_9 та дівчина ОСОБА_17 - ОСОБА_1. Повернувся він у м. Вінницю через два-три дні. Приблизно, через два -три тижні його затримали працівники міліції біля кафе «Петрополь», доставили в Замостянський райвідділ міліції, де, застосовуючи до нього фізичний та моральний тиск, заставили його написати явку з повинною, що він вчинив грабіж відносно потерпілого ОСОБА_3 за обставин, які зазначені в обвинувальному висновку. Просить суд його виправдати в зв»язку з тим, що даного злочину він не вчиняв. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 не визнає.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та суду пояснив, що 12 жовтня 2004 року у вечірній час він разом з друзями знаходився в кафе «Петрополь», де спілкувався та вживав спиртне. ОСОБА_4 в кафе не було. Згодом від охоронця даного кафе він дізнався, що в той вечір в кафе побили якогось чоловіка. Потім з»ясувалося, що то був потерпілий ОСОБА_3 Він даного злочину не скоював, з ОСОБА_3 на той час знайомий не був. На досудовому слідстві частково визнавав себе винним, оскільки до нього застосовувалися недозволені методи, чинився психологічний тиск, що у разі якщо він не визнає себе винним, то його заарештують і будуть утримувати у СІЗО. Даного злочину він не вчиняв, тому просить суд його виправдати. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 не визнає.

Незважаючи на невизнання вини підсудними ОСОБА_4 та ОСОБА_5, їх вина повністю доведена дослідженими по справі доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_3 суду пояснив, що 12 жовтня 2004 року у вечірній час він знаходився в кафе «Петрополь» у м. Вінниці, де познайомився з трьома хлопцями, як потім з»ясувалось це були ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Він пригостив їх горілкою, а коли ті попросили купити ще одну пляшку, він їм відмовив і сказав, що уходить. Коли він вийшов з кафе та підійшов до таксі і відчинив задні дверцята, то підсудний ОСОБА_4 ззаду сильно вдарив його по шиї, від чого він впав. Після чого підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не давали йому піднятись на ноги, оскільки одночасно продовжували наносити йому удари ногами та руками по голові та тулубу. В ході бійки підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зняли з нього наручний годинник марки «Касіо», вартістю 400 гривень, шкіряні туфлі, вартістю 800 гривень, ремінь, вартістю 40 гривень та витягнули з кишені куртки 200 гривень. Підсудні заподіяли йому матеріальної шкоди на загальну суму 1440 гривень, яку він просить солідарно стягнути з них на його користь, а також просить стягнути 20000 гривень моральної шкоди, оскільки через отримання тілесних ушкоджень, які завдали йому підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, він змушений був два тижні не ходити на роботу, лікуватися вдома, бо йому було соромно через свій зовнішній вигляд, він втратив заробітну плату, терпів фізичний біль, нервував з цього приводу.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що 12 жовтня 2004 року він разом з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та потерпілим вживали спиртне в кафе «Петрополь». Там же він бачив свідка ОСОБА_9, яка сиділа за столиком в компанії. Коли потерпілий вийшов з кафе, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вийшли вслід за ним, а він вийшов через декілька хвилин і побачив, що між потерпілим та підсудними виникла бійка. Він, не розібравшись в чому справа, за компанію з підсудними, наніс два удари потерпілому ОСОБА_3 Ніяких речей у ОСОБА_3 він не знімав і не бачив, щоб їх знімали з потерпілого ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що з ОСОБА_4 вона знайома з 2004 року, якийсь час вони зустрічались. Вона не пам»ятає, чи була 12 жовтня 2004 року в кафе «Петрополь»разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Однак пригадує випадок, можливо це було в жовтні 2004 року, що вона разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_10 проводжали на залізничний вокзал ОСОБА_4, ОСОБА_17 та ОСОБА_7, які кудись їхали електричкою.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що 12 жовтня 2004 року, приблизно, о 20.00 год. він разом з ОСОБА_3 прийшов в кафе «Петрополь», де до них підсіли дві дівчини, одну з яких звали -ОСОБА_9. Поряд сиділи молоді люди, які почали чіплятися до ОСОБА_3 Він в той вечір в кафе бачив підсудного ОСОБА_5, який підходив до них підкурити, запропонував разом випити, але вони відмовились. Підсудного ОСОБА_4 в кафе він не бачив. Згодом ОСОБА_3 йому розповів, що в той вечір хлопці побили його та пограбували. Через деякий час до нього додому приходив оперуповноважений та відбирав пояснення, при цьому повідомив, що знайшли тих, хто пограбував ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що ОСОБА_4 вона знає з 2002-2003 року. 12 жовтня 2004 року, приблизно, о 21.00 год. вона, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, яка на той час зустрічалася з ОСОБА_4, проводили на залізничний вокзал ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_17, прізвища якого вона не знає. Вони їхали в м. Ізяслів до брата ОСОБА_17, який за контрактом служив в Іраку.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що точної дати він не пам»ятає, однак в жовтні 2004 року був такий випадок, коли він, ОСОБА_4 та ОСОБА_17, їздили в м. Ізяслів до брата останнього, який служив в миротворчих військах, чи в Іраку, чи в Ірані. Виїжджали вони ввечері, приблизно, о 21.00 год. На залізничному вокзалі їх проводжали ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - дівчина ОСОБА_17.

Свідок ОСОБА_12 - мати підсудного ОСОБА_5, суду пояснила, що ввечері 12 жовтня 2004 року її син ходив в кафе «Петрополь»пити пиво зі своїм товаришем. Працівники міліції затримали сина в кінці жовтня на початку листопада, доставили в Замостянський РВ, де під тиском він обмовив себе, що частково визнає вину у вчиненні злочину, якого не скоював. Оперуповноважений Замостянського РВ - ОСОБА_13 вимагав з неї та матерів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 гроші, щоб залагодити справу. Оскільки в них таких коштів не було, то вона звернулася до прокуратури зі скаргою, після чого слідчі дії, приблизно, на півроку зупинилися, а згодом справа була направлена в суд.

Свідок ОСОБА_14 - мати підсудного ОСОБА_4, дала суду показання аналогічні показанням свідка ОСОБА_12, крім того доповнила, що її син злочину не вчиняв. До них додому приходив оперуповноважений Замостянського РВ - ОСОБА_13, який сказав, що її син вчинив злочин і доставляв його до слідчого для проведення впізнання та очних ставок. До сина працівники міліції застосовували фізичний та психологічний тиск, внаслідок чого у нього були синці на грудях, боліла голова, однак за медичною допомогою він не звертався.

Оголошеними, в порядку ст. 306 ч. 2 КПК України, показаннями свідка ОСОБА_15 в судовому засіданні 7 грудня 2005 року, згідно яких 12 жовтня 2004 року він та ще двоє охоронців біля кафе «Петрополь» побачили бійку. Поки вони підбігли, то всі розбіглися. Після бійки вони з охоронцями зайшли в кафе «Петрополь», то він побачив всередині ОСОБА_5, який пив пиво та їв чіпси. Він в обличчя знає ОСОБА_5, бо він постійний клієнт кафе «Петрополь». Ніхто з тих осіб, хто розбігся, не забігав всередину кафе. В бійці приймали участь 3-5 осіб, які розбіглися в різні боки. Якби хтось з них біг всередину кафе, то мав би пробігти біля них. Вони б його затримали, бо слідкують за порядком (том 1 а.с. 250-251).

Крім того, вина підсудних ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їм злочину підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами: заявою ОСОБА_3 від 28 жовтня 2004 року про вчинення відносно нього злочину (том 1 а.с. 3); протоколом очної ставки від 11 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, згідно якого потерпілий ОСОБА_3 підтвердив свої показання, викриваючи ОСОБА_5 у вчиненні відкритого викрадення у нього майна (том 1 а.с. 23); протоколом очної ставки від 11 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, згідно якого потерпілий ОСОБА_3 підтримав свої показання, викриваючи ОСОБА_4 у вчиненні відкритого викрадення у нього майна (том 1 а.с. 24); протоколом очної ставки між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 11 грудня 2004 року, згідно якого ОСОБА_4 підтвердив, що вступив у змову з ОСОБА_5 направлену на відкрите викрадення майна у ОСОБА_3 та спільно з ним наносив останньому тілесні ушкодження, відкрито відбираючи при цьому його речі (том 1 а.с. 25); протоколом допиту в якості обвинуваченого ОСОБА_4 від 30 грудня 2004 року, згідно якого він повністю визнає себе винним в тому, що він вступив у змову з ОСОБА_5 про вчинення крадіжки у ОСОБА_3 Коли потерпілий був біля автомобіля -таксі, він першим вдарив його рукою по голові. Зразу підійшов ОСОБА_5, який також вдарив декілька разів потерпілого. При нанесенні ударів він та ОСОБА_5 стягували майно з потерпілого. Він зняв туфлі, годинник та забрав гроші з кишені, а ОСОБА_5 зняв ремінь (том 1 а.с. 42-43); протоколом допиту ОСОБА_5 в якості обвинуваченого від 3 січня 2005 року, згідно якого він частково визнавав себе винним в тому, що ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_3, який стояв біля таксі, та вдарив його. Він вдарив ОСОБА_3 через те, що ОСОБА_4 його знайомий. Речей з потерпілого він не знімав і не бачив, щоб це робив ОСОБА_4 (том 1 а.с. 60).

На підставі аналізу зібраних по справі доказів в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку, що дії підсудного ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ст. 186 ч. 2 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров»я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Дії підсудного ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ст. 186 ч. 2 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров»я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб, повторно.

Показання підсудних ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що вони не вчиняли інкримінованого їм злочину, суд розцінює як засіб захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності, вважає їх недостовірними та до уваги не приймає, оскільки вони суперечать їх показанням на досудовому слідстві, коли будучи допитаними в якості обвинуваченого ОСОБА_4 (том 1 а.с. 42-43) повністю визнавав свою вину при обставинах встановлених судом, наведених вище, та ОСОБА_5 (том 1 а.с. 60) частково визнавав себе винним в тому, що разом з ОСОБА_4 одночасно наносили удари ОСОБА_3, показанням потерпілого ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_6, ОСОБА_11, які є послідовними, узгоджуються між собою та з матеріалами кримінальної справи і викривають підсудних ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їм злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 суду підтвердили, що мав місце факт, що можливо в жовтні 2004 року ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 проводжали ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_17, прізвище якого ніхто не зміг пригадати, в м. Ізяслів. Жоден з даних свідків категорично не міг підтвердити, що це було саме 12 жовтня 2004 року, при цьому свідок ОСОБА_9 неодноразово міняла свої показання, а додаткові свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були допитані через тривалий проміжок часу після скоєного і тому цілком зрозуміло, що вони не могли категорично запам»ятати дату, яка для них не мала ніякого значення.

З тих же підстав суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_15, оголошені в судовому засіданні в порядку ст. 306 ч. 2 КПК України (том 1 а.с. 250-251), щодо підтвердження алібі підсудного ОСОБА_5, оскільки в його показаннях не зазначено час доби, коли він зі своїми колегами бачив бійку перед кафе «Петрополь», а враховуючи, що ОСОБА_5 є постійним клієнтом кафе «Петрополь», то це могло бути раніше за часом або в інший день.

Вирок суду не може ґрунтуватися на припущеннях, тому показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_15, які є непереконливими та такими, що суперечать показанням потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_11, суд вважає недостовірними та до уваги не приймає.

Суд вважає неналежним доказом та не приймає до уваги явку з повинною ОСОБА_4 (том 1 а.с. 8), оскільки вона відібрана ОСОБА_13 27 жовтня 2004 року, коли останній не мав юридичних підстав її відбирати, оскільки оперативно - слідча група з його участю була створена лише наступного дня, тобто 28 жовтня 2004 року (том 1 а.с. 2).

В судовому засіданні не знайшли свого підтвердження заяви підсудних ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що вони обмовили себе в зв»язку з тим, що до них застосовувалися недозволені методи ведення досудового слідства, оскільки постановою старшого помічника прокурора Замостянського району м. Вінниці від 10 лютого 2011 року в порушенні кримінальної справи по факту здійснення неправомірних дій слідчими та працівниками міліції Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області при проведенні слідчих дій відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 під час проведення досудового слідства по кримінальній справі, за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 364, 365 КК України, відмовлено через відсутність в їх діях складу злочинів (том 3 а.с. 44). Дана постанова є чинною.

Докази, що підсудні через неправомірні дії працівників міліції зверталися по медичну допомогу або зі скаргами в різні інстанції, відсутні, хоча, перебуваючи на підписці про невиїзд, мали змогу це зробити.

За таких обставин, показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_12 суд вважає недостовірними, до уваги не приймає, оскільки вони, як матері, зацікавлені в тому, щоб підсудні уникнули кримінальної відповідальності.

Потерпілий ОСОБА_3 не проходив судово -медичне обстеження чи експертизу, що не є обов»язковим для кваліфікації дій підсудних за ст. 186 ч. 2 КК України.

Проаналізувавши пояснення підсудних щодо порушення органами досудового слідства їх права на захист, суд дійшов до висновку, що дане право порушено не було, оскільки на досудовому слідстві їм було роз»яснено право на захист і вони від участі захисників відмовилися (том 1 а.с. 12-14, 37-39, 55-57, 90-92, 95-97, 125-126, 129-130).

При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи підсудних, наявність обставин, що пом"якшують та обтяжують покарання.

Підсудний ОСОБА_4 раніше не судимий, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину.

Підсудний ОСОБА_5 вчинив злочин в період іспитового строку, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину.

Обставинами, що пом"якшують покарання підсудного ОСОБА_4, є те, що він страждає на неспецифічний мезаденіт (том 4 а.с. 129), має на утриманні дружину, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, малолітнього сина -ОСОБА_4 (том 4 а.с. 102), який хворіє та потребує оперативного втручання (том 4 а.с. 125).

Обставиною, що пом"якшує покарання підсудного ОСОБА_5, є те, що він має на утриманні малолітню дитину (том 1 а.с. 482).

Обставиною, що обтяжує покарання підсудних, є вчинення злочину в стані алкогольного сп»яніння.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи підсудних, суд вважає, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення підсудного ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі, а виправлення та перевиховання підсудного ОСОБА_4 можливе без ізоляції його від суспільства, йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.

Суд вважає, що при визначенні остаточного покарання підсудному ОСОБА_5 слід застосувати ст. 71 КК України та частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 грудня 2002 року.

Цивільний позов ОСОБА_3, в частині стягнення матеріальної шкоди, слід задовольнити повністю, як обґрунтований потерпілим в судовому засіданні, в частині стягнення моральної шкоди - частково.

Стягнути солідарно з підсудних ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1440 гривень матеріальної шкоди та по 1000 гривень моральної шкоди з кожного підсудного, оскільки через отримання тілесних ушкоджень, які завдали потерпілому ОСОБА_3 підсудні, він змушений був два тижні не ходити на роботу, лікуватися вдома, втратив заробітну плату, терпів фізичний біль, нервував з цього приводу, були порушені його нормальні життєві зв»язки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 323, 324, 328 КПК України, суд ,-

З А С У Д И В:

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого 186 ч. 2 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов"язки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов"язати засудженого ОСОБА_4 не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

Визнати винним ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 71 ч.1 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 грудня 2002 року та призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Початок строку відбуття покарання засудженому ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку у виконання, зарахувавши йому в строк відбуття покарання час знаходження під вартою з 4 червня 2009 року по 6 серпня 2009 року.

Запобіжний захід засудженим, до набрання вироком законної сили, залишити - підписку про невиїзд.

Цивільний позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1440 (одну тисячу чотириста сорок) гривень матеріальної шкоди та по 1000 (одній тисячі) гривень з кожного моральної шкоди.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області протягом 15 діб з моменту його проголошення.

Суддя: