УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2012 р. Справа № 141175/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.,

суддів: Довгої О.І., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21.04.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області про зобов'язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

23.03.2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати його провести перерахунок та виплату щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що йому як особі, яка віднесена до 3-ої категорії осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС у відповідності до ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», повинна проводитись виплата щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак, як вказує позивач, відповідач таку виплату проводив у значно меншому розмірі.

Оскаржуваною постановою прийнятою в порядку скороченого провадження, позов задоволено повністю. Суд визнав протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу як особі, віднесеній до категорії 3, непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком згідно ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 23 вересня 2010 року.

Крім цього, суд зобов'язав відповідача нараховувати та виплачувати позивачу як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 23 вересня 2010 року з врахуванням ст. 53 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», ст. 22 Закону України «Про державний бюджет на 2011 рік» і виплачених сум, та як особі, яка віднесена до категорії З додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком передбаченої ч. 2 ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за вказаний період, із врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум, до настання обставин, з якими Закон пов'язує припинення таких виплат.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, здійснювались в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач по справі є потерпілим від Чорнобильської катастрофи та віднесений до 3-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням.

Відповідно до ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (тут та далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 3 призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком та щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат.

Частиною третьою ст. 67 цього ж Закону визначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового прожиткового мінімуму.

Враховуючи викладені положення Закону, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Однак, із матеріалів справи суд вбачає, що відповідач дану пенсію позивачу нараховував та виплачував у значно меншому розмірі, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача та зобов'язання його здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Також суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, відповідачу слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, в системі національного законодавства немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою позивачу передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплат, не може бути підставою для невиконання вимог Закону.

Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків зроблених судом першої інстанції, а тому підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.3 ч.1 ст.155, ст.160, ст.183-2, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21.04.2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Н.В. Савицька

Судді: О.І. Довга

І.Я. Олендер