Справа № 22-2488-2006 p. Головуючий у 1 інстанції - Попович C.M.
Категорія - 39,40 Доповідач - Суровицька Л.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„4" жовтня 2006 року
Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі: Головуючої судді - Авраменко Т.М.
Суддів - Гайсюка О.В.
Суровицької Л.В. При секретарі: Слюсаренко Н.Л. За участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, Онуфрієнко O.K., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Олександрійська фірма «Віра-Сервіс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення , дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2004 року ОСОБА_3звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Олександрійська фірма «Віра-Сервіс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначав, що з 3 червня 2002 року працював ІНФОРМАЦІЯ_1ВАТ «Олександрійська фірма «Віра-Сервіс». Згідно наказу № НОМЕР_1 від 24 травня 2004 року його звільнено з посади у зв'язку із скороченням штатів по п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, оскільки воно здійснено без згоди профспілкового комітету.
Просив суд поновити його на займаній посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В ході розгляду справи позивач уточнив і доповнив позовні вимоги і просив суд стягнути з відповідача на його користь 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди (а.с. 12-13), та 45 806 грн. 70 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу (а.с.14-15).
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 26 червня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд дійшов висновку, що права позивача під час звільнення за скороченням штату не було порушено. Факт скорочення штату працівників внаслідок змін в організації виробництва, мав місце. Позивач був своєчасно попереджений про наступне вивільнення, перевести за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, відповідач не мав можливості.
В апеляційній скарзі представник позивача - ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, а представники відповідача просили відхилити апеляційну скаргу, оскільки рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач займав посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 ВАТ «Віра-Сервіс».
26 лютого 2004 року відповідачем видано наказ НОМЕР_2 «Про нову організаційну структуру фірми», згідно якого, зокрема, з 1 березня 2004 року введено в дію організаційну структуру фірми, узгоджену із Спостережною радою, а саме : відділи маркетингу і збуту об'єднано в один відділ , введено в штатний розклад планово-економічний відділ, фінансовий та юридичний відділи. Скорочено посади ІНФОРМАЦІЯ_1, директора з економіки-головного бухгалтера, головного інженера, заступника ІНФОРМАЦІЯ_1 з виробництва, заступника ІНФОРМАЦІЯ_1 з комерційних питань та інші посади. Введено в штатний розклад посади заступника голови правління - головного інженера, заступника голови правління - директора з маркетингу і збуту, головного бухгалтера, директора з виробництва, директора з фінансів та економіки, директора з матеріально-технічного забезпечення та комплектації, заступника голови правління з охорони праці, техніки безпеки та соціальних питань (а.с.55-56).
27 лютого 2004 року відповідачем направлено позивачу попередження про скорочення його посади з 1 березня 2004 року та про наступне звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.28). Вказане попередження ОСОБА_3 отримав 9 березня 2004 року (а.с.29).
19 березня 2004 року виконуючий обов'язки голови правління і генерального директора ВАТ звернувся письмово до профспілкового комітету підприємства з проханням розглянути питання про звільнення за скороченням штатів працівників фірми, в тому числі і позивача (а.с.30).
Згідно протоколу № 9 засідання профспілкового комітету фірми «Віра-Сервіс» від 29 березня 2004 року, подання залишено без розгляду у зв'язку з ненаданням профкому інформації про зміни в структурі штатного розкладу (а.с.31-32).
24 травня 2004 року видано наказ № НОМЕР_3 про звільнення ОСОБА_3 з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 за скороченням штатів (а.с.46,47).
Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч.З ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Розглядаючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за п.1 ст.40 КЗпП України, суд зобов'язаний з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержало власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці і про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний
працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджений він за два місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями (роз'яснення п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Вирішуючи спір, суд цих роз'яснень не врахував та не врахував положень частини
2 статті 40 КЗпП, яка передбачає, що звільнення з підстави, зазначеної у п.1 цієї статті , допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
З матеріалів справи вбачається, що у «Олександрійській фірмі «Віра-Сервіс» мали місце організаційні зміни в структурі фірми, внаслідок яких посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 та ще 16 посад було скорочено.
Разом з тим на підприємстві було введено 7 посад, в тому числі заступника голови правління-директора з маркетингу і збуту, що підтверджується копією наказу НОМЕР_2 від 26 лютого 2004 року, штатними розкладами, які були затверджені на підприємстві з 1 липня 2002 року та з 5 травня 2004 року .
Як пояснили представники відповідача, позивачу жодна з посад, вакантних на той час на підприємстві, не пропонувалась, оскільки ці посади не були керівними. Крім того, вважали, що позивач від переходу на іншу, нижчу посаду, відмовиться.
Згідно даних трудової книжки позивача, він має вищу технічну освіту, за професією інженер-металург, працював до зайняття керівної посади слюсарем по ремонту, інженером-конструктором, інженером-технологом, заступником директора по маркетингу, директором по маркетингу(а.с. 16-20).
Відповідно до довідки ВАТ «ОФ «Віра-Сервіс» станом на 24 травня 2004 року на підприємстві були вакантні 2 посади інженерів з організації і нормування праці.
За новим штатним розкладом та наказом НОМЕР_2 від 26 лютого 2004 року введено на підприємстві посаду заступника голови правління- директора з маркетингу та збуту.
Згідно звіту про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках станом на квітень-травень 2004 року, наданого підприємством в Олександрійський міськрайцентр зайнятості , у відповідача були вакантні посади за технічними спеціальностями на час звільнення позивача, однак як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, пояснень представників відповідача, зайняття іншої посади на час звільнення ОСОБА_3не було запропоновано.
Відповідно до даних книги наказів про прийняття на роботу за 2004 рік, після звільнення позивача, на підприємство приймались працівники за технічними спеціальностями.
У тих випадках, коли звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише при неможливості переведення працівника за його згодою на іншу роботу (п.1 ст.40 КЗпП), питання про виконання цих вимог закону, має вирішуватися з урахуванням можливості переведення працівника в межах підприємства, установи, організації, а не лише підрозділу, де він працював.
Доводи представників відповідача про те, що позивач не міг займати інші посади, крім керівної, є безпідставними. Відповідач мав можливість перевести ОСОБА_3 за його згодою на іншу посаду, однак вимогу щодо пропозиції іншої посади особі, яка підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату працівників не виконав та не врахував ту обставину, що відповідно до п.З ч.2 ст.42 КЗпП України працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, до числа яких відноситься і позивач, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі.
Оскільки при звільненні ОСОБА_3 за п.1 ст.40 КЗпП України відповідачем не було додержано встановленого порядку вивільнення працівника, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, крім того, вирішуючи спір, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог (п.З і 4 ст.309 ЦПК України).
Вирішуючи питання про поновлення на роботі, колегія суддів відмічає, що позивач повинен бути поновлений на посаді, яку він займав до звільнення, тобто на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 ВАТ «Олександрійська фірма «Віра-Сервіс», оскільки саме з цієї посади він був незаконно звільнений за скороченням штату.
Підлягають задоволенню також вимоги позивача про оплату заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України та роз'яснень п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.
З часу звільнення позивач отримав вихідну допомогу, інших доходів не мав.
Відповідно до довідки, наданої відповідачем, середньоденний заробіток позивача складає 85 грн.62 коп. (а.с.45).
З 24 червня 2004 року (оскільки при звільненні з 24 травня 2004 року була виплачена вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку) по 4 жовтня 2006 року кількість відпрацьованих днів складає 608 х 85грн.62 коп. = 52 056 грн. 96 коп.
За час вимушеного прогулу на користь позивача необхідно стягнути заробіток в сумі 52 056 грн.96 коп.
Позивач також просив стягнути на відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням його трудових прав 5 000 грн.
Право на відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 237-1 КЗпП України. Колегія суддів вважає, що ці позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Позивач був звільнений з посади незаконно, що призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, пошуку іншої роботи та необхідності працевлаштування.
З урахуванням цих обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне розмір відшкодування моральної шкоди визначити в сумі 1 000 грн.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог необхідно стягнути судовий збір в сумі 529 грн. 96 коп. та на рахунок апеляційного суду Кіровоградської області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.
На підставі ч.З ст. 36 , п.1ч.1 ст.40 і ч.2 ст.40., п.З ч.2 ст.42, ч.1 і ч.2 ст.235, ст..237-1 Кодексу законів про працю України, керуючись ст. 304, п.2 ч.1 ст.307, п.З і 4 ст.309,313, ч.2 ст.314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3задовольнити.
Скасувати рішення Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2006 року.
Позов ОСОБА_3до ВАТ «Олександрійська фірма «Віра-Сервіс» задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_3 на посаді виконавчого директора ВАТ «Олександрійська фірма «Віра-Сервіс».
Стягнути з ВАТ «Олександрійська фірма «Віра-Сервіс» на користь ОСОБА_3заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 52 056 грн. 96 коп., на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.
Стягнути з ВАТ «Олександрійська фірма «Віра-Сервіс» на користь держави мито в сумі 529 грн.96 коп., а також на розрахунковий рахунок Апеляційного суду
Кіровоградської області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі ЗО грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.