Справа № 2601/12769/12

РІШЕННЯ

іменем України

09.11.2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Сеніна В.Ю.

при секретарі Распутній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»про визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и в:

у червні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «ОТП Факторинг Україна»про визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що 02.06.2008 між нею та Закритим акціонерним товариством «ОТП банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № ML-019/033/2008, відповідно до умов якого ЗАТ «ОТП Банк»надав їй кредит на споживчі цілі в розмірі 51816 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 5,49% та кінцевим строком повернення кредиту 02.06.2034.

18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна»перейшло право вимоги за укладеним нею 02.06.2008 кредитним договором.

Посилаючись на те, що її не було повідомлено про заміну кредитора у зобов'язанні, відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки кредит було видано в іноземній валюті без наявності на те відповідних ліцензій, а також на те, що надання споживчих кредитів в іноземній валюті забороняється, просить визнати укладений між нею та ЗАТ «ОТП Банк»кредитний договір недійсним.

Представник позивачки -ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримала з викладених у ньому підстав та просила його задовольнити.

Представник відповідача -Мілімко А.А. проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у наданих письмових запереченнях, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 02.06.2008 між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № ML-019/033/2008, відповідно до умов якого ЗАТ «ОТП Банк»надав позивачці кредит в розмірі 51816 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 5,49% та кінцевим строком повернення кредиту 02.06.2034.

Укладанню договору передувало написання позивачкою анкети-заяви на отримання іпотечного кредиту, у розділі «параметри кредиту» якої нею зазначено про призначення кредиту -рефінансування та бажану суму кредиту -51816 доларів США.

Крім того, у частині 1 договору, у розділі «цільове використання кредиту»зазначено, що «- перший транш - на погашення поточної заборгованості позичальника перед кредитором першої черги за кредитним договором першої черги; - другий транш -на споживчі цілі -на оплату комісії банку.». Частина 1 договору визначає терміни, що використовуються у договорі, зокрема: кредитор першої черги -ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», кредитний договір першої черги -кредитний договір/договір про надання кредиту/кредитна угода № 640 від 09.11.2006. укладений між позичальником та кредитором першої черги зі всіма змінами та додатками до нього.

Відповідно до п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

За викладених вище обставин посилання позивачки на те, що кредит видавався на споживчі цілі, а отже є споживчім кредитом, надання якого в іноземній валюті заборонено, є необґрунтованим, оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що кредит було надано на рефінансування, тобто на погашення заборгованості позивачки перед іншим кредитором.

Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання позивачки на положення абзацу 3 ч. 1 ст. 11 вказаного вище Закону -«Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється», оскільки частину 1 абзацом 3 було доповнено згідно із Законом № 3795-VI від 22.09.2011, в той час коли спірний договір укладався 02.06.2008.

Також судом встановлено, що 18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна»перейшло право вимоги за укладеним 02.06.2008 кредитним договором.

Частиною 2 ст. 516 ЦК України передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2012 року Товариством позивачці було надіслано досудову вимогу про погашення заборгованості та повідомлено про заміну кредитора у зобов'язанні (а.с.41). Дану вимогу позивачка отримала 19.04.2012 (а.с.43), а отже посилання позивачки на вимоги ст. 516 ЦК України також є необґрунтованим.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі -Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому, враховуючи наявність у відповідача банківської ліцензії та письмового дозволу, його дії щодо видачі валютного кредиту є законними.

Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

За вказаних вище обставин та за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, наявність якої при укладенні кредитного договору знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При вирішенні питання про визнання кредитного договору недійсним суд враховує вимоги законодавства, що стосуються чинності кредитного договору. Вони встановлені як ЦК України (ст.ст. 1048-1052, 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зокрема, це:

- досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю;

- сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

Як вбачається зі змісту оспорюваного правочину, його положеннями визначені усі істотні умови, додержано його письмової форми, а підписанням договору, без будь-яких застережень чи незгоди з його умовами, сторони підтвердили відповідність волевиявлення їхній внутрішній волі. Підстави, викладені у позові, не свідчать про недійсність вказаного правочину з огляду на правила Глави 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд, оцінюючи зібрані по справі докази, дійшов висновку, що позивачка не довела тих обставин, на які посилалася, як на підставу своїх позовних вимог.

Керуючись ст. 99 Конституції України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, ст.ст. 192, 203, 516, 524, 533, 1054 ЦК України та ст.ст. 57-60, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»про визнання недійсним кредитного договору залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя