УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/1571/2012Головуючий суду першої інстанції:Левченко В.П.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О.

"07" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПритуленко О.В.,

СуддівЛоманової Л.О.,Кустової І.В.,

При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 (третя особа - ОСОБА_8) про усунення перешкод у розпорядженні майном, за зустрічним позовом ОСОБА_7, поданим в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 вересня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття відповідачки з реєстрації за вказаною адресою.

У позові зазначила, що ОСОБА_7 - колишня дружина її сина - ОСОБА_8, в спірній квартирі ніколи не проживала, а її реєстрація у вказаному житловому приміщенні створює їй перешкоди у розпорядженні власністю. На підставі 391 Цивільного кодексу України, просила усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом зняття відповідачки з реєстрації у квартирі.

У липні 2012 року ОСОБА_7 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 подала зустрічний позов до ОСОБА_6 та ОСОБА_8, в якому просила усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення у вказане житло, зобов'язавши ОСОБА_6 та ОСОБА_8 надати їй ключі від квартири. Посилається на те, що реєстрація за згодою власника у вказаній квартирі надає їй право на проживання в ній. Крім того зазначила, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_8 місцем проживання дитини залишилося місце реєстрації батьків, тому відповідно до ст. 163 Житлового кодексу УРСР дитина має право користуватися спірною квартирою.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 18 вересня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_6 та в зустрічному позову ОСОБА_7 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні її позову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

На думку апелянта, вирішуючи спір, суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ст.391 ЦК України про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, і помилково дійшов висновку про те, що вирішення питання про зняття з реєстраційного обліку без вирішення у встановленому законом порядку питання про наявність чи відсутність у особи житлових прав не є належним способом захисту.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог зазначеної норми, рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 вересня 2012 року підлягає перегляду в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом зняття відповідача з реєстрації.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності сторін на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України, відповідно до положень ч.2 ст.197 цього Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація ОСОБА_7 в належній позивачці квартирі є лише офіційним документальним підтвердженням місця її проживання і не може вважатися дією, яка порушує право власності ОСОБА_6 на цю квартиру.

Такий висновок суду першої інстанції слід визнати правильним з огляду на таке.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на житло від 4 лютого 1998 року належить на праві спільно часткової власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с.5).

З особового рахунку вбачається, що відповідачка з дитиною зареєстровані в зазначеній квартирі (а.с.4).

Сторонами не оспорюється, що ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1 не проживала.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас, відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою.

Тобто, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст.71, 72, 116, 156 ЖК України; ст.405 ЦК України). Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 16 січня 2012 року (справа № 6-57цс11).

Враховуючи те, що ОСОБА_6 будь-якої з вимог, визначеної у статті 7 Закону не пред'являє, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вирішення питання про зняття з реєстраційного обліку без вирішення у встановленому Законом порядку питання про наявність чи відсутність у особи житлових прав не є належним способом захисту.

Посилання апелянта на те, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не поширюється на спірні правовідносини є необґрунтованими, оскільки цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, тому положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У решті рішення, ухвалене судом першої інстанції не оскаржується, і перегляду не підлягає.

Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, ст.ст. 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.