ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2006 р. | № 36/650 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “Пресижен Велв Україна”, Київ (далі –ТОВ “Пресижен Велв Україна”)
на рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2005 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2006
зі справи № 36/650
за позовом відкритого акціонерного товариства “Науково-технічний комплекс “Електронприлад”, м. Київ (далі –ВАТ “НТК “Електронприлад”)
до ТОВ “Пресижен Велв Україна”
про стягнення 151 110, 66 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Савицької О.О.,
відповідача –Ворожбит О.Б.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про стягнення 133 961, 59 грн. заборгованості з орендної плати, 37 700 штрафних санкцій та 3 737, 22 грн. пені.
У подальшому позовні вимоги було уточнено, і ВАТ “НТК “Електронприлад” просило стягнути з ТОВ “Пресижен Велв Україна” 37 700 грн. штрафних санкцій, 3 737, 22 грн. пені, а в частині стягнення суми основного боргу просило провадження зі справи припинити у зв’язку з відсутністю предмету спору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2005 (суддя Трофименко Т.Ю.) позов задоволено частково: з ТОВ “Пресижен Велв Україна” стягнуто на користь ВАТ “НТК “Електронприлад” 3 737, 22 грн. пені, 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення основного боргу та штрафу в сумі 133 961, 59 грн. провадження у справі припинено; в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 (колегія суддів у складі: Губенко Н.М. –головуючий, судді Барицька Т.Л. і Ропій Л.М.) зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано; резолютивну частину цього рішення викладено в іншій редакції, згідно з якою: з ТОВ “Пресижен Велв Україна” стягнуто на користь ВАТ “НТК “Електронприлад” 3 737, 22 грн. пені, 1 376, 96 грн. державного мита і 101, 80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення суми 133 961, 99 грн. провадження зі справи припинено; в іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ “Пресижен Велв Україна” просить оскаржувані судові рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням господарським судом норм матеріального права у розгляді даної справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- ВАТ “НТК “Електронприлад” і ТОВ “Пресижен Велв Україна” 01.10.2002 уклали договір оренди № 587/02 (далі –Договір оренди);
- за цим договором ВАТ “НТК “Електронприлад” передало, а ТОВ “Пресижен Велв Україна” прийняло в користування: нежиле приміщення загальною площею 589 кв. м для здійснення діяльності з виробництва та збірки аерозольних клапанів, розташоване на 1-му поверсі інженерно-лабораторного корпусу виробничого майданчика № 2 за адресою: м. Київ, вул. В. Василевської, 27/29, а також зовнішні площі (прилеглу територію) з розміщеною на них будівлею площею 144 кв. м, виробниче приміщення загальною площею 375 кв. м, розташоване на виробничому майданчику № 2, без права викупу;
- строк дії Договору оренди встановлено з дати початку оренди до 01.01.2010;
- за пунктом 3.1 Договору оренди орендна плата вноситься з 01.10.2002 та становить: за 1 кв. м приміщення –127, 17 грн., за 1 кв. м зовнішніх площ –3, 14 грн., за 1 кв. м іншого приміщення –21, 18 грн. на місяць;
- 01.06.2005 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору оренди (далі –додаткова угода);
- згідно з додатковою угодою сторони змінили розмір площ, що орендуються, та розмір орендної плати; орендна плата за орендовані приміщення та прилеглу територію становила 25, 75 грн. за 1 кв. м, за зовнішні площі –2, 98 грн. за 1 кв. м на місяць (без урахування податку на додану вартість);
- відповідно до пункту 5 додаткової угоди орендар у зв’язку з поверненням частини орендованих приміщень до закінчення дії Договору оренди погодився сплатити орендодавцеві штраф у розмірі двомісячної орендної плати за виробниче приміщення загальною площею 375 кв. м у сумі 19 062 грн.;
- за пунктом 3.3 Договору оренди орендна плата перераховується ТОВ “Пресижен Велв Україна” на підставі рахунків орендодавця (ВАТ “НТК “Електронприлад”) щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за тим, за який здійснюється розрахунок; орендодавцем такі рахунки виставлялися з 30.06.2005 по 16.09.2005;
- у засіданні місцевого господарського суду ВАТ “НТК “Електронприлад” подало докази того, що ТОВ “Пресижен Велв Україна” після порушення провадження з даної справи сплатило суму основної заборгованості з орендної плати 114 899, 59 грн. (за період з червня по листопад 2005 року) і штраф у сумі 19 062 грн.; всього 133 961, 99 грн.;
- Договором оренди, зокрема, пунктом 9.1, передбачено, що у випадку коли орендар за 90 днів повідомляє про розірвання договору та сплачує штраф у розмірі двомісячної орендної плати, цей договір розривається достроково після переводу вказаної суми на рахунок орендодавця;
- з матеріалів справи, зокрема, з листа ТОВ “Пресижен Велв Україна”, надісланого ВАТ “НТК “Електронприлад”, вбачається, що ТОВ “Пресижен Велв Україна” ліквідується “за рішенням учасників відповідного протоколу № 1 від 21.07.2005 р.”.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- розмір орендної плати за Договором оренди за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції (пункт 3.2 додаткової угоди);
- орендар сплачує комунальні та експлуатаційні послуги згідно з рахунками орендодавця (пункт 3.4 додаткової угоди);
- згідно з пунктом 7.2 Договору оренди у випадку несвоєчасного чи не в повному обсязі перерахування орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, чинної протягом періоду затримки платежу, від суми заборгованості за кожний день такої затримки, за умови, що вона не була спричинена діями орендодавця або обставинами непереборної сили; ТОВ “Пресижен Велв Україна” припустилося прострочення платежів за Договором оренди, в зв’язку з чим йому за період з 11.07.2005 по 16.12.2005 нараховано пеню в сумі 3 737, 22 грн. з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховувалася пеня;
- у матеріалах справи немає повідомлення орендаря про намір щодо розірвання Договору оренди згідно з пунктом 9.1 цього договору;
- суд першої інстанції не повідомив належним чином відповідача про час і місце засідання цього суду з розгляду даної справи.
Зі змісту даної касаційної скарги вбачається, що скаржник не згоден з оскаржуваними судовими рішеннями у зв’язку із стягненням з нього суми пені 3 737, 22 грн. за прострочення платежів з орендної плати.
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”:
- платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін;
- відповідний розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з’ясовано, що:
- прострочення платежів з орендної плати мало місце;
- Договором оренди передбачено сплату пені в разі такого прострочення, і зазначений у цьому договорі її розмір узгоджується з вимогами названого Закону.
У зв’язку з наведеним господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині стягнення пені в зазначеній сумі.
Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд не врахував обставин, через які він (скаржник) “нібито “затримав” сплату орендних платежів за Договором оренди”. Такими обставинами, на його думку, є перебування ТОВ “Пресижен Велв Україна” “у процесі ліквідації за рішенням учасників, для чого була створена ліквідаційна комісія”.
З посиланням на приписи, зокрема, статей 111, 112 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) скаржник зазначає, що оскільки “поточні вимоги кредитора до боржника не задовольняються в період з моменту прийняття учасниками господарського товариства рішення про “добровільну” ліквідацію товариства і створення ліквідаційної комісії товариства аж до дня спливу одного місяця після затвердження проміжного ліквідаційного балансу і законодавством передбачене зупинення всіх (в т.ч. поточних) платежів юридичною особою, яка знаходиться в процесі добровільної ліквідації, то за прострочення таких платежів в цей період пеня не стягується”.
Відповідні доводи скаржника певною мірою заслуговують на увагу, хоча й не були враховані судом апеляційної інстанції у розгляді апеляційної скарги ТОВ “Пресижен Велв Україна”.
Згідно із статтею 110 ЦК України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників.
Статтею 111 ЦК України передбачено таке:
- ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред’явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду;
- виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу (частина друга).
Частиною першою статті 112 названого Кодексу визначено таку черговість задоволення вимог кредиторів у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов’язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
З установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи вбачається, що вимоги ВАТ “НТК “Електронприлад” як кредитора ТОВ “Пресижен Велв Україна” належали до четвертої черги (“всі інші вимоги”).
За змістом наведеного припису частини другої статті 111 ЦК України до затвердження проміжного ліквідаційного балансу жодних виплат кредиторам проводити не можна, а кредиторам четвертої черги –аж до спливу місячного строку від дня затвердження такого балансу.
Наведене не означає (як вважає скаржник, судячи зі змісту касаційної скарги) автоматичного звільнення його від сплати пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Проте ця сплата є заходом відповідальності за порушення зобов’язання, а необхідною підставою такої відповідальності є наявність вини –умислу або необережності (стаття 614 ЦК України). З урахуванням відповідних вимог ЦК України та доводів ТОВ “Пресижен Велв Україна” господарський суд у розгляді даної справи повинен був з’ясувати, але не з’ясував, обставини, пов’язані із здійсненням ліквідації названого товариства з огляду на таке: чи впливала ця ліквідація (у зв’язку з виконанням вимог частини другої статті 111 названого Кодексу) на належне виконання ТОВ “Пресижен Велв Україна” своїх зобов’язань зі сплати орендної плати за Договором оренди, і якщо впливала, то яким саме чином. З’ясування відповідних обставин необхідне для встановлення наявності (чи відсутності) вини платника у невиконанні договірних зобов’язань, а отже, й підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення пені.
Не застосувавши до спірних правовідносин норми статей 111, 112 і 614 ЦК України та не встановивши в зв’язку з цим обставини, які входять до предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас Вищий господарський суд України не погоджується з доводами касаційної скарги щодо необхідності застосування у вирішені даного спору “за аналогією” приписів Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, зокрема, статті 12 цього Закону. Попередніми судовими інстанціями не встановлено і скаржником не наведено будь-яких відомостей щодо подання скаржником або будь-ким з його кредиторів заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство ТОВ “Пресижен Велв Україна” та щодо порушення провадження у справі про банкрутство названого товариства. Тим часом передбачений статтею 12 названого Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться виключно у провадженні зі справи про банкрутство. Недоречним є посилання скаржника на статтю 8 ЦК України, згідно з якою, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Відсутні підстави вважати, що цивільні відносини, пов’язані із здійсненням ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників, не врегульовані ЦК України. До того ж Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не належить до “інших актів цивільного законодавства” в розумінні статті 8 ЦК України, а, згідно з преамбулою цього Закону, встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити зазначені в цій постанові обставини справи, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір згідно із законом.
Керуючись статтями 1117 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “Пресижен Велв Україна” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 зі справи № 36/650 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б. Львов