Головуючий 1 інстанції Нікулін О.А.
Справа № 22-8073, 2006р. Доповідач Курило В.П.
РІШЕННЯ Іменем України
10 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Курило В.П. суддів Саніковой О.С., Шамрило Л.Г. при секретарі Личкатій В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дебальцевського міського суду Донецької області від 29 червня 2006р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
В С Т АН ОВИВ:
В лютому 2006 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1 В обгрунтування своїх вимог позивачка посилалась на те, що вона 09 травня 2001р. та 09 січня 2002р. надавала у позику відповідачці відповідно 1000 грн. і 2000 грн., які відповідачка зобов'язалась повернути, але так і не повернула, а зовсім зникла. Після того, як вона її розшукала, ОСОБА_1 повернула їй загалом 350 грн., а залишок суми боргу не повернула до теперішнього часу. У зв'язку з чим вона відчуває моральні страждання, частково втратила слух, здійснювала додаткові зусилля для організації свого життя, тривалий час займалась пошуками відповідачки. Вважає, що їй заподіяна моральна шкода і просила суд стягнути з ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.
Рішенням Дебальцевського міського суду Донецької області від 29 червня 2006 року позов задоволений частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 750 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог позивачки відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1просить рішення суду скасувати і постановити нове, яким в позові відмовити. Вважає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права. Договір займу був укладений в січні 2002р. і на той час діяв Цивільний кодекс України 1963 року, а суд в своєму рішенні керується нормами ЦК України 2004 року. Крім того, позивачка не довела наявність моральної шкоди і не обґрунтувала його розмір.
Судом першої інстанції встановлено, що подія порушення прав позивачки мала місце. Це доведено рішенням Апеляційного суду, яким стягнено з відповідачки на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 09.01.2002р. в сумі 1650 грн.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з того, що наявність порушеного права лише за однією угодою є підставою для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди у відповідній частці. А також те, що позивачка довела тривалість порушення її прав, що завдало їй моральної шкоди.
Але з таким висновком суду погодитись неможливо.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р., спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440і Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права"); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, але він є помилковим.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Таким чином, нормами закону не передбачено відшкодування моральної шкоди за не виконання зобов'язань за договором позики.
Тому судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, не застосований закон, що мав бути застосований, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є безперечною підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивачки ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі, тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 2,309 ч. 1 п. 4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дебальцевського міського суду Донецької області від 29 червня 2006 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно, але воно може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням суду апеляційної інстанції законної сили.