КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" листопада 2012 р. Справа№ 13/065-11/21
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Новікова М.М.
Мартюк А.І.
при секретарі: Шевченко Я.А.
за участю представників:
позивача-1: не з'явились;
позивача-2: не з'явились;
позивача-3: не з'явились;
відповідача: Клименко Д.С. - дов. вих.№73 від 02.06.2011р.;
прокуратури: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Племінний завод „Бортничі"
на рішення Господарського суду Київської області
від 23.07.2012р.
у справі №13/065-11/21 (суддя Ярема В.А.)
за позовом Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі:
1) Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель
2) Головного управління Держкомзему в Київській області
3) Бориспільської районної державної адміністрації
до Публічного акціонерного товариства "Племінний завод "Бортничі"
про визнання недійними державних актів та повернення земельних ділянок
ВСТАНОВИВ:
Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель (далі - позивач-1), Головного управління Держкомзему в Київській області (далі - позивач-2), Бориспільської районної державної адміністрації (далі - позивач-3) до Відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Бортничі", яке було перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Племінний завод "Бортничі" (далі - відповідач) про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №305491 (кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:03:006:0014) та серії ЯБ №305498 (кадастровий номер земельної ділянки 3220883200:02:003:0223), виданих відповідачу 18.11.2005р., а також про зобов'язання відповідача повернути спірні земельні ділянки державі в особі позивача-3.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням позивача-3 №868 від 30.11.2005р. було скасовано розпорядження №771 від 08.11.2005р., на підставі якого видавались оспорювані державні акти, у зв'язку з чим прокуратура вважає відсутніми підстави для використання відповідачем земельних ділянок, переданих йому за вищевказаними державними актами.
Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на тому, що у позивача-3 були відсутні повноваження на скасування власних розпоряджень, а також зазначав про відсутність підстав, з якими законодавець пов'язує недійсність актів (в даному випадку - державних актів про право власності на землю). Окрім того, відповідач просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.07.2012р. у справі №13/065-11/21 позовні вимоги було задоволено частково, а саме:
- визнано недійсним державний акт серії ЯБ №305491 на право власності Публічного акціонерного товариства "Племінний завод "Бортничі" на земельну ділянку площею 12,3763 га, який зареєстрований 18.11.2005р. у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за номером 010532300022, із цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, із кадастровим номером 3220888000:03:006:0014;
- визнано недійсним державний акт серії ЯБ №305498 на право власності Публічного акціонерного товариства "Племінний завод "Бортничі" на земельну ділянку площею 38,0111 га, який зареєстрований 18.11.2005р. в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за номером 010532300013, із цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, із кадастровим номером 3220883200:02:003:0223;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
- присуджено до стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2012р. у справі №13/065-11/21 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 118 Конституції України, ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 203, 215, 267, 268 Цивільного кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2012р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.09.2012р.
24.09.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
В судове засідання 24.09.2012р. з'явились представники прокуратури та відповідача. Представники позивачів в судове засідання 24.09.2012р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.10.2012р.
В судове засідання 18.10.2012р. з'явились представники прокуратури та відповідача. Представники позивачів не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Представник відповідача в судовому засіданні 18.10.2012р. надав суду усні пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2012р. у справі №13/065-11/21 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Представник прокуратури в судовому засіданні 18.10.2012р. надав суду усні пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 18.10.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 25.10.2012р.
В судове засідання 25.10.2012р. з'явився лише представник відповідача. Представники позивачів та прокуратури не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Окрім того, в процесі розгляду справи у суду виникла необхідність у витребуванні від позивачів та прокуратури додаткових пояснень по суті спору.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 05.11.2012р., зобов'язано позивачів та прокуратуру надати письмові пояснення відносно того, хто є на даний час і був на час звернення з позовом до суду власником спірних земельних ділянок з посиланням на наявні в матеріалах справи докази, які це підтверджують, а у випадку невиконання вимог суду - подати письмові пояснення щодо поважності причин невиконання.
В судовому засіданні 05.11.2012р. представник відповідача підтримав раніше надані пояснення по справі, але уточнив вимоги апеляційної скарги, зазначивши про те, що просить скасувати рішення місцевого господарського суду лише в частині задоволення позову.
В судове засідання 05.11.2012р. представники позивачів та прокуратури не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, вимог суду, викладених в ухвалі від 25.10.2012р., не виконали, про поважність причин невиконання суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та прокуратури про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представників позивачів та прокуратури за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 05.11.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, надані у попередніх судових засіданнях, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.
08.11.2005р. позивачем-3 було прийнято розпорядження №771 „Про зміну цільового призначення та передачу у власність ВАТ „Племінний завод „Бортничі" земельних ділянок в адміністративних межах Щасливської та Гірської сільських рад Бориспільського району", яким змінено цільове призначення земельних ділянок площами 104,1 га та 12,8 га для ведення сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Щасливської та Гірської сільських рад Бориспільського району, а також площею 63,5 га в адміністративних межах Гірської сільської ради Бориспільського району, які перебували у постійному користуванні відповідача на підставі державних актів на право постійного користування землею І-КВ №003135 та І-КВ №000164, шляхом віднесення зазначених ділянок до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
18.11.2005р. на підставі вищезгаданого розпорядження відповідачу був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №305491 (кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:03:006:0014) площею 12,3763 га, яка розташована в адміністративних межах Щасливської сільської ради, та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №305498 (кадастровий номер земельної ділянки 3220883200:02:003:0223) площею 38,0111 га, яка розташована в адміністративних межах Гірської сільської ради.
Розпорядженням позивача-3 №868 від 30.11.2005р. було скасовано розпорядження №771 від 08.11.2005р. "Про зміну цільового призначення та передачу у власність ВАТ „Племінний завод „Бортничі" земельних ділянок в адміністративних межах Щасливської та Гірської сільських рад Бориспільського району".
З урахуванням того, що розпорядження, на підставі якого відповідачу були видані державні акти про право власності на земельні ділянки серії ЯБ №305491 та серії ЯБ №305498, скасовані, позивачі та прокуратура просили суд визнати недійсними вищевказані державні акти і повернути земельні ділянки позивачу-3.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, зазначивши наступне:
- у спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування;
- оскільки спірні державні акти були видані відповідачу на підставі розпорядження позивача-3 №771 від 08.11.2005р., яке було скасовано розпорядженням №868 від 30.11.2005р., суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання недійсними виданих відповідачу 18.11.2005р. державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №305491 (кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:03:006:0014) та серії ЯБ №305498 (кадастровий номер земельної ділянки 3220883200:02:003:0223) підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами і не спростована у встановленому порядку відповідачем;
- вимога відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає з огляду на положення ст. 268 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент подання позову, якою унормовано, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;
- відносно вимог позивачів про повернення земельних ділянок позивачу-3 судом було встановлено, що земельна ділянка площею 116,9 га, розташована в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району, а також земельна ділянка площею 129,6 га, розташована в адміністративних межах Гірської сільської ради Бориспільського району, належать відповідачу на праві постійного користування на підставі державних актів на право постійного користування землею ІІ-КВ №003135 від 08.09.1997р., виданого на підставі рішення Щасливської сільської ради Київської області №85 від 12.02.1997р., та І-КВ №000164 від 08.09.1997р., виданого на підставі рішення Гірської сільської ради Київської області №35 від 30.05.1997р. Доказів визнання недійсними або скасування вищезазначених рішень та державних актів суду не надано, що спростовує посилання позивача на безпідставне користування відповідачем спірними земельними ділянками;
- враховуючи встановлення судом факту правомірного користування відповідачем вищезазначеними земельними ділянками на підставі державних актів на право постійного користування землею ІІ-КВ №003135 від 08.09.1997р. та І-КВ №000164 від 08.09.1997р., суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути спірні земельні ділянки державі в особі позивача-3;
- встановивши факт правомірного користування відповідачем вищезазначеними земельними ділянками у розумінні ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, суд на виконання вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2011р., встановив, що рішення у даній справі не порушує права ТОВ "Баланс", ПП "Стандарт люкс", ПП "Тайгер класс ХХІ", ПП "Джулай", ПП "Простір-1", яким за твердженням відповідача були відчужені спірні земельні ділянки, а також не суперечить вимогам Указу Президента України №720/95 від 08.08.1995р. №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".
Київський апеляційний господарський суд не може повністю погодитись з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору, підлягає встановленню наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій
У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування (аналогічна правова позиція наведена в постанові пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").
Згідно з положеннями ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
В процесі судового розгляду було встановлено, що оспорювані позивачами та прокуратурою державні акти були видані відповідачу на підставі розпорядження позивача-3 №771 від 08.11.2005р. "Про зміну цільового призначення та передачу у власність ВАТ „Племінний завод „Бортничі" земельних ділянок в адміністративних межах Щасливської та Гірської сільських рад Бориспільського району".
Розпорядження позивача-3 №771 від 05.11.2005р. приймалось на виконання рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01.11.2005р. у справі №2-а-4/05/1601, яке на час видачі розпорядження не набрало законної сили, оскільки воно було оскаржено в апеляційному порядку. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2009р. рішення у справі №2-а-4/05/1601 скасовано, а справу передано на новий розгляд, а ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2010р. у справі №2а-1944/10 позовні вимоги про зобов'язання видати розпорядження залишено без розгляду.
Як уже зазначалось вище, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними державних актів місцевий господарський суд виходив з того, що розпорядженням позивача-3 №868 від 30.11.2005р. було скасовано розпорядження №771 від 08.11.2005р., у зв'язку з чим підстави, які зумовлювали передання відповідачу спірних земельних ділянок, відпали.
Однак поза увагою суду першої інстанції залишились наступні обставини.
Відповідно до ст. ст. 316, 319, 321 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
В своїй постанові від 12.04.2012р., скасовуючи попередні судові рішення у даній справі, Вищий господарський суд України наголосив на тому, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що розпорядженням №771 від 05.11.2005р. змінено цільове призначенням земель для ведення сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах на цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення. Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не надали правової оцінки обставинам, що власниками земельних ділянок, які позначені в оскаржуваних державних актах є також ТОВ "Баланс", ПП "Стандарт люкс", ПП "Тайгер класс ХХІ", ПП "Джулай", ПП "Простір-1", а не лише відповідач. Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи наявні докази про паювання спірних земельних ділянок, приходить до висновку, що попередні судові інстанції не надали правової оцінки Указу Президента України від 08.08.1995р. №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", яким гарантовано право на отримання земельного паю, а в подальшому - на виділення його в натурі та оформлення у приватну власність членам відповідача.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно було взяти до уваги викладене в постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2012р., вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Згідно з ч.1 ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Натомість з матеріалів справи вбачається, що місцевим господарським судом не з'ясовувались обставини, про які зазначав у своїй постанові від 12.04.2012р. Вищий господарський суд України.
Так, суд першої інстанції в своєму рішенні обмежився лише констатацією того, що рішення у даній справі не порушує права ТОВ "Баланс", ПП "Стандарт люкс", ПП "Тайгер класс ХХІ", ПП "Джулай", ПП "Простір-1", яким за твердженням відповідача були відчужені спірні земельні ділянки, а також не суперечить вимогам Указу Президента України №720/95 від 08.08.1995р. №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям". Однак відповідач зазначав про те, що переліченим особам було відчужено лише земельну ділянку площею 38,0111 га.
Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Натомість в рішенні місцевого господарського не знайшло свого відображення, яким чином судом було з'ясовано (встановлено) приналежність спірних земельних ділянок відповідачу на час звернення з позовом до суду та прийняття оскаржуваного відповідачем судового рішення. Окрім того, поза увагою суду залишилось питання щодо ідентифікації земельних ділянок, на які були видані оспорювані державні акти, із земельними ділянками, про які йшла мова у розпорядженні позивача-3 №771 від 05.11.2005р. та в рішенні Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01.11.2005р. у справі №2-а-4/05/1601.
Так, в резолютивній частині рішенні Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01.11.2005р. у справі №2-а-4/05/1601 йшла мова про чотири земельні ділянки, в розпорядженні №771 від 05.11.2005р. - про три земельні ділянки, в державних актах на право постійного користування землею ІІ-КВ №003135 від 08.09.1997р. та І-КВ №000164 від 08.09.1997р.- про дві земельні ділянки. При чому, всі вищезгадані земельні ділянки є різними за своєю площею та не збігаються по площі з ділянками, вказаними в державних актах про право власності серії ЯБ №305491 та серії ЯБ №305498.
Окрім того, відповідач неодноразово у своїх поясненнях наголошував на тому, що ані на час вирішення спору місцевим господарським судом, ані на час звернення з позовом до суду він уже не був власником земельних ділянок, на які видані державні акти про право власності серії ЯБ №305491 та серії ЯБ №305498. Первинних документів відповідач не надав, посилаючись на їх відсутність після зміни керівництва відповідача.
З метою з'ясування вищевказаних питань, які мають суттєве значення для вирішення спору у даній справі, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012р. позивачів та прокуратуру було зобов'язано надати письмові пояснення відносно того, хто є на даний час і був на час звернення з позовом до суду власником спірних земельних ділянок з посиланням на наявні в матеріалах справи докази, які це підтверджують, а у випадку невиконання вимог суду - подати письмові пояснення щодо поважності причин невиконання.
Однак вимоги суду були залишені без виконання, жодних пояснень щодо поважності причин невиконання не надходило.
Фактично позивачами та прокуратурою заявлено вимоги про припинення права власності на земельну ділянку площею 12,3763 га, розташовану в адміністративних межах Щасливської сільської ради, та площею 38,0111 га, розташовану в адміністративних межах Гірської сільської ради.
Підстави припинення права власності наведені в ст. 346 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності припиняється у разі:
1) відчуження власником свого майна;
2) відмови власника від права власності;
3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
4) знищення майна;
5) викупу пам'яток історії та культури;
6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;
7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;
8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
9) реквізиції;
10) конфіскації;
11) припинення юридичної особи чи смерті власника.
Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
По суті, вимоги про припинення права власності підлягають пред'явленню безпосередньо до власника майна.
Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Натомість матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що саме відповідачу на праві власності належить земельна ділянка площею 12,3763 га, розташована в адміністративних межах Щасливської сільської ради, та площею 38,0111 га, розташована в адміністративних межах Гірської сільської ради.
Також позивачами і прокуратурою не доведено факту використання відповідачем вищевказаних земельних ділянок, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в частині повернення цих ділянок позивачу-3 відсутні.
Загалом суд розглядає позовні вимоги з підстав та в межах, визначених самим позивачем (позивачами). Обов'язок доведення наявності порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів Господарським процесуальним кодексом України покладено саме на позивача.
Оскільки позивачами і прокуратурою не доведено, що відповідач є власником земельних ділянок, тобто особою, до якої може бути пред'явлено позов, що є предметом розгляду у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги є нормативно та документально не підтвердженими.
Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі про те, що під час нового розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності (том справи - 3, аркуш справи - 40), але місцевим господарським судом було застосовано норми ч.4 ст. 268 Цивільного кодексу України, яка на час прийняття оскаржуваного рішення у даній справі, вже була виключена на підставі Закону України №4176-VI від 20.12.2011р.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачами та прокуратурою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позові обставин.
Натомість доводи апеляційної скарги відповідача підтвердились під час розгляду даної справи.
Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи з порушенням правил оцінки доказів, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2012р. у справі №13/065-11/21 скасуванню в частині задоволення позовних вимог з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивачів.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Племінний завод „Бортничі" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2012р. у справі №13/065-11/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«В позові відмовити повністю».
3. Стягнути з Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель, Головного управління Держкомзему в Київській області та Бориспільської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства „Племінний завод „Бортничі" по 178,83 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
5. Матеріали справи №13/065-11/21 повернути до Господарського суду Київської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя Зубець Л.П.
Судді Новіков М.М.
Мартюк А.І.