ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"07" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/60736/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Темкіжева І.Х. (головуючий), Лосєва А.М., Нечитайла О.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. у справі № 2а/1270/145/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Строитель ЛТД" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2012р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р., адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Строитель ЛТД»(далі - ТОВ «Строитель ЛТД», позивач) до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби (далі -Ленінська МДПІ у м. Луганську, відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.12.2011р. №0000472320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 98550,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 24637,50 грн., задоволений в повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м. Луганську від 16.12.2011р. №0000472320 про збільшення ТОВ «Строитель ЛТД»суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 98550,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 24637,50 грн..
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач, Ленінська МДПІ у м. Луганську, звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.10.2012 р. за касаційною скаргою Ленінської МДПІ у м. Луганську відкрито касаційне провадження, справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 07.11.2012 р. (ухвала суду від 02.11.2012 р.).
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки у судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Ленінської МДПІ у м. Луганську не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Ленінською МДПІ у м. Луганську було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Строитель ЛТД»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», за результатами якої складено акт від 02.12.2011 № 904/23-03329700.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011р. №0000472320, яким ТОВ «Строитель ЛТД»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 123187,50 грн., у тому числі за основним платежем -98550, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 24637,50 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р. у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ згідно з податковими накладними, виписаними на адресу ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», яке фактично не здійснювало господарської діяльності через відсутність адміністративно-господарських можливостей та у результаті чого ТОВ «Строитель ЛТД»безпідставно сформовано податковий кредит з ПДВ по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) в сумі 98550,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Строитель ЛТД», суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:
дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Кодексу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.07.2011р. між ПАТ «Луганськмлин»(замовник) та ТОВ «Строитель ЛТД» (генпідрядник) було укладено договір на виконання робіт № 83-413/юр, згідно якого генпідрядник за завданням замовника зобов'язався виконати ремонт дорожнього покриття на території ПАТ «Луганськмлин»за адресою: м. Луганськ, вул. Лутугинська, 11, м. Луганськ, а замовник - прийняти та сплатити виконані роботи згідно з актом виконаних робіт.
12.08.2011р. позивач (замовник) уклав з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»(виконавець) договір №11 про надання послуг. 13.08.2011 між ТОВ «Строитель ЛТД»та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»було укладено додаткову угоду до договору від 12.08.2011 №110. Згідно з умовами додаткової угоди виконавець (ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж») зобов'язався надати замовнику (ТОВ «Строитель ЛТД») результати робіт (послуги) з ремонту дорожнього покриття на території комбінату хлібопродуктів «Луганськмлин»в об'ємі та на суму, визначені в цьому договорі, а замовник - прийняти такі результати робіт (послуги) та сплатити їх на поточний рахунок виконавця.
Разом з тим, 19.08.2011р. між ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»та ТОВ «Строитель ЛТД»було укладено додаткову угоду до договору від 12.08.2011р. №110, згідно умов якої ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»надає у власність ТОВ «Строитель ЛТД»наступне майно: верстат токарний 1К62 за ціною 45158 грн./шт. (без ПДВ) у кількості 1 шт., верстат консольно-фрезерний GC 12 за ціною 45160 грн./шт. (без ПДВ) у кількості 1 шт., прес П-125 за ціною 45157,60 грн./шт. (без ПДВ) у кількості 1 шт. (арк. справи 130).
Як було досліджено судами попередніх інстанцій, протягом серпня 2011 року позивач отримав від контрагента - ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»результати виконаних робіт з ремонту дорожнього покриття на території комбінату хлібопродуктів «Луганськмлин»та обладнання - верстат токарний, верстат консольно-фрезерний, прес, на підтвердження чого контрагентом було видано позивачу податкову накладну від 31.08.2011 №235 (а.с. 43). На підставі вказаної податкової накладної позивачем було сформовано податковий кредит за серпень 2011 року в сумі 98550,00 грн. ТОВ «Строитель ЛТД»повністю розрахувалося за ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»за виконані роботи та поставлене обладнання.
Наведене свідчить, що зазначений договір було повністю виконано як з боку ТОВ «Строитель ЛТД», так і з боку ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж».
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як правомірно встановлено судами першої та апеляційної інстанції, виконання договорів сторонами підтверджується первинними документами, а саме: накладною від 31.08.2011 №235 (а.с. 38), довідкою про вартість виконаних робіт (а.с. 39, 117), актами приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в (а.с. 40-42, 118-122), банківськими виписками (а.с. 44-45), довідками від 14.06.2012р. №03/06 про перебування на балансі основних засобів (а.с. 113), інвентарнми картками основних засобів (а.с. 126-128), актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів форми №ОЗ-1 (а.с. 133-135).
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Отже, без правової оцінки судів не залишилось те, що зміст статті 228 Цивільного кодексу України свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.
Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а фіктивне підприємництво з метою ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається як на підставу прийняття спірного податкового -повідомлення рішення, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було. Проте, у разі наявності відповідного вироку суду, постановленого у кримінальній справі, податковий орган має право звернутися до суду про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2012р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.Х. Темкіжев
Судді А. М. Лосєв
О. М. Нечитайло