У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2012 р. Справа № 124828/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області на постанову Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

22 березня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області (далі - УПФ України в м. Болехові) щодо перерахунку її пенсії і зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй, як дитині війни, невиплачену доплату до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по даний час, і надалі виплачувати таку допомогу.

Ухвалою Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 23 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 у частині перерахунку спірної доплати до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 21 вересня 2010 року включно залишено без розгляду у зв'язку із пропуском нею строку звернення до адміністративного суду.

Постановою цього ж суду від 07 квітня 2011 року, прийнятою у порядку скороченого провадження, вказаний позов задоволено частково, визнано неправомірною відмову УПФ України в м. Болехові щодо перерахунку пенсії та зобов'язано відповідача провести позивачці нарахування та виплату передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії за період з 22 вересня 2010 року по 22 березня 2011 року включно у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в м. Болехові просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та його розмір. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком з одночасним її збільшенням на 20 відсотків на підставі ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів», як особі, що проживає на території гірського населеного пункту.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підставно задоволенні судом першої інстанції за період з 22 вересня 2010 року по 22 березня 2011 року.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачці здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в м. Болехові Івано-Франківської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2011 року у справі № 2а-406/11 - без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 183-2 КАС України ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.В.Клюба