Справа №22-2119                            Рішення ухвалено під головуванням

Категорія 18                                                            Зайцева А.Ю.

Доповідач Матківська М.В.

УХВАЛА

Апеляційного суду Вінницької області

від 18 серпня    2006 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого : Матківської М.В. Суддів : Глєбова І.К., Копаничук С.Г. При секретарі : Яблонській І.Л. За участю : позивача ОСОБА_1

розглянувши  у  відкритому  засіданні   в   м.   Вінниці   цивільну  справу  за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 07.06.2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

Встановила:

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 7 червня 2006 року частково задоволено позов ОСОБА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 23.06.2003 року в сумі 12 727 гр., 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 254 гр.54 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 129 гр.81 коп. В решті позовних вимог в задоволенні відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині стягнення з неї коштів на користь ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. В іншій частині рішення суду просить залишити без зміни.

Зазначила, що рішення є неправильним, оскільки суд при його ухваленні неправильно застосував ч. 1 ст. 212 ЦПК України, оцінивши неправильно докази по справі. Також суд не допитав ряд свідків, про допит яких вона заявляла клопотання в судовому засіданні та не залучив третьою особою на стороні відповідача ОСОБА_3, про що вона заявляла клопотання.

Позивач ОСОБА_1 заперечив апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Вважає, що суд при вирішенні даного спору виконав всі вимоги процесуального закону та правильно вирішив спір.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що між сторонами по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23.06.2003 року укладений договір позики, за яким ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 гроші в сумі 21 500 гр., які зобов'язалась повернути до 23.06.2004 року.

В забезпечення даного договору позики сторони 23.06.2003 року уклали договір застави товару в обороті на суму 21 519 гр., який був нотаріально посвідчений.    

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 повернула борг частково в сумі 8 773 гр.; залишок боргу складає 12727 гр.

Оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов'язання по поверненню позики, суд зобов'язав її сплатити 3 % річних від простроченої суми 12 727 гр., що складає 254 гр.54 коп.

Згідно вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Із матеріалів справи, в тому числі і із договору позики вбачається, що позикодавець ОСОБА_1 передав 23.06.2003 року позичальникові ОСОБА_2, а не ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 21 500 гр., і саме ОСОБА_2 зобов'язалася повернути цю ж суму до 23.06.2004 року.

Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Доводи відповідача про те, що грошей по договору позики вона не отримувала спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики укладений в письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Про наявність такого випадку не пояснювала відповідач і не довела, що такий випадок мав місце по даному договору позики.

Суд першої інстанції, виконавши вимоги статей 10, 60, 212 ЦПК України вірно встановив, що саме ОСОБА_2 отримала в позику грошові кошти у ОСОБА_1 і саме вона не повністю виконала взяте на себе зобов'язання, не повернувши позивачеві борг в сумі 12 727 гр., тому прийшов до вірного висновку про стягнення з неї цієї суми.

При вирішенні даного спору суд правильно застосував норми процесуального права і прийняв вірне по суті та справедливе рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315 ЦПК України , колегія суддів , -

 УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 7 червня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення .

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.