Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа № 429/6472/12
17 серпня 2012 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Перекопського М. М.,
при секретарі судового засідання Шевченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" ,
треті особи: Територіальне управління Держгірпромнагляду у Донецькій області, Відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді,
про зобов’язання роботодавця скласти акт про нещасний випадок на виробництві, -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про зобов’язання роботодавця скласти акт про нещасний випадок на виробництві, в якому просив визнати неправомірною відмову відповідача скласти акт за формою Н-1 про нещасний випадок, що стався на виробництві 07.08.1991р. з гірничим робітником очисного забою з видобутку вугілля №2 ОСОБА_1, з записом пункту 15.2 «закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій правої скроневої частини, забій правого ока» та зобов’язати відповідача скласти акт за формою Н-1 про нещасний випадок, що стався на виробництві 07.08.1991р. з гірничим робітником очисного забою з видобутку вугілля №2 ОСОБА_1, з записом пункту 15.2 «закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій правої скроневої частини, забій правого ока».
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 07.08.1991р. під час виконання ним трудових обов’язків стався нещасний випадок – він був травмований тяговим ланцюгом комбайну в область голови. У лікарні йому було встановлено діагноз: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій правої скроневої частини, забій правого ока. Комісією з розслідування нещасних випадків був складений акт за формою Н-1 №58 від 08.09.1991 року та зазначена подія була внесена до обліку нещасних випадків на виробництві. Проте, при складанні акту у пункті 15.2 було неповно записано діагноз, зазначений в лікарні та зазначений у медичній картці, а саме не було зазначено «забій правого ока». Звернення позивача до відповідача та ТУ Держгірпромнагляду у Донецькій області щодо внесення змін до акту не дали результатів. Позивач вважає, що було порушено його особисті немайнові права, як потерпілого від нещасного випадку на виробництві, тому просить суд задовольнити його вимоги.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги та обставини, зазначені у позові підтримав та просив суд задовольнити позов. Також суду пояснив, що раніше не звертався до суду, оскільки не знав про цей акт, і дізнався про його зміст лише у лютому 2012 року. Позивач вважає, що наданих суду медичних документів та листа комунального закладу «Павлоградська міська лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради» №1072 від 06.04.2012 (надалі по тексту – лист лікарні №1072) (а.с.42) достатньо для того, що скласти акт Н-1 із зазначенням у пункті 15.2 діагнозу «закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій правої скроневої частини, забій правого ока».
Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали та просили суд задовольнити його у повному обсязі. Наполягали на тому, що позивач дізнався про неправильність запису діагнозу у акті Н-1 від 08.09.1991 року лише у лютому 2012 року, тому вважають, що позивачем позовна давність не пропущена. Крім того, зазначили, що на порушення особистих немайнових прав особи не поширюється позовна давність, оскільки предмет позову тісно пов'язаний з особистим немайновим правом позивача – правом на охорону здоров’я. Представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з письмовою заявою про визнання причини пропуску строку звернення до суду (позовної давності) поважними з огляду на те, що позивач дізнався про неправильність запису діагнозу у акті лише у лютому 2012 році та оригінал акту не отримував.
Представник відповідача позов не визнав повністю, просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів подав суду письмові заперечення. У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що дійсно, 07.08.1991р. позивач працював у відповідача і під час виконання трудових обов’язків стався нещасний випадок, про що, за результатами розслідування, було складено акт №58 від 08.09.1991р. за формою Н-1 у якому в пункті 15.2 було зазначено діагноз згідно листка непрацездатності медичного закладу - закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Зазначений акт Н-1 складався у відповідності до діючого на той час законодавства та згідно вимог постанови Президії ВЦРПС і Госпроматомнадзора СРСР від 17 серпня 1989 року №8-12 «Про затвердження Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві» (надалі по тексту – Положення №8-12). Також зазначає, що акт видавався позивачу, який знав про зазначений в акті діагноз і проти такого запису не заперечував. Відомості про отримання позивачем акту не збереглися, оскільки пройшло більше 20 років. Крім того, відповідач зазначив, що ним було проведено додаткове розслідування на підставі припису ТУ Держгірпромнагляду, але, оскільки комісія не є органом, уповноваженим встановлювати та підтверджувати діагнози лікувального закладу, комісія прийняла рішення не вносити зміни до діагнозу позивача, про що повідомила і позивача і Держгірпромнагляд.
Також відповідач наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності та відсутності підстав для його поновлення.
Представник Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області у судовому засіданні позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, з поясненнями відповідача погоджуються. Також зазначили, що погіршення зору є наслідком перенесеної травми голови, а не основним діагнозом. Крім того, лист лікарні №1072 не є довідкою, не завірений печаткою, тому його неможливо враховувати при повторному проведенні розслідування нещасного випадку і він не може бути підставою для внесення змін до акту.
Представник Відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді (надалі по тексту – відділення ФСС) позов не підтримав, просив у задоволенні позову відмовити. Вважає, що позов є необґрунтованим, підстав для його задоволення немає. Також вважає, що позивач достеменно знав про акт, оскільки тривалий час отримує виплати, основою яких є заява позивача та саме акт Н-1 про нещасний випадок. Вперше за виплатами позивач звертався до відповідача, а згодом і до відділення ФСС, де також писав відповідну заяву для проведення йому виплат на підставі його справи, в якій міститься акт Н-1. Представник відділення ФСС вважає, що підстав для внесення змін до акту немає, позивач мав можливість оскаржити відомості, які містяться у акті одразу після його складання, тому ним пропущено строк позовної давності.
Вислухавши позивача, представників сторін та третіх осіб, з’ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 07 серпня 1991 року під час роботи позивача на шахті «Благодатна» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з ним стався нещасний випадок - шматок породи попав під комбайн, в результаті чого завібрувала тяглова цепка і вдарила позивача в область голови.
За результатами розслідування цього нещасного випадку, після остаточного одужання позивача, було складено акт № 58 від 08.09.1991 року про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 (надалі по тексту – акт Н-1), в якому в п. 15.2 зазначено діагноз по листку непрацездатності медичного закладу: черепно-мозкова травма, струс головного мозку.
На момент складання акту № 58 від 08.09.1991 року діяло Положення №8-12. Згідно із п. 1.4 цього Положення: «Нещасний випадок на виробництві, який викликав у робітника втрату працездатності не менше одного дня або необхідність його переводу на іншу роботу на один день і більше у відповідності до медичного висновку, оформлюється актом форми Н-1. Адміністрація підприємства зобов’язана видати постраждалому або особі, яка представляє його інтереси, акт форми Н-1 про нещасний випадок не пізніше трьох днів з моменту закінчення по ньому розслідування.
Відповідно до п. 2.3. Положення №8-12 керівник підприємства після закінчення розслідування затверджує чотири екземпляра акту форми Н-1 та по одному направляє постраждалому або особі, яка представляє його інтереси, начальнику цеху, начальнику відділу охорони праці підприємства з матеріалами розслідування, технічному інспектору праці.
Пункт 2.4. зазначеного Положення передбачає заповнення пункту 15 акту форми Н-1 після закінчення тимчасової непрацездатності постраждалого керівником цеху, де стався нещасний випадок на підставі листка непрацездатності або довідки лікувального закладу.
Діючим на момент складання Акту Н-1 законодавством не було передбачено інших підстав для заповнення пункту 15.
З пояснень представника відповідача вбачається, що пункт 15 Акту Н-1 було заповнено суворо на підставі листка непрацездатності позивача. Надати суду вказаний листок непрацездатності позивача відповідач не зміг, оскільки він відсутній на підприємстві у зв’язку з тим, що строк його зберігання складав три роки і на момент розгляду справи у суді його у відповідача немає.
З наданих позивачем медичних документів вбачається наступне. Так, у медичній картці стаціонарного хворого №51 (а.с. 7) зазначено діагноз закладу, який направив позивача: закрита черепно-мозкова травма, забій правої скроневої частини. Проте, діагноз заключний клінічний зазначений не чітко, не розмежований згідно форми медичної карти за видами основний, ускладнення основного, супутній. У графах зазначених видів діагнозів, без виділення їх видів зазначено: черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій скроневої області, забій правого ока. Отже, чітко встановити заключний діагноз та супутній, або ускладнення основного – неможливо.
Згідно запису лікаря прийомного покою (а.с. 8) позивачу встановлено інший діагноз: ЧМТ, забій голови, струс головного мозку, садно обличчя. Тобто, з даного документу також неможливо встановити діагноз - забій правого ока, який позивач просить зазначити у акті.
З порядку заповнення листка непрацездатності вбачається, що при заповненні графи «Діагноз заключний» лікар указує лише остаточний діагноз, оскільки існує декілька видів медичних діагнозів: клінічний, попередній, остаточний, діагностичний. З наданих позивачем епікризів (а.с. 10, 12,13,14,15,16) датованих різним часом та у яких містяться різні діагнози, неможливо встановити, який у позивача був остаточний діагноз, тому суд ставиться до них критично.
З листа лікарні №1072 (а.с.42), адресованого відповідачу, вбачається, що позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні з 07.08.1991р. по 27.08.1991р. з діагнозом: «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Забій правої скроневої області, садно скроневої області. Забій правого ока (травма виробнича 07.08.1991р.)». У зазначеному листі лікарні №1072 також міститься інформація щодо коду МКХ-10: «S 06.0».
Пункт 3.2 Порядку заповнення листка непрацездатності передбачає, що у графі «Діагноз заключний» лікар указує остаточний діагноз, а в графі "шифр МКХ-10" - шифр діагнозу відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду, прийнятої 43 Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я 01.01.1993р. (далі - МКХ-10). Зазначений у листі лікарні №1072 код МКХ-10 «S 06.0» розшифровується як «Струс головного мозку».
Отже, суд дійшов висновку про те, що інформація щодо діагнозу позивача, зазначена у даному листі, також підтверджує відомості, зазначені у акті Н-1 щодо струсу головного мозку, і не підтверджує доводів позивача щодо наявності «забою правого ока», оскільки травми ока та очниці згідно кодів МКХ-10 кодуються розділом «S.05. Травма ока та очниці».
Такого ж висновку дійшла і комісія з проведення додаткового розслідування нещасного випадку, яка зазначила у своєму акті від 19.04.2012р. (а.с. 21), що зазначений позивачем діагноз не знайшов свого підтвердження у кодуванні МКХ-10 «S 06.0». Враховуючи наведене, та те, що комісія не є органом, уповноваженим встановлювати та підтверджувати діагнози лікувально-профілактичних закладів, вона дійшла правильного висновку про відсутність підстав для зміни запису пункту 15 акту Н-1.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для викладення пункту 15 акту Н-1 згідно вимог позивача, оскільки відсутні докази, які б чітко та однозначно вказували на наявність діагнозу «забій правого ока». Також не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач свідомо вказав у акті Н-1 неправильний діагноз, а ,навпаки, відповідачем, з метою встановлення правильності заповнення акту, було проведено додаткове розслідування.
Крім того, згідно п. 1.7 Положення №8-12 «У випадку відмови адміністрації в складанні акту форми Н-1, а також при незгоді постраждалого або іншої зацікавленої особи зі змістам акту форми Н-1 конфлікт розглядає профспілковий комітет підприємства в строк не більш ніж 7 днів з моменту подачі заяви. Його рішення є обов'язковим для виконання адміністрацією підприємства. При необхідності профспілковий комітет запрошує висновок технічного інспектора праці, лікувально-профілактичного закладу про встановлення факту нещасного випадку, його обставин та причин, встановлення кола осіб, що допустили порушення правил з охорони праці, стандартів безпеки праці. У випадку виявлення порушень в правильності оформлення акту Н-1, технічний (головний технічний) інспектор праці, представник органу державного надзору на підконтрольних підприємствах (об'єктах) мають право вимагати від керівництва підприємства його перескладання. Отже, у позивача була можливість для перегляду акту Н-1 та для його перескладання, проте, він нею не скористався.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивачем не було доведено порушення його прав відповідачем.
Крім зазначеного, позивачем було пропущено строк звернення до суду із позовом без поважних причин. Такого висновку суд дійшов виходячи з наступного.
На момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент складання акту Н-1, вони були врегульовані Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963 №1540-VI (надалі по тексту – ЦК УРСР 1963р.).
Згідно ст. 71 ЦК УРСР 1963р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Статтею 76 цього кодексу передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, яке виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тобто, право на позов у ОСОБА_1 виникло з 08.09.1991 року - з моменту складання акту за формою Н-1.
Доводи позивача про те, що він не знав про акт Н-1 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, що підтверджується наступним.
У попередньому судовому засіданні та у судовому засіданні під час розгляду справи по суті позивач суду пояснив, що він раніше, з 1991 року, не звертався до суду з даним позовом, оскільки боявся, що його за це звільнять. Також позивач пояснив, що він не звертався до суду у зв’язку з тим, що у разі встановлення йому більшого відсотку втрати працездатності, його б не допустили до роботи, тому йому було не вигідно вносити такі зміни.
Доводи позивача про те, що він боявся звільнення не знайшли свого підтвердження, оскільки він був звільнений відповідачем у 2007 році і мав можливість з цього часу звернутись до суду без побоювань звільнення.
Факт того, що позивачу було достеменно відомо про акт Н-1 раніше зазначеного ним часу підтверджується його заявою до відповідача від 24.06.1994 року про проведення йому виплат відшкодування шкоди, заподіяної травмою від 07.08.1991р.
Позивач отримуючи виплати, які випливали з нещасного випадку, який стався з ним 07.08.1991 року, знав про наявність акту Н-1, оскільки саме він є підставою для проведення цих виплат. Факт отримання позивачем таких виплат підтверджується наказами відповідача та оглянутою у судовому засіданні особовою справою позивача, яка знаходиться у відділенні ФСС. Також позивач не міг не знати про існування акту Н-1 і під час його оглядів у ЛТЕК для визначення ступеню втрати професійної працездатності. Крім того, позивач мав можливість ознайомитись з актом і у виплатній справі відділення ФСС, у якій також міститься копія цього акту. Представник відділення ФСС у судовому засіданні пояснив, що позивач мав можливість ознайомитись з актом, який містився у його особовій справі, оскільки сам звертався до відділення ФСС із відповідною заявою від 1008.2001р. про проведення йому страхових виплат згідно його особової справи.
Позивачем також не надано суду доказів того, що відповідач заважав йому ознайомитись зі змістом акту Н-1.
Інших поважних причин пропущення строку звернення до суду позивачем не наведено. За таких обставин, суд вважає, що наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності неможливо визнати поважними, а тому підстав для його поновлення немає.
Згідно зі ст. 80 ЦК Української PCP (1963 року) закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2004 року цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року передбачено, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки право на звернення до суду з позовом у ОСОБА_1 виникло з моменту складання акту Н-1, тобто з 08.09.1991 року, до введення в дію ЦК України 2004 року, то встановлений ст. 71 ЦК Української PCP 1963 року, строк позовної давності сплив.
Суд не приймає доводи представників позивача про те, що на дані правовідносини не поширюється позовна давність, оскільки вимоги випливають з порушення особистих немайнових прав позивача, виходячи з наступного.
Цивільний кодекс не містить нормативного визначення особистих немайнових прав, а лише вказує на їхні загальні ознаки. Так, особисті немайнові права мають такі ознаки: а) дані права належать кожній фізичній особі; б) дані права належать фізичній особі від народження або за законом; в) дані права не мають економічного змісту; г) дані права тісно пов'язані з фізичною особою; д) дане право належить особі довічно. Отже, для того, щоб визначити певне право як особисте немайнове, необхідна сукупність усіх зазначених ознак. Наявність лише деяких з названих ознак ще не свідчить про те, що це право має природу особистого немайнового.
Крім того, акт Н-1 лише фіксує факт нещасного випадку і ні яким чином не впливає на право позивача на охорону здоров’я та інші його особисті немайнові права. Позовні вимоги, заявлені позивачем також не стосуються його особистих немайнових прав.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин неможливо застосувати положення ст. 83 ЦК УРСР 1963р., згідно якої на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав не поширюється позовна давність.
Згідно п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.
Зазначені положення також неможливо застосувати до даних правовідносин, оскільки вони не існували у ЦК УРСР 1963р., яким вони регулюються, і не стосуються саме відшкодування шкоди.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України суд,-
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", треті особи: Територіальне управління Держгірпромнагляду у Донецькій області, Відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді, про зобов’язання роботодавця скласти акт про нещасний випадок на виробництві – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 22 серпня 2012 року.
Суддя:
ОСОБА_3