АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/1690/2582/2012 Номер провадження 22-ц/1690/2582/2012 Головуючий по 1-й інстанції: Парахіна Є.В. Суддя-доповідач: Чічіль В. А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2012 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого: судді Чічіля В.А.,
Суддів: Антонова В.М., Мартєва С.Ю.,
за участю секретаря: Ренкевич М.Д.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 15 березня 2012 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2012 року
та апеляційною скаргою ОСОБА_3 на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, Полтавської міської територіальної громади, третя особа: Третя Полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права спільної сумісної власності подружжя, визначення часток у праві спільної сумісної власності, поділ спадкового майна, стягнення коштів, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ спадкового майна та визнання права власності за спадкоємцями на частку спадкового майна,-
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому зазначала, що з 1983 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Просила встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_6, визнати за нею та її померлим чоловіком право спільної сумісної власності на домоволодіння АДРЕСА_1, визнати частки у праві спільної сумісної власності зазначеного домоволодіння по 1/2 за кожним з подружжя, визнати, що частка ОСОБА_6 на спірне домоволодіння спадкується по 1/8 частці ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Таврія, державний номерний знак НОМЕР_1.
У ході судового розгляду ОСОБА_2 доповнила свої позовні вимоги, просила стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 2 000,00 грн. та 1 000,00 грн. відповідно в рахунок погашення позички на придбання автомобіля марки Таврія, державний номерний знак НОМЕР_1, визнати за нею право власності на зазначений автомобіль, як спадкоємицею ОСОБА_6
У березні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду зі зустрічним позовом, в якому просила визнати, що автомобіль марки Таврія, державний номерний знак НОМЕР_1, який належав ОСОБА_6, спадкується спадкоємцями наступним чином: за ОСОБА_2 просила визнати право власності на 5/8 частину спірного автомобіля, за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 -по 1/8 частці за кожним, а домоволодіння АДРЕСА_1 просила визнати за кожним з чотирьох спадкоємців по 1/4 частці.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 15 березня 2012 року позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволені частково.
Встановлено, що ОСОБА_2 з 1983 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, як спадкоємцями ОСОБА_6 у частинах: ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3 - по 1/4 частині за кожним, визнано право власності на 1/4 частину, яку мав право померлий ОСОБА_7, як спадкоємець ОСОБА_6, за його спадкоємцями - по 1/8 частині за ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля марки ЗАЗ Таврія, державний номерний знак НОМЕР_1, як за власницею.
Визнано право власності на 1/2 частину автомобіля марки ЗАЗ Таврія, державний номерний знак НОМЕР_1 за спадкоємцями ОСОБА_6 в рівних частинах: по 1/8 частині за ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 за кожним, та на 1/8 частину, на яку мав право померлий ОСОБА_7, як спадкоємець ОСОБА_6, за його спадкоємцями: по 1/16 частині за ОСОБА_5 та ОСОБА_4
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2012 року доповнено рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 15 березня 2012 року.
Постановлено стягнути на користь держави судовий збір: з ОСОБА_2 в сумі 374,00 грн., з ОСОБА_4 в сумі 637,50 грн., з ОСОБА_3 у сумі 374,00 грн., з ОСОБА_5 в сумі 212,50 грн.
Постановлено стягнути на користь ОСОБА_2 частину понесених нею при зверненні до суду витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи: з ОСОБА_4 11,25 грн., з ОСОБА_3 7,50 грн., з ОСОБА_5 3,75 грн.
Постановлено стягнути на користь ОСОБА_3 частину понесених нею при зверненні до суду витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи: з ОСОБА_4 11,25 грн., з ОСОБА_2 7,50 грн., з ОСОБА_5 3,75 грн.
Постановлено стягнути на користь ОСОБА_2 частину судових витрат за проведення судових експертиз: з ОСОБА_4 1586,10 грн., з ОСОБА_3 1057,40 грн., з ОСОБА_5 528,70 грн.
В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржила ОСОБА_2, у апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції частково скасувати у частині вимог, по яким їй відмовлено у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити повністю з урахуванням уточнень до позову, а в задоволенні зустрічного позову -відмовити у повному обсязі.
Додаткове рішення місцевого суду в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_9
В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_2 вважає, що його ухвалено за невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права, оскільки їй не відшкодовано в повному обсязі судові витрати, з цих підстав просить додаткове рішення скасувати та стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати додаткове рішення у частині стягнення з неї витрат на проведення судових експертиз, вважає в цій частині додаткове рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки її зустрічний позов задоволений у повному обсязі, тому відсутні підстави для стягнення з неї судових витрат.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, вважає, що скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а скарга ОСОБА_3 -задоволенню, з наступних підстав.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, що на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 19 січня 1978 року ОСОБА_6 отримано у користування земельну ділянку АДРЕСА_1, загальною площею 500,00 кв. м (а.с. 10-11).
Відповідно до відомостей, що містяться у технічному паспорті, виготовленому станом на 05 грудня 1980 року, та Акту про закінчення будівництва, вводу в експлуатацію, затвердженого 22 грудня 1987 року, на зазначеній земельній ділянці житловий будинок побудований у 1980 році (т. 1 а.с. 6-9, 12).
Газифікація даного будинку проведена у грудні 1981 року, що підтверджується повідомленням ВАТ «Полтавагаз»№14/4031 від 25 лютого 2009 року та відповідними актами (т. 1 а.с. 89, 90, 122, 146).
Згідно свідоцтва про одруження від 20 квітня 1988 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 цього дня зареєстровано шлюб (т. 1 а.с. 14).
Також установлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 мають спільну дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 16).
Автомобіль марки ЗАЗ 110207, державний номерний знак НОМЕР_2, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 19 жовтня 2004 року належить ОСОБА_6, придбаний 8 жовтня 2004 року (т. 1 а.с. 87).
Відповідно до актового запису №1975 від ІНФОРМАЦІЯ_2, зробленого Центральним відділом РАЦС Полтавського МУЮ, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 15).
Задовольняючи позов у частині встановлення факту проживання однією сім'єю, місцевий суд виходив з того, що факт спільного проживання до реєстрації шлюбу є доведеним.
Колегія суддів вважає такі висновки місцевого суду вірними з наступних підстав.
Судом першої інстанції у ході слухання справи встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 стали проживати саме однією сім'єю без реєстрації шлюбу, з усіма притаманними ознаками шлюбно-сімейних відносин з 1983 року.
З цього часу вони проживали в одному будинку, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та піклувалися один про одного, у них народилась дитина, яка ними спільно виховувалась.
За таких обставин, факт проживання однією сім'єю ОСОБА_6 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу є достовірно встановленим, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не заперечується іншими учасниками у справі, між якими та позивачкою ОСОБА_6 існує спір про право на спадкування після померлого ОСОБА_6
Відмовляючи у частині визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_6, суд першої інстанції вірно виходив з того, що будинок побудований до 1983 року, тобто до створення сім'ї, а тому є особистою власністю ОСОБА_6
Проте, судова колегія не може погодитись з вирішенням місцевим судом питання щодо поділу спадкового майна та визнання права власності за спадкоємцями на частки спадкового майна з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування»роз'яснено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.
При цього, у п. 24 цієї ж постанови визначено, що при розгляді справ про визнання права власності в порядку спадкування повинна бути наявна спадкова справа стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, обґрунтована постанова про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Згідно повідомлення третьої Полтавської державної нотаріальної контори №174/01-14 від 3 березня 2009 року після смерті ОСОБА_6 заведено спадкову справу за №279, заяви про прийняття спадщини подані ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7
Однак, у матеріалах справи відсутні буді-які відомості, що після звернення спадкоємців із заявою про прийняття спадщини, нотаріусом відмовлено їм у видачі свідоцтва про право на спадщину.
З огляду на зазначене та ураховуючи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було відмовлено нотаріальною конторою у видачі свідоцтва про право на спадщину, їх звернення до суду з позовом про поділ спадкового майна та визнання права власності за спадкоємцями на частки є передчасним.
З цих же підстав, колегією суддів не беруться до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, що місцевим судом здійснений невірний розподіл часток спадкового майна між спадкоємцями, оскільки суд першої інстанції не повинен підміняти функції, які надані нотаріусам, відповідно до приписів чинного законодавства, у питаннях спадкування.
Оскільки при вирішенні цієї позовної вимоги судом першої інстанції невірно засновано норми матеріального права, тому рішення місцевого суду у частині поділу спадкового майна та визнання за спадкоємцями права власності на частки спадкового майна підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні цієї частини позову.
Додаткове рішення у даній справі ухвалювалось у частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат з розрахунку того, що первісний позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнялись частково.
Разом з тим, у зв'язку з ухваленням апеляційним судом нового рішення, яким у задоволенні цих вимог за обома позовами відмовлено, зазначене додаткове рішення підлягає скасуванню.
Судова колегія вважає доцільним не стягувати з відповідачів за первісним позовом на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати, оскільки з пред'явлених нею трьох позовних вимог, задоволеною була лише вимога щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, яка безпосередньо не стосується інших учасників у справі, якби дане питання вирішувалось у порядку окремого провадження
На момент звернення до суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не сплачувались у повному обсязі державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, тому дані судові витрати підлягають стягненню на користь держави.
Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_2 у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 162,00 грн., який не сплачувався апелянтом у повному обсязі при зверненні до апеляційного суду.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 314, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення та додаткове рішення задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на додаткове рішення задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 15 березня 2012 року у частині поділу спадкового майна та визнання права власності за спадкоємцями на частки спадкового майна скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.
У задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо поділу спадкового майна та визнання права власності за спадкоємцями на частки спадкового майна відмовити.
У задоволенні вимог ОСОБА_3 щодо поділу спадкового майна та визнання права власності за спадкоємцями на частки спадкового майна відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові збір у сумі 375,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові збір у сумі 374,00 грн.
У решті рішення залишити без змін.
Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2012 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 162,00 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий у справі:
Судді:
З оригіналом згідно:
суддя В.А. Чічіль