ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 07/3372а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" листопада 2006 р.
12год., м. Черкаси
За адміністративним позовом дочірнього підприємства „Агрофірма „Байс-Агро” комерційно-виробничої фірми „Байс”
до Уманської об’єднаної державної податкової інспекції
про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення
Суддя Дорошенко М.В.
Секретар судового засідання Долженкова І.М.
Представники сторін:
від позивача: Биченко І.Я. –за довіреністю від 15.05.2006р.;
від відповідача: Бодревська І.В. –за довіреністю від 27.03.2006р., Панченко А.І.- за довіреністю від 30.03.2006р., Гречко І.В. –за довіреністю від 06.09.2006р.
Заявлено адміністративний позов про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача від 08.12.2005р. №0002622310/0/25272/23/1441, №0002612310/0/25241/23/1440, №0000941701/011396/25072, №0000992330/01426/ 25174.
Заявою від 27.09.2006р. позивач, не змінюючи підстави адміністративного позову, змінив позовні вимоги. Замість вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача від 08.12.2005р. №0002622310/0/25272/23/1441, №0002612310/0/25241/23/1440, №0000941701/011396/25072, №0000992330/01426/ 25174 позивач заявив вимогу про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відповідача від 15.05.2006р. №0002612310/855/1262, за яким позивачу було визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 432411грн. 50коп., у тому числі 14095грн. за основним платежем і 418316грн. 50коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Господарський суд прийняв зміну позивачем позовних вимог.
В обґрунтування адміністративного позову позивач вказав на невідповідність спірного податкового повідомлення-рішення фактичним обставинам та вимогам законодавства. Зокрема, за твердженням позивача не відповідає фактичним обставинам висновок відповідача про використання позивачем не за цільовим призначенням коштів, закумульованих ним на окремому рахунку у відповідності з вимогами п. 11.29 ст. 11 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (далі –Закон №168/97-ІІІ). А сам факт прострочення перерахування цих коштів на спеціальний рахунок на думку позивача не є законною підставою для стягнення їх відповідачем у доход бюджету.
У засіданні суду представник позивача адміністративний позов підтримав з вказаних у ньому підстав.
Відповідач проти позову заперечив, оскільки на відміну від позивача вважає спірне податкове повідомлення-рішення таким, що відповідає фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства.
У засіданні суду представники відповідача підтримали заперечення проти адміністративного позову з вказаних вище підстав.
Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши представників сторін господарський суд встановив наступне.
У жовтні та листопаді 2005р. відповідачем була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питання дотримання ним вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.04.2004р. по 30.09.2005р., а по податку на додану вартість за період діяльності з 01.05.2004р. по 30.09.2005р. За результатами цієї перевірки був складений акт від 30.11.2005р. №1321/23-2/30334495
Перевіркою було встановлено, позивач в порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 4.1 ст. 4 Закону №168/97-ВР та ст. 9 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” занизив податкове зобов’язання з податку на додану вартість, яке підлягає сплаті до бюджету на суму 20431грн., у тому числі на 16867грн. за жовтень 2004р., на 1300грн. за січень 2005р., 1132грн. за лютий 2005р. і 1132грн. за березень 2005р.
Крім того, перевіркою були встановлені такі обставини:
станом на 01.05.2004р. не перерахована позивачем на окремий рахунок сума податку на додану вартість, яка у відповідності з вимогами п. 11.29 ст. 29 Закону №168/97-ВР залишалася у розпорядженні позивача і мала використовуватися ним на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, становила 53888грн.;
за період, що перевірявся, самостійно визначена позивачем у відповідності з вимогами п. 11.29 ст. 29 Закону №168/97-ВР сума податкових зобовязань з податку на додану вартість становила 465885грн., а сума фактично перерахованого позивачем податку на додану вартість на окремий рахунок –590460грн;
у скороченій податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2005р. позивачем не була врахована сума корегування податкового кредиту у розмірі 83333грн., яку позивач відобразив у скороченій податковій декларації за вересень 2005р.;
станом на 01.10.2005р. не перерахована позивачем на окремий рахунок сума податку на додану вартість, яка у відповідності з вимогами п. 11.29 ст. 29 Закону №168/97-ВР залишалася у розпорядженні позивача і мала використовуватися ним на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, становила 12646грн. ((53888 + 465885грн. + 83333грн.) -590460грн.);
у червні 2004р. позивач за відсутності зобов’язання з перерахування податку на додану вартість на окремий рахунок фактично перерахував на такий рахунок 46152грн. 12 коп.;
у липні 2004р. позивач за відсутності зобов’язання з перерахування податку на додану вартість на окремий рахунок фактично перерахував на такий рахунок 17784грн. 73коп.;
у серпні 2004р. позивач за відсутності зобов’язання з перерахування податку на додану вартість на окремий рахунок фактично перерахував на такий рахунок 4125грн.;
у вересні 2004р. сума податку на додану вартість, яка підлягала перерахуванню позивачем на окремий рахунок становила 157159грн., але фактично вона не була перерахована позивачем;
у жовтні 2004р. позивач за відсутності зобов’язання з перерахування податку на додану вартість на окремий рахунок фактично перерахував на такий рахунок 26362грн. 51коп.;
у листопаді 2004р. сума податку на додану вартість, яка підлягала перерахуванню позивачем на окремий рахунок становила 60388грн., а фактично було перераховано позивачем 143765грн. 68коп.;
у грудні 2004р. сума податку на додану вартість, яка підлягала перерахуванню позивачем на окремий рахунок становила 148845грн., але фактично вона не була перерахована позивачем;
у січні 2005р. позивач за відсутності зобов’язання з перерахування податку на додану вартість на окремий рахунок фактично перерахував на такий рахунок 90173грн. 60коп.;
у лютому 2005р. сума податку на додану вартість, яка підлягала перерахуванню позивачем на окремий рахунок становила 25336грн. + 83333грн., але фактично вона не була перерахована позивачем;
у березні 2005р. сума податку на додану вартість, яка підлягала перерахуванню позивачем на окремий рахунок становила 37500грн., але фактично вона не була перерахована позивачем;
у червні 2005р. позивач за відсутності зобов’язання з перерахування податку на додану вартість на окремий рахунок фактично перерахував на такий рахунок 151422грн. 73коп.;
у серпні 2005р. позивач за відсутності зобов’язання з перерахування податку на додану вартість на окремий рахунок фактично перерахував на такий рахунок 110623грн.67коп.
Встановлені перевіркою обставини нарахування і перерахування позивачем на окремий рахунок податку на додану вартість, який у відповідності з вимогами п. 11.29 ст. 29 Закону №168/97-ВР залишався у розпорядженні позивача і мав використовуватися ним на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, відповідач на підставі п. 11.29 ст. 11 Закону №168/97-ВР та п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. №271 із змінами і доповненнями (далі –Порядок №271), оцінив як такі, що означають про нецільове використання позивачем акумульованих коштів на суму 410981грн., із якої 12646грн. не перерахована позивачем на окремий рахунок сума податку на додану вартість і 398335грн. перерахована сума цього податку на окремий рахунок, але з порушенням встановленого строку.
На підставі акта перевірки від 30.11.2005р. №1321/23-2/30334495 відповідач 08.12.2005р. видав податкове повідомлення №0002612310/0/25241/23/1440, за яким відповідно до підпункту „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000р. №2181-ІІІ „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі –Закон №2181-ІІІ) визначив позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 441627грн. 50коп., у тому числі 20431грн. за основним платежем і 411196грн. 50коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач на підставі п. 5.2 ст. 5 Закону №2181-ІІІ оскаржив податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.12.2005р. №0002612310/0/25241/23/1440 в адміністративному порядку до відповідача, до державної податкової адміністрації в Черкаській області та до Державної податкової адміністрації України.
Рішенням Уманської об’єднаної державної податкової інспекції від 28.12.2005р. №26689/25-010 скарга позивача на податкове повідомлення-рішення від 08.12.2005р. №0002612310/0/25241/23/1440 була залишена без задоволення, а саме податкове повідомлення-рішення –без змін.
Рішенням державної податкової адміністрації в Черкаській області від 15.02.20006р. №2128/25-010 скарга позивача була задоволена частково, податкове повідомлення-рішення Уманської об’єднаної державної податкової інспекції від 08.12.2005р. №0002612310/0/25241/23/1440 було скасоване в частині визначення позивачу 8406грн. податкового зобов’язання з податку на додану вартість, у тому числі 5526грн. за основним платежем і 2880грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Державної податкової адміністрації України від 03.05.2006р. № №4909/6/25-0115 податкове повідомлення-рішення Уманської об’єднаної державної податкової інспекції від 08.12.2005р. №0002612310/0/25241/23/1440 з урахуванням рішення державної податкової адміністрації в Черкаській області від15.02.20006р. №2128/25-010 було залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.
Після отримання рішення Державної податкової адміністрації України від 03.05.2006р. №4909/6/25-0115 Уманська об’єднана державна податкова інспекція видала спірне податкове повідомлення–рішення від 15.05.2006р. №0002612310/3/855/1262, за яким відповідно до підпункту „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181-ІІІ визначила позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 432411грн. 50коп., у тому числі 14095грн. за основним платежем і 418316грн. 50коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, із яких 410981грн. (12646грн. +398335грн.) є штрафною (фінансовою) санкцією за нецільове використання позивачем акумульованих у відповідності з вимогами п. 11.29 ст. 11 Закону №168/97-ВР коштів.
Доводи позивача, приведені ним в обґрунтування позову, стосуються лише частини спірного податкового повідомлення-рішення, пов’язаної із визначенням і застосуванням відповідачем 410981грн штрафної (фінансової) санкції за нецільове використання позивачем акумульованих у відповідності з вимогами п. 11.29 ст. 11 Закону №168/97-ВР коштів. При цьому позивач не спростував встановлені перевіркою суми податку на додану вартість, які підлягали перерахуванню ним на окремий рахунок, фактично перераховані ним на такий окремий рахунок суми та час перерахування.
Пункт 11 ст. 11 Закону України від 09.12.1990р. №509-ХІІ „Про державну податкову службу передбачає право органів державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені.
Частиною 2 ст. 238 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Відповідно до п. 11.29 ст.11 Закону №168/97-ВР в 2004, 2005 роках була зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.
Пункт 4 Порядку №271 передбачає, що на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.
З викладених вище норми законодавства вбачається, що п. 11. 29 Закону №168/97-ІІІ передбачає стягнення з платника податку до Державного бюджету України уже закумульованих коштів у разі їх нецільового використання. На відміну від п. 11.29 ст.11 Закону №168/97-ІІІ пункт 4 Порядку №271 фактично встановлює іншу підставу для стягнення до Державного бюджету України таких коштів, а саме за порушення порядку їх акумуляції не залежно від того як вони фактично були використані платником податку. При цьому ні Закон №168/97-ВР ні Порядок №271 не визначають стягувані із платника податку кошти, що були використані ним не за цільовим призначенням, як штрафну (фінансову) санкцію.
Порядок №271 не є законом України, тому ним не можуть встановлюватися адміністративно-господарські санкції, на застосування яких мають право органи державної податкової служби.
Факти використання не за цільовим призначенням податку на додану вартість, який у відповідності з вимогами п. 11.29 ст. 29 Закону №168/97-ВР залишався у розпорядженні позивача і мав використовуватися ним на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, відповідачем встановлено не було.
З огляду на викладене застосування відповідачем до позивача за спірним податковим повідомленням-рішенням 410981грн. штрафних (фінансових) санкцій є неправомірним, тому у цій сумі спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню нечинним.
Вимога про визнання нечинним спірного податкового повідомлення –рішення у решті визначеної за ним суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість –21430грн. 50коп. задоволенню не підлягає, оскільки позивач ні у позові ні у засіданні суду не привів ніяких доводів в обґрунтування цієї частини позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 94, 160 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Уманської об’єднаної державної податкової інспекції від 15 травня 2006р. №0002612310/3/855/1262 в частині визначення дочірньому підприємству„Агрофірма „Байс-Агро” комерційно-виробничої фірми „Байс” 410981грн. податкового зобов’язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями.
Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства „Агрофірма „Байс-Агро” комерційно-виробничої фірми „Байс” (вул. Ленінської Іскри, буд. 29, м. Умань, Черкаська область, 20300, ідентифікаційний код 30334495, поточний рахунок №26002301885660 в Уманському відділенні „Промінвестбанку”, МФО 354381) –3грн. 23коп. витрат на сплату судового збору.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Ця постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського міжобласного апеляційного господарського суду шляхом подання через господарський суд Черкаської області заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови і апеляційної скарги - протягом двадцяти днів після подання такої заяви.
Ця постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
У разі своєчасного подання заяви про апеляційне оскарження і неподання апеляційної скарги у встановлений строк, ця постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СУДДЯ Дорошенко М.В.