КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2012 р. Справа№ 44/209-б-50/118-б

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Сотнікова С.В.

Ткаченка Б.О.

за участю представників сторін:

від боржника: не з'явився;

ліквідатор боржника: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» Сухенко Нінель Григорівни на ухвалу господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 44/209-б-50/118-б (головуючий суддя Омельченко Л.В., судді: Мандичев Д.В., Митрохіна А.В.)

за заявою боржника товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР», м. Київ

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2010 порушено провадження у справі № 44/209-б за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» з урахуванням особливостей застосування процедури банкрутства боржника, що ліквідується власником, передбачених ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою господарського суду міста Києва від 06.04.10 у даній справі ТОВ «СТАЙЄР» визнано банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, задоволено клопотання заявника та призначено ліквідатором у справі № 44/209-б голову ліквідаційної комісії Сухенко Н.Г., яку зобов'язано у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом подати до офіційних друкованих органів оголошення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, провести ліквідаційну процедуру та надати суду свій звіт та ліквідаційний баланс банкрута. При цьому, завершено підприємницьку діяльність банкрута.

У газеті «Голос Україна» від 08.04.2010 № 62 (4812) здійснено публікацію оголошення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2010 у справі №44/209-б було визнано кредиторами боржника ряд підприємств, установ та фізичних осіб, затверджено реєстр вимог кредиторів на суму 7 619 250,27 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.2010 у справі №44/209-б було затверджено мирову угоду та припинено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.08.2010 у справі №44/209-б було затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, а також ліквідовано банкрута - товариство з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР», як юридичну особу у зв'язку з банкрутством.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2011 ухвали місцевого господарського суду від 01.06.2010, 29.06.2010 та 02.08.2010 у даній справі було скасовано, а справу № 44/209-б передано на розгляд до господарського суду міста Києва.

Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 у даній справі вирішенню потребувало, зокрема, питання про включення заявлених до боржника грошових вимог до реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 44/209-б-50/118-б (головуючий суддя Омельченко Л.В., судді: Мандичев Д.В., Митрохіна А.В.) визнано Національний банк України кредитором товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» на суму 43 384 854,91 грн. (перша черга). Зобов'язано ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Національного банку України у розмірі 43 384 854,91 грн. (т. 7, а. с. 82-88)

Дана ухвала мотивована тим, що вимоги банку в сумі 43384854,91 грн. є обґрунтованими та доведеними належними доказами, що містяться в матеріалах справи, підлягають визнанню з занесенням до першої черги задоволення вимог кредиторів та є підставою для внесення ліквідатором до реєстру вимог кредиторів.

При цьому, суд першої інстанції керувався ст.ст. 14, 23, 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ст.ст. 5, 24, 12, 33 Закону України «Про іпотеку», ст. 572 Цивільного кодексу України та ст.ст. 32, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» Сухенко Нінель Григорівна звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 44/209-б-50/118-б, прийняти нове судове рішення, яким відмовити Національному банку України у визнанні кредитором товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР».

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків обставинам справи та порушенням норм матеріального права, а саме ст.ст. 14, 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Так, скаржник зазначає, що Національним банком України було з порушенням тридцяти денного строку подано заяву про визнання кредитором, що є підставою для відмови у її задоволенні та визнанні заявлених вимог.

Ухвалою київського апеляційного господарського суду від 19.10.2012 року у справі № 44/209-б-50/118-б було призначено апеляційну скаргу ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» Сухенко Нінель Григорівни до розгляду.

30.10.2012 року до Київського апеляційного господарського суду надійшов від господарського суду міста Києва оригінал справи № 44/209-б-50/118-б в 7-ми томах, скерований супровідним листом місцевого суду № 368 від 30.10.2012 року на запит апеляційного суду № 09-16/2758 від 23.10.2012.

02.11.2012 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду Національним банком України було подано письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких кредитор просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду від 01.10.2012 року - без змін.

Представник Національного банку України в судовому засіданні 06.11.2012 заперечив вимоги апеляційної скарги та просив останню залишити без задоволення з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Представник акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» в судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги та просив останню залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.

Представник Прокуратури міста Києва в судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги та просив останню залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.

Представник громадянина Васильєва А.М. в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив останню задовольнити, ухвалу місцевого суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у визнанні Національного банку України кредитором боржника.

Інші сторони та учасники провадження у справі своїх представників в судове засідання апеляційної інстанції не направили, причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи є докази належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу у відсутності інших учасників провадження та сторін, представники яких не з'явилися, за доказами наявними в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Згідно ч. 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частиною 15 ст. 11 Закону, встановлено, що після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі ст. 14 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Виходячи зі змісту ст. 14 Закону, кредитор, подаючи до господарського суду відповідну заяву, самостійно визначає розмір таких вимог, підтверджує їх відповідними документами. До обов'язку суду при розгляді відповідних заяв входить саме перевірка їх обґрунтованості та наявності документів, що підтверджують відповідні вимоги.

Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

При цьому, безспірні вимоги кредиторів це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (п.7 ст. 1 Закону).

Отже, судом першої інстанції встановлено, що 16.03.2009 Національний банк України в якості кредитора та акціонерний комерційний банк «Східно-Європейський банк» в якості позичальника уклали кредитний договір № 08/09/10 від 16.03.2009, за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит в межах відкритої невідновлювальної кредитної лінії за договором від 06.02.2009 № 08/09 у розмірі 42 200 000,00 грн. на строк з 16.03.2009 по 05.02.2010 з оплатою в розмірі 16,5 % річних.

У п. 1.2 кредитного договору сторони погодили, що під забезпечення кредиту надається офісно-складський комплекс літера "А" загальною площею 6 390,00 кв.м., розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Київська, 43, що належить майновому поручителю - товариству з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» на праві власності вартістю 93 772 718,00 грн., про що укладається іпотечний договір.

Виконання Національним банком України зобов'язань з надання грошових коштів у позику АКБ «Східно-Європейський банк» підтверджується залученими до матеріалів справи первісними бухгалтерськими документами.

16.03.2009 між Національним банком України в якості іпотекодержателя та товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» в якості іпотекодавця було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярником В.М., реєстровий № 771, предметом якого є забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №08/09/10 від 16.03.2009, укладеного між іпотекодержателем і позичальником - АКБ «Східно-Європейський банк» з повернення кредиту у сумі 40 200 000,00 грн. строком повернення не пізніше 05.02.2010, сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16,5 % річних, сплати штрафних санкцій у передбаченому кредитним договором розмірі, а також з відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмету іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки та збитків, завданих порушенням умов іпотечного договору.

Відповідно до п. 5 іпотечного договору в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надає в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: офісно-складський комплекс літера "А" загальною площею 6 390,00 кв.м., розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Київська, 43, що належить майновому поручителю - товариству з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР».

Виходячи з тексту іпотечного договору, сторони встановили ринкову та фактичну вартість предмету іпотеки в розмірі 93 772 718,00 грн. (п. 5.1, п. 9 договору).

Відповідно до п. 20 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами цього договору, відповідно до ст. 24 та розділу 5 Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса згідно з п. 24 цього договору.

У п. 24 іпотечного договору закріплено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця, продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії необхідні дії від імені іпотекодавця.

17.09.2012 в судовому засіданні місцевого господарського суду Національним банком України було подано письмові відомості про обсяги погашення заборгованості позичальником кредитних коштів за кредитним договором від 16.03.2009 № 08/09/10, згідно з якими така заборгованість становить 43 384 854,91 грн. та складається з 40 200 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 3 143 860,25 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих з 01.07.2009 по 20.12.2009 та 40 994,66 грн. пені, нарахованої на суму несплачений процентів за користування кредитом

Як слідує з пояснень представників учасників провадження у справі та її матеріалів, відносно акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський» було розпочато процедуру ліквідації, в ході якої Національним банком України, а також товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» заявлено до юридичної особи, що ліквідується грошові вимоги.

Відповідно до листа Вищого Господарського суду України № 01-8/339 «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство» від 25.03.2002, до реєстру вимог кредиторів може бути включено й таку, що випливає із іншого, крім грошового, зобов'язання за умови заявлення цієї вимоги у грошовому еквіваленті.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно п.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання

Боржник та акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк», відповідно до матеріалів справи не заперечують розмір заборгованості позичальника за кредитним договором від 16.03.2009 № 08/09/10.

Фактичних даних на підтвердження належного виконання акціонерним комерційним банком «Східно-Європейський» грошових зобов'язань перед Національним банком України в процедурі своєї ліквідації матеріали справи не містять, так само як і не містять жодних доказів на підтвердження задоволення вимог позикодавця кредитних коштів за кредитним договором від 16.03.2009 № 08/08/10.

Як зазначалось вище, банкрут в силу укладеного з Національним банком України договору іпотеки від 16.03.2009 є майновим поручителем належного виконання фінансових зобов'язань акціонерного комерційного банку «Східно - Європейський банк» по кредитному договору від 16.03.2009 № 08/09/10.

Як слідує з Глави 49 Цивільного кодексу України застава - є одним з видів забезпечення виконання зобов'язань, до яких відповідно до чинного законодавства належать неустойка, порука, гарантія, притримання і завдатком. В свою чергу, іпотека -це вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а заклад - застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особи.

Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У ч. 3 ст. 575 Цивільного кодексу України встановлено, що правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

В силу положень ст. 583 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про заставу», заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Норми ст. 12 Закону України «Про іпотеку» передбачають правові наслідки порушення обов'язків іпотекодавця, які полягають у тому, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше (ч. 2 ст. 33).

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33).

Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки, що належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (ч. 4 ст. 33).

Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об'єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування (ч. 5 ст. 33).

Частиною 3 п. 14 Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство» зазначено, що до складу грошових вимог кредитора зараховується заборгованість за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів та позики з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, а також індекс інфляції від суми основного боргу та три проценти річних від простроченої суми, нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналізуючи вищенаведені норми колегія суддів дійшла висновку, що нормами чинного законодавства передбачено можливість задоволення грошових вимог іпотекодержателя (та/або заставодержателя), які виникли на підставі певного правочину.

В силу норм, вказаних в частинах 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручителі, відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну ) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи із викладеного, майновий поручитель та основний боржник, зобов'язання якого перед кредитором забезпечені іпотекою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

В той же час, норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не обмежують право кредитора на звернення з грошовими вимогами до майнового поручителя у випадку, якщо основний боржник не заплатив борг.

Відповідно до ч.2 п.6 ст.14 Закону розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав. Відповідно до пп. "а" п.п. 1 п. 1 ст. 31 Закону вимоги кредиторів, забезпечені заставою, задовольняються в першу чергу.

Отже, вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника, які за своїми ознаками (моментом виникнення) також можуть відноситися до вимог конкурсних кредиторів, вносяться окремо до реєстру вимог кредиторів незалежно від подання ними заяв із вимогами та на будь-якій стадії процедури банкрутства. Тобто, навіть після спливу встановленого Законом строку звернення із заявою про визнання кредитора до боржника.

Крім того, колегія суддів зазначає, що незалежно від того, до кого звертається кредитор із вимогами, забезпеченими заставою, - основного боржника, або заставного боржника (третьої особи, якою майно було передано у заставу (майнового поручителя) - суть кредиторських вимог при цьому не змінюється, а тому вони все одно залишаються такими, що забезпечені заставою майна (ст. 583 ЦК України).

Аналізуючи вищенаведені норми права та обставини справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вимоги Національного банку України про визнання кредитором товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленій сумі заборгованості акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський» відповідно до розрахунку Національного банку України, наслідком чого є правомірним включення Національного банку України ліквідатором до реєстру вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» на суму 43 384 854,91 грн. вимог першої черги, а його вимоги - задоволенню за рахунок заставленого майна, переважно перед іншими кредиторами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для обґрунтованості заявлених Національним банком України грошових вимог, що забезпечені заставою, а заперечення боржника проти визнання даних грошових вимог кредитора з підстав пропуску тридцяти денного строку на їх заявлення не можуть бути підставою для їх відхилення.

Крім того, враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону, згідно з якими вимоги кредиторів, що забезпечені заставою задовольняються в першу чергу, судом першої інстанції було правомірно визначено черговість задоволення вимог Національного банку України.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно неприйняття до уваги місцевим господарським судом тієї обставини, що вимоги Національного банку України до товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» є такими, що заявлені з пропуском строку.

У відповідності до ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни ухвали місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 41, 42, 43, 47, 32-34, 43, 86, 99, 101-103, 105, 106 ГПК України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 44/209-б-50/118-б залишити без змін, апеляційну скаргу ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЙЄР» Сухенко Нінель Григорівни залишити без задоволення.

Головуючий суддя Разіна Т.І.

Судді Сотніков С.В.

Ткаченко Б.О.