Справа № 2-а-532/2011 р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.11.2012р. Ренійський районний суд Одеської області

Суддя Ренійського районного суду Одеської області Бошков І.Д., розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області про визнання відмови у нарахуванні та виплаті щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, безпідставною та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Ренійському районі Одеської області про визнання відмови у нарахуванні та виплаті щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком безпідставною та зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області нарахувати та виплати їй підвищення до пенсії за період з 01 січня 2011р. по 30 червня 2011р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що вона є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-ІV (далі ЗУ № 2195-ІV) їй з 01 січня 2006 року повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка протягом 2010-2011р. їй в цьому розмірі не виплачується. Позивач звернулась до Управління Пенсійного Фонду у Ренійському районі Одеської області з запитом щодо отримання надбавки, але їй в цьому було відмовлено, листом вих.№522/Д-01 від 30 червня 2011р. Таку відмову позивач вважає протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України (далі ЗУ). Оскільки ст.22 Конституції України гарантує конституційні права і свободи. Згідно ч.1ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках передбачених законом. ЗУ № 2195-ІV реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «діти війни»та в інших випадках, передбачених законом. Ст.6 ЗУ № 2195-ІV передбаче но, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% від мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, за розрахунком позивача, сума невиплаченої допомоги їй як дитині війни з 01 січня 2011р. по 31 червня 2011р. складає 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн. 60 коп. Оскільки, відповідно до положення про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 01.03.2002р. за №121/2001р. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади і на нього покладено обов'язок щодо: призначення пенсії, підготовки документів для її виплат, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсії, позивач висуває вимоги саме до Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області про нарахування та виплату їй підвищення до пенсії як дитині війни.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2012р. позовні вимоги, в частині зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, за період з 01 січня 2011р. по 10 січня 2011р. залишені без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, з клопотанням про поновлення якого позивач до суду не зверталась.

Відповідно до п.2ч.1 ст.183-2 КАС України адміністративна справа розглянута в порядку скороченого провадження.

В наданих суду запереченнях Управляння Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області просить відмовити позивачу в задоволені позову повністю з наступних підстав.

Як зазначено в запереченнях відповідача, ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р. № 2195-1V передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до п. 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 р."" від 14.06.2011 р. № 3491-V "Прикінцеві положення" Закону були доповнені п. 4, яким встановлено, що у 2011 р. норми і положення статі 6 Закону України "Про соціальний статус дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 р. Таким чином, Верховна Рада України, доповнивши п. 4 розділ VII Закону України "Про державний бюджет України на 2011 р.", визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначити порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в п.п. 2, 3 ст. 116 Конституції України. 26.12.2011 р. Конституційним Судом України прийнято рішення № 20-рп/2011, про відповідність п. 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2011 р.", Конституції України. Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету від 06.07.2011 р. № 745, яка набрала чинності 23.07.2011 р., для дітей війни було передбачено підвищення до пенсії щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 49 грн. 80 коп. Таким чином, з 23.07.2011 р. по 01.01.2012 р. органи Пенсійного Фонду виплачували надбавку "Дітям війни" 49 грн. 80 коп. Прикінцевими положеннями Закону України від 22.12.2011 р. "Про державний бюджет України на 2012 р." встановлено, що у 2012 р. норми і положення ст.ст. 5, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного Фонду України на 2012 р. 28.12.2011 р. уряд прийняв постанову № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення", яка набула чинності з 01.01.2012 р. Постановою передбачено покращення рівня пенсійного забезпечення "Дітям війни" підвищення до пенсії, встановлене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" провадиться у розмірі 7 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність. З 01.01.2012 р. замість суми 49 грн. 80 коп. підвищення становить 59 грн. 92 коп.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.46 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

В ЗУ № 2195-ІV встановлені основні положення що до реалізації конституційного права громадян, які мають статус «дитина війни», на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Так, ст.1 ЗУ № 2195-ІV визначає, що дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої Світової війни (2 вересня 1945р.) було менше 18 років.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до соціальної категорії - «Дитина війни»і має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується копіями документів, що знаходяться в матеріалах адміністративної справи: паспортом громадянки України серії НОМЕР_1, пенсійним посвідчення серії НОМЕР_2, довідкою від 22.12.2009р. за № 3377, які підтверджують право позивача користуватися пільгами відповідно до ЗУ № 2195-ІV.

Ст.6 ЗУ № 2195-ІV передбаче но, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% від мінімальної пенсії за віком. Позивач є пенсіонером, має статус «дитина війни»і має право на зазначене підвищення до пенсії, яке повинен нараховувати і виплачувати відповідач. Ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист. Право на соціальний захист гарантується ч.2 ст.46 Конституції України, це право також закріплене в ч.2 ст.3 ЗУ № 2195-ІV, відповідно до якої державні соціальні гарантії «дітям війни»встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни виступає мінімальна пенсія за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 ЗУ № 1058-ІV, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає, тому судом не приймаються до уваги посилання на ч.3 ст.28 ЗУ № 1058-ІV з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачу конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни. Крім того, відповідно до ч.7 ст.9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

На підставі вищевикладеного, позивач має право на перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, який необхідно обраховувати відповідно до ч.1 ст.28 ЗУ №1058-ІV. Доводи відповідача про відсутність механізму такого нарахування суд вважає безпідставними.

Пенсійний фонд України діє згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, яке затверджене Указом Президента України від 01 березня 2002р. за №121/2001, і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до ЗУ № 1058-ІV рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного Фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 ЗУ № 2195-ІV покладено на УПФУ в Ренійському районі за місцем проживання позивача.

Звернення позивача ОСОБА_1 до відповідача з вимогами що до перерахунку пенсії підтверджується листом відповідача з відмовою вих.№522/Д-01 від 30 червня 2011р. здійснити такий перерахунок та роз'ясненням, що підвищення до пенсії дітям війни виплачується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008р. №530.

Відповідно до положень ч.2 ст.3 ЗУ № 2195-ІV від 18 листопада 2004р. державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, в тому числі і Постановою Кабінету Міністрів України.

Всупереч ст.6 вищезазначеного Закону №2195-ІV позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008р. №530. Таким чином, відповідач позивачу неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено ст.6 зазначеного Закону. З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України №530 і повинен виконуватись відповідачем.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду, нарахування та виплата їй доплати до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст.6 ЗУ № 2195-ІV, відповідачем не здійснені, у зв'язку з чим вона і звернулася за захистом своїх прав до суду.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом шляхом гарантування кожному прав на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст.8 Конституції України визначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а тому звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на їх підставі гарантується.

Ч.ч. 3,4 ст.8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, а відмова в розгляді та вирішені адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини забороняється.

Згідно ч.1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України, при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.

У ст.8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з справ людини.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, то становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.

Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України»(заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок , вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - ЗУ, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та ЗУ «Про державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lех specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання підвищення пенсії дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

ЗУ «Про Державний бюджет на 2011 рік»установлено, що у 2011р. норми і положення ст.6 ЗУ № 2195-ІV застосовуються у порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного Фонду України на 2011р. Але відповідно до ст.7 ЗУ № 2195-ІV фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. Якщо в державному бюджеті України відсутні кошти на виплату щомісячних надбавок дітям війни, утворюється ситуація правової невизначеності що до джерела коштів, з яких повинна виплачуватись означена надбавка. Разом з тим, така обставина, як відсутність коштів у бюджеті, не може бути підставою для порушення права громадянина на соціальний захист, що включає в себе і право на отримання надбавки до пенсії згідно зі ст. 6 ЗУ № 2195-ІV.

Відповідно до ст.162 КАC України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Ч.1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідач по справі не надав суду достатніх доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності що до не нарахування і невиплати позивачу щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії, як дитині війни згідно ЗУ № 2195-ІV.

У позовних вимогах позивач просить нарахувати їй щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 01 січня 2011р. по 30 червня 2011р. у розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн. 60 коп. Однак, розрахунок суми невиплаченої соціальної допомоги не підтверджений відповідними довідками та іншими доказами, отже не може бути взятий судом до уваги. За таких умов суд вважає, що розрахунок суми невиплаченої соціальної допомоги має бути виконаний компетентним органом - відповідним управлінням Пенсійного фонду України при нарахуванні розміру соціальної допомоги для її виплати позивачу.

Таким чином, вивчивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про зобов'язання Управління Пенсійного Фонду України у Ренійському районі Одеської області нарахувати та виплатити недоплачену допомогу до пенсії, підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачене ст.6 ЗУ № 2195-ІV, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного ст.28 ЗУ № 1058-ІV за період з 11 січня 2011р. по 30 червня 2011р. включно, з урахуванням фактично виплачених сум.

Керуючись ст.ст.3,8,22,46,48,55,64,92 Конституції України, ст.ст.1,3,6,7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004р. зі змінами та доповненнями, ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09 липня 2003р., ч.1ст.2 ЗУ «Про прожитковий мінімум»від 15 липня 1999р., ЗУ «Про державний бюджет на 2011 рік», ст.ст.1,6-9,11,21,71,86,98,99,104,105,122,158-163,183-2 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області -задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області в частині не нарахування і невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»за період з 11 січня 2011р. по 30 червня 2011р. включно, виходячи з розміру встановленого ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням фактично виплачених сум.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Ренійський місцевий загальний адміністративний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії цієї постанови. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому проваджені, ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя: І.Д. Бошков