ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/16075/12

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області (далі також - УПФ) про стягнення підвищення до пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПФ на постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 7 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2011 року,

встановив:

У поданій до суду в лютому 2009 року позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що є дитиною війни і відповідно до положень статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Позивачем оскаржено виплату відповідачем підвищення у 2006-2008 роках у меншому розмірі, встановленому Урядом усупереч наведеній нормі Закону № 2195-ІV.

Постановою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 7 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково: бездіяльність відповідача визнано протиправною, зобов'язано УПФ здійснити перерахунок призначеної позивачеві пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та відповідні виплати за період із 22 травня по 31 грудня 2008 року з урахуванням виплачених сум.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права при розв'язанні цього спору в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове -про відмову в задоволенні позову.

Доводів щодо неправильності судових рішень у частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, у касаційній скарзі не наведено. Позивачем зазначені судові рішення в порядку касаційного провадження не оскаржено.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) частину першу статті 6 Закону № 2195-ІV викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».

Однак згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на наведене, судами правильно встановлено, що позивач має право на спірну виплату у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-ІV, з 22 травня по 31 грудня 2008 року.

Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що судами порушено норми процесуального права.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області відхилити і залишити без змін постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 7 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2011 року.

Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали суду касаційної інстанції.

Судді